Книга «Гітлер і Сталін. Тирани і Друга світова війна»

Гітлер і Сталін — два, мабуть, найвідоміші тирани XX століття. Хоч вони й перебували в опозиції один до одного, все ж були втіленням єдиного принципу авторитарної влади. Злочини сталінського режиму не менш жахливі, аніж нацистського, та за цими двома лідерами люди чомусь йшли до кінця. Чому?

Лоренс Ріс 30 років розпитував саме цих людей про їхні згадки щодо подій Другої світової — і вмістив в цій книзі сповіді тих, хто наживо був свідком правління двох тиранічних історичних постатей. На основі розповідей солдат Червоної армії та вермахту, цивільного населення та навіть тих, хто перебував у найближчому оточенні до Гітлера і Сталіна, Лоренс Ріс зміг передати залаштунки кривавого протистояння, таємних політичних процесів та нещадних доленосних рішень.

Про автора

Лоренс Ріс — автор історичних книжок на тему нацизму, Голокосту та Другої світової. Колишній керівник історичних телепроєктів на BBC TV. Лауреат Премії Пібоді, Британської книжкової премії, BAFTA та двох нагород «Еммі».

Чим хороша ця книжка:

Автор 30 років проводив дослідження з приводу постатей Гітлера та Сталіна, а для цієї книжки навіть опитав очевидців (!) подій Другої світової, які працювали з цими діячами. Тож книжка — результат колосальної роботи.

Книжка показує особливості правління цих двох тиранів та визначає спільні риси, які дають відповіді на те, як цим двом вдавалося змушувати людей йти за їхньою волею. Сталін більше використовував залякування, Гітлер — енергійний магнетизм, який вводив у своєрідний гіпноз і мотивував до дій. Однак чи цього достатньо, аби одержати безапеляційну владу?

Цитати з книжки:

Про відмінності у характерах Гітлера...

...Багато людей (Галіфакс і Чемберлен, у тому числі) вважали, що Гітлер є не лише невиразною особистістю, а що він також грубий і галасливий скандаліст, який відмовляється дослуховуватися до доводів розуму. Таке судження аж ніяк не дивує, оскільки Гітлер зрідка був готовий вислуховувати думки інших людей. Авґуст Кубіцек, який знав його ще до Першої світової війни казав, що коли Гітлер говорив про книжку, яку щойно прочитав, то не бажав слухати, що про це думають інші. Насправді однією з небезпек під час зустрічей з Гітлером (як з’ясував Муссоліні) було те, що ви не могли вставити у розмову жодного слова.

...і Сталіна

Зі зустрічі з Йосифом Сталіном важко було вийти з одним із цих діаметрально протилежних вражень. У цьому аспекті Сталін був повною протилежністю Гітлера. Він здебільшого хотів, щоб говорили інші. Сам він був завзятим слухачем і ще завзятішим спостерігачем. Степан Мікоян, який зростав у Кремлі у 1930-х рр. казав: «За характером він був дуже уважним і під час розмови дивився людям в очі, а якщо ви не дивилися йому прямо в очі, то він міг запідозрити, що ви його обманюєте і тоді він міг вдатися до найнеприємніших заходів».

Про підозрілість та недовіру Сталіна навіть до людей з близького оточення

...Згідно зі Степаном Мікояном, однією з ключових рис характеру Сталіна була його «надзвичайна підозрілість він був здатний обманювати й зраджувати інших і підозрював, що інші можуть чинити так само Він відчував, якщо ви йому брехали. Збрехати йому було найжахливішим, що могло трапитися або якщо ви казали йому правду, а тоді хтось казав йому щось інше, Сталін вважав, що ви йому збрехали. І на його думку це було найбільшим злочином».

Важко переоцінити важливість цієї інформації. Здається, що Сталін до всього і до всіх ставився підозріло. Головне питання, яке завжди було в нього на думці — це: хто збирається мене зрадити? Якось, коли він ішов кремлівським коридором, уздовж якого стояли вартові, то сказав одному офіцерові ці незабутні слова: «Помітили, скільки їх там стоїть? Щоразу йдеш коридором і думаєш: хто з них? Якщо цей, то стрілятиме у спину, а якщо повернеш за ріг, то наступний стрілятиме в обличчя».