Андрей Шептицький

Народився 1865-го року в селищі Прилбичах (тодішня Австрійська імперія, нині — Львівська область), походить зі старовинного роду. Навчався у Кракові, в гімназії святої Анни, 1883-го вступив там до військової служби, але через тяжку недугу був звільнений. У 1884-му відвідував правничі студії у Бреславі.

1886-го побував у Римі, через два роки попросив у Папи Лева ХІІІ благословення стати василіянином (чернечий орден). 1888-го склав перші чернечі обітниці та почав служити при Добромильському монастирі, 1982-го — приніс вічні обіти у монастирі Кристинополя, викладав там богослов’я. 1899-го став Станиславівським єпископом. 1900-го став Галицьким митрополитом, реорганізував Львівську семінарію та інші церковні навчальні заклади, приділяв значну увагу навчанню студентів-богословів, шукав можливості для їхнього навчання закордоном. 1939-го став одним із засновників Українського католицького інституту.

Брав участь у політичному житті суспільства, 1903-го бойкотував роботу Галицького сейму, один із розробників тексту малої конституції ЗУНР. Був меценатом, підтримував фінансово діяльність українських просвітницьких та культурних організацій. 1905-го заснував Український Національний Музей, опікувався сиротинцями, надавав стипендії молодим перспективних митцям. У роки Другої світової рятував єврейських дітей від нацистів.

Автор понад десяти праць (пастирських послань). Серед них «Послання любови»,«Як будувати рідну хату?», «До моїх любих гуцулів», «Християнська родина (до духовенства та вірних)» й інші: наповнені глибинною мудрістю, виваженістю, добротою та безумовною любов’ю тексти.