Леся Українка

Леся Українка народилась у Новгороді-Волинському на Житомирщині. Зростала у родинному маєтку в с. Колодяжне Волинської області. Домашньою освітою маленької Лариси (що згодом обрала собі загальновідомий псевдонім Леся Українка) опікувалася мати, створюючи індивідуальні підручники та культивуючи націотворні погляди у родині Косачів. Майбутня письменниця студіювала іноземні мови, віршувала та багато подорожувала у зв'язку із виснажливою хворобою. Також займалася перекладацькою діяльністю та працювала над власними творами, публікуючись в тогочасних літературних виданнях. Разом із чоловіком Климентом Квіткою, видатним етнографом та фольклористом, спонсорувала етнографічну експедицію, завдяки якій було створено перші аудіозаписи кобзарів наддніпрянської України. Завершився земний шлях письменниці 1 серпня 1913 року, на сорок другому році життя.

Творчий спадок Лесі Українки сформовано низкою драматичних та ліричних творів, створених на ґрунті античної та середньовічної літератури, що були суголосними з крицево-лицарською моделлю життя самої письменниці. Вона створила свій власний міф у літературі, «переписавши» європейську історію культури з жіночої точки зору. Драматичний доробок письменниці представлено такими творами, як «Блакитна троянда» «Лісова пісня», «Камінний господар», «Одержима», «Руфін та Прісцілла», «Бояриня», «Кассандра», «Оргія» та ін. Відомими також є казкові оповідання авторки: «Весняні співи», «Три перлини», «Чотири казки зеленого шуму», «Лелія», «Біда навчить», «Метелик». Окрім драматичних творів значну частину робіт письменниці було створено у жанрі поезії. Найвідоміші вірші з Українчиної поетики увійшли до збірок «На крилах пісень», «Думи і мрії», «Відгуки».