Анатоль Свидницький

Народився 1834-го року у Подільській губернії у багатодітній родині священника та доньки шляхтича. Із дитинства був привчений до фізичної роботи, із задоволенням вивчав народні повір'я, приказки, пісні. Навчався у духовній школі (бурсі) у селі Круті, де зазнавав фізичних та моральних знущань від вчителів, зрозумів безплідність і бездушність тодішньої богослівської освіти. Пізніше описав власний сумний досвід та атмосферу байдужості і жорстокості у навчальному закладі у своєму романі.

Із 1851-го по 1856-тий відвідував Подільську духовну семінарію у Кам'янці-Подільському, але система навчання там була така ж сама, що дуже обурювало і засмучувало юнака. Знаходив відраду у грі на скрипці. Всупереч волі батька, залишає заклад. Навчався у Київському університеті на медичному та історико-філологічному факультетах, але не закінчив його. Не дивлячись на матеріальну скруту, ніколи не втрачав оптимізму, допитливості, життєрадісності. Відвідував вечірки в духовній академії, на яких юнаки та юнки разом співали пісні та спілкувалися.

Приєднався до Харківсько-Київського студентського товариства, що прагнуло боротися із царським деспотичним режимом. Учасники читали та поширювали заборонену літературу. Один із організаторів київських демократичних недільних шкіл. Працював викладачем у Миргородському училищі, популяризував творчість Тараса Шевченка, відкрив громадську бібліотеку. Пише етнографічні нариси й оповідання, займається самоосвітою. 1869-го переїздить до Києва, працює помічником завідувача архіву Київського університету. Окремі поезії митця, до яких він сам підбирав мелодії, стали піснями із соціальними мотивами («Україно, мати наша..», «Коли хочеш нам добра» та інші).

«Люборацькі» вперше був опублікований у повному обсязі 1886-го року. Перевиданий видавництвами «Фоліо» та «Ще одну сторінку»: це частково автобіографічна історія, перший реалістичний роман на побутовому тлі.