Книжковий інтернет-магазин Наш Формат
Кол-центр працює щодня з 08:00 до 22:00
Побажання
М. Шюкрю Ганіоглу

Книга «Ататюрк: Біографія мислителя»

Тип книги:

Паперова 214 грн
Немає в наявності
Goodreads
4.06
Наш Формат
4.8
3
Вподобайки
137
Характеристики
Автор М. Шюкрю Ганіоглу
Видавництво Ніка-Центр
Рік видання 2018
Палітурка тверда
Оригінальна назва Ataturk: An Intellectual Biography by M. kr Haniolu
Перекладачі Олександр Галенко
ISBN 978-617-719-293-9
Кількість сторінок 240
Мова українська
Серія Колекція біографій лідерів-ідеологів «Princeps-Natio-Tempus»
Розмір 150 х 220 мм
Категорії Біографії Розпродаж до -40%
Артикул 901442
М. Шюкрю Ганіоглу - «Ататюрк: Біографія мислителя»
Ціна
267 грн
214 грн

Готівкою при отриманні

Банківською карткою VISA / MasterCard

Про що книга «Ататюрк: Біографія мислителя» автора М. Шюкрю Ганіоглу Ataturk: An Intellectual Biography by M. kr Haniolu

Книжка відкриває походження ідей Мустафи Кемаля Ататюрка (1881–1938), на яких повстали Турецька Республіка та сучасна турецька нація. Деякі з цих ідей були зумовлені подіями дитинства та навчання, а далі військовою кар'єрою та політичною діяльністю. Інші з'явилися під впливом реформ, воєн, повстань і революцій у шестисотлітній Османській імперії, що невпинно хиріла. Значну увагу автор приділяє книжкам та журналам, європейським і турецьким, з яких Мустафа Кемаль засвоїв популярні на Заході, хоч і вельми сумнівні та утопічні теорії кінця ХІХ – початку ХХ ст., зокрема, вульгарний матеріалізм, моральний дарвінізм, позитивізм, націоналізм, расову антропологію, авторитаризм. У дослідженні також наведено галерею осіб, з якими Ататюрк ділився задумами або, навпаки, сперечався, від яких навчався, кого використовував. У підсумку Ататюрк постає не творцем оригінальних ідей, а політиком, який спромігся втілити утопічні проекти маргінальних західноєвропейських інтелектуалів свого часу.

Вдумливому українському читачеві з європейськими амбіціями ця книжка дасть унікальну можливість помислити, чому Туреччина майже через століття узятого Ататюрком курсу ще й досі стоїть на порозі західної цивілізації.

Шюкрю Ганіоглу – професор відділення близькосхідних досліджень Принстонського університету (США). Народився у Туреччині (1955). Закінчив Стамбульський університет за спеціальностями політологія та економіка і отримав докторський ступінь з політології. Його дисертація була присвячена політичній діяльності та теоретичному доробку одного з засновників турецького Комітету єдності та прогресу (КЄП) доктора Абдуллага Джевдета. М. Шюкрю Ганіоглу присвятив багато часу і зусиль дослідженню історії КЄП та молодотурецької революції, використовуючи документи організації та архівні джерела низки країн, зокрема Албанії, куди йому пощастило отримати доступ як одному з небагатьох іноземних дослідників.

Зараз є одним з провідних світових фахівців у царині історії пізньої Османської імперії та інтелектуальної й дипломатичної історії Туреччини XIX ст. Був нагороджений Великою премією Президента Туреччини в галузі культури та мистецтва та відзнакою Ради з науки та технологій Туреччини. Колумніст турецької газети "Сабаг".

Відгуки (3) Новий

Рубцов Ігор 30.10.2023 22:12
Від епохи Ататюрка Туреччину відділяє ціле століття і тепер, на тлі подій 2022-2023 років сама Туреччина повинна привертати частиною нашої уваги, як потенційний союзник. Потенційний чи реальний союзник? Ми обережно придивляємося, вбачаючи в діях непростого для розуміння президента Ердогана різновекторні інтереси. Воно-то так, але кожен турок, мабуть, образиться, якщо хтось вголос назве його країну азійською. Ментально вони давно європейці і в тому велика заслуга Мустафи Кемаля Ататюрка – першого президента країни, людини, яка здійснила неймовірні перетворення від османської імперії, султанату, а найважливіше – від халіфату до прогресуючої світської країни. Ми не завжди усвідомлюємо значення терміну – «халіфат». Якщо дуже стисло – це як жорно на шиї пловця в морі. Я би висловився ще виразніше: релігійна домінанта в управлінні будь-якої країни – серйозне гальмо в розвитку. Не ідеалізуючи батька нації, а титул – Ататюрк перекладається як батько турків, я десь глибоко в душі теж вдячний йому, прокручуючи варіант «якби». Якби не Ататюрк? Ми могли би мати через море другий Іран, жорстку, надміру агресивну і мілітарну диктатуру релігійних фанатиків. Все ж таки світська влада в країні, де поряд уживаються представники різних релігій, найменш травматична для долі самої країни і окремих груп віруючих, які опиняються в меншості. І як вдалося Ататюрку за короткий період здійснити еволюційні перетворення, які важко уявити навіть за умови поступового руху протягом десятиліть? В одній особі зійшлися всі фактори успіху: його народження в європейській частині імперії, військова освіта, амбітність і… пантюркістський гонор, що важливо для природнього лідера, який хоче не просто прийти до влади, а збудувати етнічну сильну країну. Йому вдалося віртуозно позбавити Туреччину султанської опіки. М’яко кажучи, султана пішли «на пенсію», а халіфат відправили на маргінес. І турки, в основному, сприйняли перерозподіл на користь прореспубліканських сил. Оце дивне співпадіння уподобань народу і, фактично, диктатора. Не такого диктатора, який гребе під себе, а того, який вривається в Європу і вибурює там місце під сонцем ще одній країні, переконуючи Європу, що Туреччина – не п’яте колесо, не якесь непорозуміння і не засланий від азійського світу казачок.
Добре, що Ататюрк – символ не нашої, а турецької нації і що його історії президентства вже приблизно сто років. Він зробив послугу і нам, зробивши цей жест наперед через століття. Мабуть, я би не хотів такого очільника в нашій країні. Та у нас би не було такої хвилі підтримки, яка дорівнювала культу особистості. І його культ досі тримається на належній висоті, поспитайте турків, ким для них є Кемаль Ататюрк? Хоча тоді, за його керівництва, не всі сприймали ураганні реформи. Задумав поміняти арабську абетку на латинку – завтра, а краще вчора це мали зробити в державі. Переодягнути турків в костюми і сукні європейського крою? Змусити слухати не традиційні мелодії, а, знову ж, європейські? І все це не питаючи думки виборців. Гм! Але друга армія НАТО – це про Туреччину. А що для нас НАТО? Отож! Тому я ще раз дякую батькові тюркчі! Він врятував таку велику країну від загрози ісламського фундаменталізму. Якщо ми опинимося в ЄС раніше за Туреччину, я, напевно, голосуватиму і за її входження до співдружності. Тільки завдяки Ататюрку!
Сама ж книжка Ганіоглу побудована не настільки вишукано, як проза Гюнтекіна або Памука. Це документальна праця і місцями вона навіть видалася нуднуватою, коли автор намагався розібрати складні політичні тонкощі перехідного періоду, коли формувався і світогляд майбутнього лідера. Але книжка містить і цікаві факти його життя. Тому, в цілому, я задоволений. Для політиків вона взагалі стала би корисним матеріалом і прикладом, за умови чіткого визначення ними того, що було позитивним, а що негативним в діяльності Ататюрка. Та хто ж може гарантувати, що висновки будуть правильними?
Дякую Центральній Бібліотеці Солом'янки!
Відповісти
Руслана Курах 21.10.2021 14:30
«вести війну означає нападати»
«Ататюрк: біографія мислителя», М.Шюкрю Ганіоглу
Переклав з англійської Олександр Галенко
Видавництво Анетти Антоненко
Доволі цікавою та пізнавальною виявилася книга. Є, про що обміркувати, а дещо взяти й на замітку нашим політикам, ой, законотворцям..майбутнім, якщо колись до влади прийдуть наші.
З книги я дізналася, що до 34-го року османці і турки ісламського віросповідання не мали прізвищ. Ататюрк до того часу звався Мустафа, а оскільки ім’я його збігалося з іменем вчителя, то той просив його підібрати собі додатково інше, запропонувавши йому Кемаль («зрілість», «досконалість») – згодом Мустафа Кемаль став тим, хто в 1934 році запровадив нововведення, а саме Закон про прізвища.
Далися взнаки і виховання, і школи (зокрема, військова), і смерть батька, і балканські війни, які він застав підлітком, звідки зрозумів, що хоче бачити Туреччину менш балканською..
«Тільки держава, оперезана міцною національною ідентичністю, переконував він, здатна виставити потужне військо. Те, що він уявляв, було «озброєною турецькою нацією», а не османською».
Захоплює вміння «петляти» на міжнародній арені (те ж маскування, вдавані обійми з комуністами, договори з росією, сирійські угоди, тощо) – дипломат вищого ґатунку, а оте маніпулювання релігійним аспектом при скасуванні халіфату, або виселення всіх членів родин султанської династії Османів…дуже продумані рішення і гарне ковзання-препарування під вибухи критики («ми таки європейці, ми давно Європа», а тимчасом націєцентричність перш за все, адже формування суспільства за культурною моделлю Європи – не значить хапати звідти всі їхні ідеї). Скасувавши халіфат, він створив Управління релігійних справ під гаслом «Релігія – це наука для мас, тоді як наука – релігія для еліт». Він не хотів виставляти релігію на сміх в очах мас, як то робили радянські вожді, навпаки – хотів використати її силу для власних реформ та піднесення моральних стандартів мас, приховуючи власне неприйняття ісламу, цікавлячись його тюркізацією.
Окремо мушу виділити його вміння користатись чужим досвідом, не будучи зацикленим на консерватизмі (Польська конституція 21 року, перероблений Швейцарський цивільний кодекс), правову систему він позбавив будь-яких посилань на релігію (було ухвалено французький принцип світськості ), було покінчено з багатьма ісламськими звичаями, як-от полігамія, та символікою, яку було замінено на відповідники, пов’язані з християнством; було запроваджено григоріанський календар, замінено феску на європейські капелюхи (реакція від такого нововведення була сильнішою від скасування халіфату: мусульманину носити західний капелюх все одно, що зректися віри), переведено турецьку мову з арабського письма на латиницю, призначено вихідним неділю (замість п’ятниці), надано жінкам право голосу й обиратися (щоправда, скасування покрову для голови досі під питанням, надто крихка й дражлива тема)…Відбулось не просто відокремлення мечеть-держава, але й по максимуму зведення релігії до справи приватної.
Він вважав необхідним «піднесення народу до рівня еліти замість опущення еліти на рівень народу», а ставши до влади, запевняв: «Я не чиню заради громадської думки; я чиню заради нації та мого власного задоволення». Амбіціям та манії величі Кемаля можна тільки позаздрити)) То ж був не просто націоналізм, а кемалізм – міфологізація, вигадана власна історія турків, возвеличення їх походження («тюрки одягалися вже у кам’яному віці, тоді як європейці досягли цієї стадії на 5000 років пізніше» - оце я розумію!) : «Отже, тюрки були не просто засновниками «світової цивілізації», а й народом, який поширив її на цілий світ. Якби не було тюркських міграцій, інші регіони світу могли ще довго животіти у примітивному стані. Інакше кажучи, анатолійський турок 20 ст. походив з «раси, яка першою дала людям вогонь, хліб, одяг, знаряддя праці та одомашнила тварин». Ось так! То вам не коники з гівна ліпити.
Другим бальзамом для національної ідентичності стала мова – було створено Товариство для вивчення турецької мови, а після подальших досліджень (мені весело таке читати, але ж як воно дієво у плані впливу на маси й самоповаги!) – було визначено, що турецька (прототюркська) мова була первісною мовою людства. Прекрасно, я вважаю, як для підґрунтя ідеології нової держави, де османську мусульманську ідентичність було замінено турецькою. До речі, значну частину власних вкладів у великому турецькому банку Ататюрк за два місяці до смерті заповів історичному та мовному товариствам – це свідчить про те, яке велике значення він надавав цим задумам, що могли прищепити кожному турку відчуття унікальності: «Моя турецькість – це моя релігія» (аплодую стоячи), а також про те, що він вірив у свою справу.
В одній із книг, які він сам друкував та редагував («Суспільствознавство для громадян») він так визначив турецьку націю – «найвеличніша, найдавніша, найчистіша» - тепер я розумію, чому його так люблять турки, що мало не в кожному закладі, магазинчику, кафе, терасі, павільйоні, салоні авто розвішано його світлини. Це дійсно заслуговує на повагу. До речі, недарма ж його удостоїли прізвища Ататюрк, що буквально означає «батько турок».
Бути уособленням перемоги як політика, дипломата й головнокомандувача, що очолив національну державу на розвалинах султанату, й справді достойно національного героя, яким пишатиметься не одне покоління. Але ж якими зусиллями й жертвами то все відбулось…Читаючи подібні приклади інших народів, мимоволі радієш чужим успіхам і перемогам, одразу ж хочеться приміряти вдалі рішення й досвід до наших, але тих людей, котрих можна було б назвати особистостями, політиками з амбіціями й довірою людей, вже немає серед живих – їх знищили. Та й чи є запит серед населення України на президента націоналіста? Навряд чи. Максимум – на проукраїнського толерантника, що вилиється в реванш проросійського. Тому що проукраїнський – це не український. Скоріш, нємножко ліберальний, потому што такави рєаліі, історічєскі слажилось, а більшість довіряє пропаганді й відмовляється від думки про моноетнічність та національну державу Україна - дєнєх нікто нє даст. Словом, не дозріли ми ще до свого Ататюрка.

Відповісти
Сірий Вовк 12.08.2021 14:41
Цікава книжка, не стільки біографія Мустафи Кемаль-Паши Ататюрка як людини і навіть як політика, скільки історія виникнення і розвитку інтелектуальних ідей, на яких він будував свою державотворчість. Хоча автор книги турок, але він живе на Заході, тому ставлення до Ататюрка у нього дещо дистанційоване і критичне.
Нам є чому повчитися у Ататюрка, який врятував етнічну Туреччину у час серйозної військової поразки, що загрожувала самому існуванню Туреччині і турків як незалежної нації. Можливо, саме зараз десь на сході в окопах ходить майбутній український Ататюрк.
Також варто зазначити розумну передмову від перекладача, де він підкреслює актуальність цієї книжки і постаті Ататюрка для сучасної України, як і те, що українці як і турки є нащадками степових давньотюркських войовничих народів, отже нам є чому повчитися у Мустафи Кемаля. (І історичною належністю до Тюркського Світу (Türk Dünyasi) треба пишатися, бо, як казав той самий Ататюрк, Ne mutlu Türküm diyene, щасливий той хто може назвати себе тюрком.)
Відповісти
Залиште свій відгук
Книгомани завжди мають свою точку зору і полюбляють ділитись нею. Залишайте відгуки та рецензії на цю книгу для майбутніх покупців. Заздалегідь дякуємо!
Будь ласка, оцініть даний товар!
Читачі найчастіше обирають

Тімоті Снайдер

Нариси таємної війни. Польський...
280 грн
Рік видання: 2023 Палітурка: тверда

Тейлор Дженкінс Рід

Сім чоловіків Евелін Г’юґо
500 грн
Рік видання: 2023 Палітурка: тверда

Джеремі Міллер

Правила інвестування Воррена Баффета
420 грн
Рік видання: 2022 Палітурка: тверда

Андрій Зелінський

Анатомія Воїна: Дух, Шлях, Сила
380 грн
Рік видання: 2023 Палітурка: тверда

Міхаель Бар-Зохар, Ніссім Мішаль

Амазонки Моссаду. Жінки в...
390 грн
Рік видання: 2024 Палітурка: тверда

Ігор Козловський

Людина на перехресті. Роздуми про...
250 грн
Рік видання: 2023 Палітурка: тверда

Себастьян Юнґер

Плем'я. Про повернення з війни і...
240 грн
Рік видання: 2023 Палітурка: тверда

Осаму Дазай

Крах людини
320 грн
Рік видання: 2023 Палітурка: м'яка

Сергій Плохій

Атоми і попіл: глобальна історія...
450 грн
Рік видання: 2024 Палітурка: тверда

Максим «Далі» Кривцов

Вірші з бійниці
330 грн
Рік видання: 2023 Палітурка: тверда

Крістін Генна

Соловей (оновл. вид.)
350 грн
Рік видання: 2022 Палітурка: тверда

Джеймс Клір

Атомні звички. Легкий і перевірений...
375 грн
Рік видання: 2020-2023 Палітурка: тверда

Дмитро Савченко

Вовки Да Вінчі
280 грн
Рік видання: 2023 Палітурка: тверда

Брітні Спірс

Жінка в мені (Limited edition)
490 грн
550 грн
-10%
Рік видання: 2024 Палітурка: тверда

Ліндсі К. Гібсон

Дорослі діти емоційно незрілих батьків
340 грн
Рік видання: 2021 Палітурка: м'яка
Схожі товари

Майкл Вулфф

Вогонь і лють. Всередині Білого...
350 грн
Рік видання: 2018 Палітурка: тверда, матова

Кендіс Міллард

Герой імперії
220 грн
Рік видання: 2018 Палітурка: тверда, матова
Вхід до особистого кабінету
Увійти за допомогою:

Підпишіться на розсилку
і отримайте знижку 10%

Вкажіть, будь ласка, Вашу стать

Або

Я погоджуюсь з умовами використання персональних даних