Книга «Паризький сплін»

Про видання

Видання містить новий переклад збірки "Паризький сплін" Шарля Бодлера (виходила у 1994 році в перекладі Івана Петровція); есе Бодлера та Вальтера Беньяміна перекладені українською мовою вперше.

Про книжку

Пропоноване видання об’єднує під однією обкладинкою знамениту збірку поезій у прозі «Паризький сплін» Шарля Бодлера (1821 – 1867), що є своєрідним прозовим доповненням до його славетних «Квітів зла», з блискучими есе Вальтера Беньяміна, які свого часу допомогли повторному відкриттю Бодлера у 20-му столітті. Як і у його віршованих шедеврах, увага Бодлера зосереджена тут на нестримному динамізмі та жорстокій байдужості сучасного міста, на тягарі часу та смертності, а також на миттєвостях свободи, які дарують людині мистецтво та пристрасть. Опублікована вже після смерті автора 1869 року, збірка «Паризький сплін» стала справжньою віхою у розвитку жанру поезії в прозі, який, на думку Бодлера, особливо надавався для вираження того відчуття непевності, мінливості та свободи, що характеризувало його час. Напоєний неповторною декадентською чуттєвістю ліризм Бодлера доповнюється вдумливими есе «Париж, столиця 19-го століття» та «Париж епохи Другої імперії у Бодлера» Вальтера Беньяміна, які допоможуть читачеві глибше збагнути творчість цієї надзвичайно важливої культурної постаті.

Про авторів

Шарль Бодлер (1821 – 1867) – французький поет, літературний критик та перекладач, один з найвпливовіших представників французької літератури 19-го століття. Народився 9 квітня 1821 року в Парижі в заможній родині, яка досягла багатства та суспільного статусу під час наполеонівських воєн. У шестирічному віці хлопець втратив батька, а вже через рік матір Шарля знову вийшла заміж, однак стосунки з вітчимом у хлопця не склалися. Друге заміжжя матері важко відбилося на характері Шарля. Після навчання в ліцеї та університеті (навчання не закінчив), з 1843 року Бодлер працює в літературних журналах, передусім як автор оглядів і рецензій про культурне життя Парижа, та тісно сходиться з представниками тодішньої паризької богеми. 1845 року відбувся його літературний дебют: у журналі «Художник» публікується сонет «Дамі креолці». Під час Лютневої революції 1848-го бореться на барикадах проти королівських військ, а в 1851-му – у дні державного перевороту Наполеона ІІІ – бере участь у вуличних боях. 1857 року виходить друком поетична збірка Бодлера «Квіти зла», викликаючи гучний скандал. За рішенням влади тираж було арештовано, а Бодлера засуджено «за образу суспільної моралі» до штрафу в 300 франків. Шість «найаморальніших» поезій зі збірки було заборонено. 1860 року опубліковано збірку коротких художньо-філософських есе «Штучний рай», у якій Бодлер досліджує проблему впливу на людину збудливих засобів: вина, гашишу й опіуму (тут Бодлер щедро вкраплює у своєму творі уривки «Сповіді англійського пожирача опіуму» Томаса де Квінсі). 1861 року виходить друге, останнє прижиттєве видання «Квітів Зла», а 1864-го журнал «Фігаро» публікує шість «поем у прозі» під заголовком «Паризький сплін» (повне видання з’являється 1869 року вже після смерті автора). Однак виснажливе богемне життя підриває здоров’я поета. 1865 року в Бодлера з'явилися симптоми паралічу мови, як наслідок важкої стадії сифілісу. У 1866 після серцевого нападу мати відвозить його в Париж, де 31 серпня 1867 після довгої агонії Бодлер помирає. Похований 2 вересня на цвинтарі Монпарнас у Парижі. В останню путь його проводжала лише невелика група друзів, серед них Поль Верлен.

Вальтер Беньямін (1821 – 1867) – німецький інтелектуал єврейського походження, літературний критик, філософ, соціолог, есеїст та перекладач, Його праці, що поєднують історичний матеріалізм, німецький ідеалізм та єврейський містицизм стали значним і впливовим внеском в естетичні теорії та західний марксизм. Його часто асоціюють із франкфуртською школою критичної теорії. Окрім Шарля Бодлера, Беньямін як літературний критик присвятив свою увагу таким постатям, як Ґете, Франц Кафка та Марсель Пруст, а також таким авангардним мистецьким рухам, як сюрреалізм. Беньямін переклав німецькою вибрані поезії з «Квітів зла» Бодлера та окремі частини роману «В пошуках утраченого часу» Пруста. За свого життя Вальтер Беньямін залишався доволі маловідомим. Світове визнання Беньяміна як мислителя та теоретика відбулося вже після його смерті. Найвідоміші твори Вальтера Беньяміна включають: «Мистецький твір в епоху його технічного відтворення» (1936), «Завдання перекладача» (1923), «Про поняття історії» (1940) та інші.