В'ячеслав Липинський

Походив з старовинного польського роду Липинських шляхетського гербу Броздіч. Гімназистом приєднується до гуртка «хлопоманів» та вступає до православної учнівської громади. З 1903 по 1908 рік вивчав історію, українську літературу та агрономічні дисципліни Ягеллонського університету. У міжчассі студіював соціологічні науки у швейцарському виші, але за рік був змушений покинути навчання та повернутися до Кракова через погіршення стану здоров’я. Згодом видає політичний трактат «Шляхта на Україні: її участь в житті українського народу на тлі його історії» (1909), що формулює та визначає світоглядну програму Липинського на наступні роки.

За часів національно-визвольних змагань 1917-1921 рр. був прибічником політики Скоропадського, опозиційної до діяльності Центральної Ради. Представляв зовнішньополітичні інтереси України в Австрії та Німеччині, де певний час працював в Українському науковому інституті (Берлін). Віденській період життя в еміграції було присвячено виробленню політичних програм монархічного напряму. Серед найбільш значущих робіт з ґенези української політичної думки, опублікованих Липинським з 1920 по 1926 рік, є історико-дослідницька праця «Україна на переломі 1657-1669» (1920), збірка відповідей «Реліґія і церква в історії України» (1925) та «Листи до братів-хліборобів» (1926).