«Тут клює. Відверті історії
українського бізнесмена» Дмитро Томчук
Підприємець, засновник українського інвестфонду
First Investment Step Online (FISON)












«Тут клює. Відверті історії
українського бізнесмена»

Дмитро Томчук
Український бізнес — це не проста прогулянка. Він формувався у жорстких умовах: коли розвалювалися старі економічні зв'язки та створювалися нові. Тому й уроки, які він дає, — безжальні й унікальні. У цій книжці інвестор Дмитро Томчук ділиться власними спостереженнями, які він накопичив протягом десятків років підприємництва — від 90-х до сьогодні. Як зробити так, щоб гроші працювали на вас? Чи можна довіряти партнерам? Коли потрібна дискусія, а коли — одноосібні рішення? І, зрештою, чому попри всі труднощі варто розбудовувати власну справу в Україні? Наповнена гумором, самоіронією і складними реаліями, ця книжка розповість не лише про те, як вести бізнес у нашій країні, а й про життя навколо нас.

Мати справу з інвесторами важко. Ніколи не знаєш, що в них на думці. Спілкування з ними, яке не закінчується крахом, — це мистецтво. Суміш бусідо з театром кабукі.Особливо важко, коли інвестор закордонний. Це означає, що на додачу до всього вам ще належить перевертати чужий культурний шар.
— Дмитро Томчук

Факти з біографії
Дмитро Томчук народився у 1977 році в місті Бердичів. За спогадами Дмитра, сім'я жила бідно, і з перших років життя, так само як багато його друзів у місті, він дізнався, що таке безгрошів'я. Не було нормального одягу, взуття, їжі.
У старшій школі він почав підпрацьовувати, а у випускному класі організував перший бізнес. Вони з другом возили з Вінниці до Бердичева газети з ТВ-програмою. Навіть на такому базовому рівні бізнесмени стикнулися з реаліями бізнесу 90-х: рекетом, здирництвом, бандитами і «ментами». У 1994-му, закінчивши школу, Дмитро переїхав у Дніпро. Під час навчання на факультеті психології він перебрав десятки підробітків. Попрацював нічним продавцем, торговим представником, менеджером з продажу меблів, намагався приторговувати підпільним алкоголем. Паралельно із цим він отримував юридичну освіту в Дніпропетропетровському держуніверситеті.
На останніх курсах Дмитро створив власну фірму. Це була перша, але не остання спроба знайти «місце, де клює» в бізнесі. У 2000-х його компанії займалися видобутком, машинобудування, харчовою промисловістю. У 2013 році Дмитро заснував інвестиційний фонд First Investment Step Online (FISON). Після однієї поїздок у США та знайомства з американським IT-комьюніті він звузив спеціалізацію фонду виключно до ІТ-сфери. Свій «польовий» досвід в українському бізнесі та уроки, які він отримав на різних етапах – від маленького підприємця до засновника інвестиційного фонду Дмитро Томчук виклав у книжці «Тут клює. Відверті історії українського бізнесмена».
Цитати з книжки

«
Моє дитинство минуло в Бердичеві. Ми жили в бараці, збудованому німцями. Барак складався з п'ятнадцяти кімнат, однієї кухні на всіх та довжелезного коридору. Коридор придався для гри в хокей. Щоправда, м'ячем, а не шайбою.
Нам ніхто не розповідав, чим загрожує робити малий бізнес у глушині в дев'яностих. Не було такого бізнес-курсу. Та й розповідати не було кому: в Україні бізнес будь-якого рівня тільки зароджувався. Ми почали діяльність без знань і, звісно, втрапили по повній. Непоганим результатом стало вже те, що ми лишилися живими. І при цьому отримували навіть якийсь мізерний прибуток.
Вітчизняний бізнес заснували не аристократи з академіками. Ударені перебудовою голодні вчителі, лікарі, інженери, яким потрібно було нагодувати сім'ї; мутні хлопці з дев'ятьма класами освіти, що читали по складах, але бадьоро рахували гроші й мріяли заробити на вишневу «дев'ятку»; старшокласники, які прагнули мати фірмовий плеєр SONY та чоботи з натуральної шкіри й на натуральному хутрі — ось хто став поживним гумусом, на якому зріс бізнес нашої країни.
Гроші знають, про що ви думаєте. І якщо ви вважаєте, що грошей немає і їм немає звідки взятися, вони й не з'являться. Ніщо так тонко не реагує на наші думки й настрій, як гроші. Гроші — полохлива риба, та ще й з телепатичними здібностями.
Що кращого життя я досягав, то сильнішим ставав страх повернутися в ті «перебудовні» злидні й безгрошів'я, що оточували мене в дитинстві. Цей страх, спочатку за себе, а тепер уже і за Сашу та Гошу, жене мене вперед і змушує рухатися, досягати, здійснювати. Аби впоратися з ним, був і є тільки один спосіб: працювати. Завдяки страху перед злиднями я завжди перебуваю в русі.
Один бізнесмен сказав: «Рахувати дрібноту — це убозтво». Але він не знав, що убозтво — це якраз коли дрібноти не рахуєш. Для багатої людини природно рахувати гроші, навіть якщо суми невеликі. Пояснення цієї звички: для бізнесу важлива кожна копійка, найдрібніші суми повинні працювати, а не йти даремно. Рано чи пізно досягається такий розумовий стан, за якого ставлення до великих і дрібних витрат стає однаковим, і розглядається не обсяг витрачених грошей, а сам факт зазнаних витрат. Звідси — прагнення до оптимізації витрат, яке непосвяченим здається скнарістю. Алгоритм працює однаково, незалежно від кількості нулів у виставленому рахунку.
Мати справу з інвесторами важко. Ніколи не знаєш, що в них на думці. Спілкування з ними, яке не закінчується крахом, — це мистецтво. Суміш бусідо з театром кабукі. Особливо важко, коли інвестор закордонний. Це означає, що на додачу до всього вам ще належить перевертати чужий культурний шар.
Лише в цій книжці й більше ніде! Я розкриваю карти! Я повністю опишу вам, що зробив, аби кататися як сир у маслі, витрачати гроші без ліку, прикурювати гаванські сигари від стодоларових купюр, вирізати з них із Сашею та Гошею портрети Франкліна манікюрними ножицями або просто релаксувати, змиваючи в унітаз по одній купюрі у двісті євро раз на хвилину, як учить мій коуч по бізнес-фен-шую.

»
Made on
Tilda