Живий роман про живих людей: для чого читати «Долі та фурії»

28.05.2017

До цього про Лорен Грофф я знала лише те, що Стівен Кінг порівняв її дебютну книжку «Таємниці Темплтона» з серією про Гаррі Поттера. А це вже вагома причина звернути на авторку увагу.

  

Сюжет

 У назві роману «Долі та фурії» жодних натяків: долі – це міфологічні богині долі (отакої!), а фурії – помсти. Це книжка з двох частин, які протиставляються одна одній.

 У першій частині авторка знайомить нас з улюбленцем долі. Ланселот Саттервайт високий, гарний, харизматичний. У нього всі закохуються, він теж любить усіх навколо. Люди щасливі бути поруч з ним. Його усмішка осяює найбільшу кімнату, у нього гарний сміх, він – душа компанії. Герой поволі розказує читачу історію свого життя. З початку його розповіді й до кінця, подія за подією, емоція за емоцією, ми дізнаємося з якого тіста зліплений Лотто, чого йому вартує ота його легкість, доброта й відкритість. Як з незграбного підлітка він стає центром студентського всесвіту, закохується в жінку – світло його життя, будує успішну кар’єру драматурга і лишається так само тендітним та чуйним всередині, як в молоді роки.

 У другій частині історію розповідає Матильда Саттервайт – єдине кохання Лотто, якою він захоплювався все життя, яку носив на руках і вважав, що він її не вартий. Це жінка-стрижень. Тендітні і неговірка. Розпочавши читати другу частину, ми не знаємо про героїню нічого, окрім того, що розповів Лотто, але відчуваємо, що тут прихована якась таємниця. І вона в розповіді Матильди розкривається сповна.

 Читаєш і почуваєшся, ніби в ляльковому театрі. І бачиш, як чорнобородий товстун Карабас-Барабас перетворився на худеньку білявку. Те, що здавалося гарним збігом обставин, усмішкою долі, виявляється добре спланованим й зіграним. Частинки пазла самі собою не складаються – завжди є той, хто поєднує їх власноруч. Стає моторошно, огидно й дивно – а якщо воно так не тільки в книжках?

  Сама Лорен Грофф постійно присутня в тексті: вона з’являється, щоб щось роз’яснити й нерідко – обламати крила.

   

Враження

  

Десь зустріла відгук, що «Долі та фурії» – це пересічне легке чтиво на час відпустки, щоб відпочити душею. Однак для мене це був один з тих романів, які емоційно важко читалися.

 

В іншій рецензії на роман зазначалося, що кожна жінка віку 30+ зможе впізнати себе в Матильді, бо більшість чоловіків мало цікавить те, як дружині вдається вести домашнє господарство та піклуватися про родину. Але це – тільки вершечок айсбергу! Найпростіша аналогія, що може прийти після прочитання книги.

  

Першу частину роману ти гойдаєшся на емоційних гойдалках з Лотто. Часто відволікаєшся, бо роман викликає багато переживань, від яких виснажуєшся. Друга частина вимагає концентрації, робить тебе уважним та зібраним. У двох частин книжки різний темп оповіді – Лотто говорить так, як живе, – поволі. А Матильда наче пише на прихоплених з кав’ярні серветках.

  

Від великих розділів першої частини та скупих за об’ємом, однак багатих на зізнання другої, голова йде обертом. Читач «Доль на фурій» – наче на перегонах. Все це не робить книжку поганою – адже не можна сказати, що трояндові кущі не гарні, бо крізь них важко йти. Просто Лорен Грофф підіймає дуже важливі теми, а їх не завжди просто сприймати.

  

Не впевнена, що «Долі та фурії» сподобаються кожному. Адже це не легкий роман, проте – життєвий. А хіба життя буває простим?

  

Аналогії

Мені роман «Долі та фурії» видався схожим на «Загублену» Девіда Фостера. Обидві книжки передають важливу, хоч і стару як світ думку: чужа душа – темний ліс. Якими б відвертими та відкритими вам не здавалися ваші стосунки, це ще не означає, що так є насправді. Гарний образ для цієї ж думки створив американський письменник Марк Данилевський у романі «Будинок листя». Він описав як дім, в якому ти живеш, постійно трансформується, тому в ньому легко заблукати. Лорен Грофф не використовує символи, а відверто показує – ось історія життя з точки зору однієї людини, а ось як воно було насправді. А тепер – живи з цим.

 

Післясмак

 

Чим більше сторінок я прочитувала, тим сильніше мені хотілося відкласти книгу й поговорити з реальними людьми про їхні дитячі страхи, улюблені спогади й життєву мотивацію.

 

А дочитавши, я довго не могла заснути. В голові роїлися питання. Як жити далі, коли з’ясував, що ніколи насправді не знав людину, з якою стільки років ділив ліжко, дім, думки, переживання й емоції? Коли розумієш, що заради не свого, а чужого щастя людина створила павутиння брехні… Що краще – жити не знаючи й насолоджуватися тим, що маєш, чи знати правду? Чи можна її пробачити попри біль? Взагалі, що є добре, а що погано?

 

У своїй книжці Лорен Грофф закликає читача придивитися до стосунків із коханою людиною, до матері чи друга, знайти підводні камені й щось із ними зробити. Або ж залишити їх і вважати усе вигадками доль та фурій.

 

Юлія Рябухіна

Фото: Ольга Трухан

 

Купити книжку «Долі та фурії» можна тут.

 

 
Поділитися в соціальних мережах:
Схожі новини
Коментарі
Поки немає коментарів
Написати коментар
captcha
Замовлення зворотного дзвінка