Ірина Вільде

Ірина Вільде народилась у Чернівцях, у родині вчителя. Писати почала під час навчання в гімназії, у Станіславові, куди родина перебралася через окупацію Чернівців Румунією. Коли авторці було 19 років, її перше оповідання надрукували в тижневику «Український голос».

Навчалась у Львівському університеті, де долучилася до осередку україністів. Проте в період пацифікації Галичини кинула навчання та повернулась у Станіславів, де викладала в школі та дописувала для різних періодичних видань, у них же повсякчас з’являлись її твори.

Суттєвим поштовхом у літературній кар’єрі авторки стало здобуття премії Львівського Товариства письменників і журналістів за повість «Б’є восьма». Після цього була надрукована її перша збірка оповідань, а сама Вільде розпочала роботу над своїм великим романом.

Після Другої світової війни оселилась у Львові, а 1947 року посіла місце у Верховній раді. Очолювала Львівський підрозділ Спілки письменників та опікувалася долею колег.

Рання творчість письменниці має риси неоромантизму та, за словами літературного критика Михайла Рудницького, є направду європейською, натомість у своїх більш пізніх роботах вона сповна віддає данину соцреалізмові. Її доробок перекладений російською, румунською, польською та німецькою мовами. 2007 року, на вшанування пам’яті письменниці, засновано всеукраїнську літературну премію.