Народився 24 лютого 1865 року на теренах Кримського півострова в родині відставного солдата імперської армії. По материнській лінії належав до козацького стану Полтавщини, що виступав на боці гетьмана Мазепи. У 1888 році вступив на медичний факультет Харківського університету, з якого у 1893 році його було виключено за діяльність у «Братстві тарасівців» та відіслано на батьківщину під суворий поліцейський нагляд. У 1896 році Івана Липу було поновлено у студентських рядах Казанського університету, по закінченню якого молодий фахівець працював лікарем на Полтавщині та Одещині.
Водночас займався видавничою справою та провадив літературну діяльність, публікуючись у низці періодичних видань, серед яких «Діло», «Зоря», «Буковина» та ін. У 1919 році переїжджає з Одеси до Києва, де бере участь у національно-визвольному руху, обіймаючи міністерські посади УНР. Із згортанням руху та встановленням радянської влади у Києві виїжджає у 1922 році до Львова, де, позбавлений можливості провадити політичну діяльність, поновлює лікарську практику та займається письменництвом. Залишивши по собі чималу епістолярну спадщину, а також низку нарисів та дві збірки оповідань «Тринадцять притч» та «Війна, смерть і любов» (1935), Іван Липа закінчив свій земний шлях 13 листопада 1923 року.
Підпишіться на розсилку
і отримайте знижку 10%