Степан Бандера

Степан Бандера народився в селі Старий Угринів, Івано-Франківської області, що тоді підпорядковувалось Австро-Угорській імперії в багатодітній родині греко-католицького священника. Вивчав агрономію у Високій Політехнічній Школі, нині відомій як «Львівська Політехніка». Під час навчання входив до українського студентського товариства «Основа», їздив з «Просвітою» селами, довкола Львова, був членом «Пласту» та затятим спортсменом.

1933 року призначений крайовим провідником Організації українських націоналістів. Під його керівництвом організація боролась проти польської окупаційної влади та Броніслава Пєрацького, польського міністра, відповідального за акції «умиротворення» українців, які обійшлися великою кров'ю. За цю діяльність Степана Андрійовича було засуджено до смертної кари та ув'язнено. Він провів по в'язницях 3 роки й лише евакуація польської адміністрації у 1939 році дозволило йому вийти на волю, після чого він зайнявся розбудовою системи ОУН по всій Україні.

Після проголошення відновлення державності в західноукраїнських землях та відмови скасувати акт, німецька окупаційна влада заарештувала Бандеру та доправила до концтабору Заксенгаузен. Звільнившись він тікав від переслідувань радянськими спецслужбами й переїздив, одночасно роблячи все можливе, щоб національно-визвольна боротьба в Україні тривала, допоки 15 жовтня 1959 року не був вбитий агентом КДБ Богданом Сташинським.

Свої ідейні переконання Бандера підсумував та систематизував в декількох працях, одна з яких «Перспективи української революціїї» вийшла друком у видавництві «Наш Формат».