Книга «ЛЕМ. Життя не з цієї землі»
Немає в наявності
Характеристики
| Автор | Войцех Орлінський |
| Видавництво | Човен |
| Рік видання | 2021 |
| Палітурка | тверда |
| Перекладачі | Андрій Павлишин |
| ISBN | 978-617-95022-7-9 |
| Кількість сторінок | 496 |
| Мова | українська |
| Розмір | 60х84/16 |
| Категорія | Біографії |
| Артикул | 924017 |
Войцех Орлінський - «ЛЕМ. Життя не з цієї землі»
Ціна
350 грн
Готівкою при отриманні
Банківською карткою VISA / MasterCard
Про що книга «ЛЕМ. Життя не з цієї землі» автора Войцех Орлінський
«Лем. Життя не з цієї землі» – це перша в Польщі біографія великого фантаста і футуролога. І перша з часу незалежності України біографія українською мовою народженого у Львові Станіслава Лема.
У книжці докладно йдеться про те, як Лем пережив Голокост у Львові; його стосунки з комуністичною ідеєю, мотиви виїзду до Польщі в 1945 році; чому Лем не став лікарем, хоча закінчив повний курс медичної академії; як відбувалося становлення молодого письменника у важкі роки сталінщини в Польщі; чому Анджей Вайда так і не екранізував «Соляріс»; історію славетного доносу Філіпа Діка до ФБР на Лема, буцім той агент КДБ; стосунки Лема з краківським єпископом Каролем Войтилою; багатолітню і всебічну творчість; приватне життя в люблячій родині; багато інших цікавих сюжетів, які представляють непересічну особистість на тлі епохи.
«Лем. Життя не з цієї землі» – це не лише біографія Станіслава Лема, це докладна, драматична й чесна розповідь про складну історію Центрально-Східної Європи, в якій одне з чільних місць посідає Львів першої половини ХХ століття.
Войцех Орлінський (нар. 1969 р.) – польський журналіст, письменник. За освітою хімік, закінчив Варшавський університет. З 1997 року працює у Gazeta Wyborcza. Ведучий блогів «Екскурсії в дискурс» і радіопередач на радіо TOK FM. Викладач факультету журналістики та новий медій Колегіуму Цівітас у Варшаві, Вищої школи соціальної психології. Сценарист фільму про Станіслава Лема «Автор Соляріса» (режисер Борис Лянкош, 2016) та словника «Що таке сепульки. Все про Лема» (2007), укладач багатотомного видання творів Лема у видавництві Agora. Автор науково-фантастичних романів, подорожніх нотаток про мандри США та Швецією, путівників Віднем, Хорватією, Стокгольмом. Автор книжки «Людина, що винайшла Інтернет. Біографія Поля Барана» (2019).
Відгуки (1) Новий
Lidiya Smola 08.12.2021 11:27
Це історія мого рідного Львова, що уцілів і "якби місто можна було звести лише до будівель, що стоять на його вулицях, Львів виглядав би як місце, дивним чином врятоване від прокляття Центрально-Східної Європи, через яку в ХХ століття кілька разів перекочувалися фронти Першої і Другої світових воєн, а також дрібніших конфліктів, як-то більшовицька війна чи суперництво новостворених держав щодо демаркації кордонів..". Багато оповідей письменника про прихід радянських військ у 1939 році у Львів нагадали мені схожі розповіді моєї бабусі. Як-то слова Лема про те, "як росіяни намагалися їсти косметику чи нафталінові кульки, бо ті були апетитні на вигляд, а іноді навіть приємно пахнули, тож вони вважали їх солодощами...", як "смішили дружини радянських командирів, котрі дефілювали містом у шовкових нічних сорочках, які вони вважали вечірніми сукнями.." чи історії про те, як "часто мешканців силоміць виселяли з привабливих помешкань, щоб звільнити їх для високопоставлених функціонерів". І навіть через багато років після війни у дитинстві я чула слова бабусі: "ось тут живе сім'я "освободітєлей", а власників вислали в Сибір..".
Це історія трагедій і подвигів людей, взаємин жертв і катів, історія зрад і гідності у діях. Це чесна розповідь про те, що під час окупації з німцями співпрацювали не лише українці, а й євреї, бо "євреї, які служили в колаборантській єврейській службі порядку сподівалися, що врятують своє життя, допомагаючи німцям убивати інших євреїв".... "я стояв на балконі на Браєровській — хлопець, який нещодавно отримав атестат зрілості, — і бачив, як нашою вулицею проїжджають фургони з горою трупів. Я тоді вперше побачив людські рештки. Пам'ятаю тіла, які здригалися від похитування фургона, стегна жінок, убитих німецькими бомбами...".. Можливо, мої враження були такими сильними, бо читаючи про злочини у "Бригідках", єврейські погроми чи про "кров, що реально текла вулицями міста", я згадувала ці вулиці, якими часто ходила в школу чи в університет... Саме у ті страшні часи Лем почав говорити про filozofia przypadku - філософію випадковості - "загальну теорію всього", яка пізніше була описана у книзі "Філософія випадку". Це оповідь про випадковий порятунок життя Самуїла Лема, батька Станіслава, єврейським перукарем, про порятунок 18-річного Станіслава, який «якби я стояв на метр далі, я б загинув» чи про те, що "людина могла йти дорогою і повернути не на ту вулицю і лише це визначалося житиме вона далі чи загине на місці від пострілу чи палиці.."
Це історія про Польщу - "найвеселіший барак у комуністичному таборі", де виявляється не так було весело, як могло б видавалося. Про цензуру, обмеження, заздрість і роздратування колег до таланту письменника і тотальне відчуття несвободи. Кумедно, але сумно звучать історії пошуків Лема запчастин до автомобіля під час його роботи над "Солярисом"..
У своїй 500-сторінковій праці Орлінський писав про те, чого польські читачі не знали з попередній книг. Тому для українського читача може видатися, що Лем більше уваги приділяв переобладнанню власного дому чи ремонту автомобіля, аніж філософським роздумам про буття людства. Автор зосередив свою увагу на неопублікованих раніше листах і розповідях про місця, де жив чи бував Лем.
У післямові письменник-фантаст Володимир Арєнєв нагадує, що "життя будь-якої людини значно складніше за історію, яку ми про неї оповідаємо. Станіслав Лем тут не виняток — радше надзвичайно яскраве підтвердження цього. Доля і природне обдарування зробили так, що все життя Лем існував наче на межі, у граничному стані між двома полюсами. Цими полюсами могли бути вибір між польською та єврейською ідентичністю, самовизначення себе як філософа і письменника, ненависть до німецьких і совєцьких окупантів та водночас гордість за успіхи у ФРН/НДР і СРСР. Навіть власні твори викликали в нього то втіху, то сором і роздратування..". І слушно зауважує, що "напередодні чергового ювілею, в українському медіапросторі зринає такий собі конструкт: «наш Лем». Ця «нашість» ґрунтується на формулі «Лем був львів’янином» — і на тому переважно вичерпується.... Смішно сказати: до 2016 року не був виданий українською навіть основний корпус його художніх текстів, а 2021-го ми не маємо майже нічого з філософської та публіцистичної спадщини... коли думки Лема стануть зрозумілими й актуальними для нашого культурного простору; коли його твори читатимуть, цитуватимуть, переосмислюватимуть — мабуть, лише тоді ми зможемо з повним правом сказати: Лем — направду наш.."
Велика вдячність перекладачу Андрію Павлишину та видавництву "Човен" за чудовий переклад і велике задоволенням від читання. Відповісти
Читачі найчастіше обирають
Підтримайте проект "Книжки для ЗСУ"
