Левко Лук'яненко

Левко Григорович народився 1928 року в селі Хрипівка, Чернігівської області. У 16 років був призваний у лави Радянської армії, по закінченні служби був зарахований до Московського державного університету, на правничий факультет. Свою громадську діяльність Лук'яненко попервах розбудовував у комуністичній партії, проте згодом зрозумів, що це помилковий напрямок і закарбувався в історії України саме як борець за її незалежність.

Разом з однодумцями Василем Луцківим та Степаном Віруном він вдався до заснування підпільної політичної організації «Українська робітничо-селянська спілка», за участь у якій Левка Григоровича засудили до розстрілу, але потім вирок було змінено на 15 років позбавлення волі в Мордовських та Пермських таборах, але й там він боровся з режимом, відстоюючи права ув'язнених. Спогади про цей період він вмістив у книгу «З часів неволі»

У 1988 році Лук'яненка обрано головою Української Гельсінської спілки та лише через 8 місяців він вийшов на волю. Політичний клімат в країні швидко змінювався. У 1990 році він очолив Українську республіканську партію, увійшов до складу Верховної ради та створив Акт проголошення незалежності України.