Наш формат | Блог > книжки > Чому ми віримо у безсмертя та навіщо воно потрібне? – нотатки скептика
 

Чому ми віримо у безсмертя та навіщо воно потрібне? – нотатки скептика

Кожен із нас хоча би раз у житті задумувався над тим, що чекає людей після закінчення земного життя. Хтось вірить у дивовижне продовження існування в іншому світі, інші мріють народитися знов у новому тілі і продовжити життя на землі, а ще є ті, які вважають що кінець – це кінець. І крапка.

Існує безліч релігій та вірувань, духовних рухів, кожен з яких по-своєму уявляє небеса і потойбічне життя. Але людина ХХІ століття – особистість досить раціональна, тому прагне знати більш вагомі факти і докази, ніж чиєсь уявлення. Тим більше, якщо врахувати, що корені таких уявлень часто проростають крізь тисячоліття і не відрізняються своєю актуальністю на сьогоднішній день.

Як уявляють загробне життя представники різних релігій, вірувань та рухів? Що каже сучасна наука про те, чому ми смертні та чи можливо нашому виду стати безсмертним? Що робити, якщо не існує жодних небес і як знайти сенс у безглуздому світі? Відповіді на всі ці питання шукає у своїй книзі «Небеса на землі. Що каже наука про потойбічне життя та безсмертя» Майкл Шермер – популяризатор науки та відомий скептик, який займається розслідуванням псевдонаукових заяв і повідомлень про надприродні явища.

Хто і чому вірить у безсмертя?

Віра в те, що смерть – це не кінець, надзвичайно поширена. Невідомо, чи існують насправді небеса вгорі над нами, а от на землі ці небеса цілком реальні, адже існують у думках мільйонів людей. Опитування громадської думки підтверджують такий стан речей. При цьому віра в існування раю лише посилюється, а от в існування диявола і сил зла зменшується. В усіх опитуваннях відсоток людей, які вірять в існування пекла, є меншим від тих, хто вірить в рай, на 20-25%, демонструючи тим самим схильність опитаних до надмірного оптимізму. Ці переконання настільки поширені, що про свою віру в потойбічне життя заявляє навіть третина агностиків та атеїстів.

Віра в Бога і безсмертя не залежать одне від одного.

Зацікавленість релігійними віруваннями та їхнім впливом на людей особливо зросла після терактів 11 вересня 2001 року, коли терористи-смертники  спрямували захоплені ними пасажирські літаки до веж Всесвітнього торгового центру в Нью-Йорку.

Хоча більшість мусульманських учених і стверджують, що Коран забороняє самовбивство, існують виключення для мучеників, які ведуть «священну війну». Кожен солдат-мусульманин, який загинув у боротьбі з невірними, відразу потрапляє прямісінько в рай. Святе писання мусульман оспівує рай як сад, де ріками ллється вода, молоко, вино й мед, дерева рясніють фініками, гранатами та іншими земними втіхами, яких прагне душа. Як зазначає Шермер, цілком зрозумілі бажання, якщо враховувати середовище, в якому живуть ці люди. До того ж, в раю є секс. Якщо в цьому житті ти був одружений, то на небесах стосунки з дружиною продовжуються. Якщо ж у цьому світі ти самотній, то в раю потрапиш у обійми, за деякими даними, 72 молодих дівчат. Ця фантазія успішно слугує мотиватором для збройної боротьби. Воїни легко віддають свої життя, адже навзаєм отримують вічні блага.

Релігійні вірування християн натомість постійно розвиваються і змінюються, але досі немає єдиного бачення якими ж є небеса після смерті. Якщо говорити  в загальному, то вони вірять, в те, що вічно житимуть разом із Богом. Але що саме це означає до кінця не зрозуміло.

Якщо там, на небесах, немає ніяких загроз, хвороб, старості чи смерті, якщо там не треба долати перешкод і докладати зусиль, то що тоді там робити? Вічність – це досить довго, можна добряче знудитись.

Подібні уявлення про рай досить... земні і це відразу наштовхує на думку про те, що зародилися вони в людей, які страждали від тягот щоденного життя. В 1999 році папа Іоанн Павло ІІ висунув нову концепцію раю і пекла. Він висунув твердження, що це не конкретні фізичні місця, а стани душі: єднання з Богом чи відчуження від Нього. Протестанти відкинули таку інтерпретацію і далі дотримуються догми, що рай і пекло реальні, і люди мають сподіватися на перше й боятися останнього.

Цікаво те, що найменше схильні вірити в безсмертя євреї. Вони більше зосереджені на цьому світі. Вся справа в угоді, яку вони уклали з Богом — якщо євреї виконуватимуть настанови Бога, вони виживуть, процвітатимуть, будуть благословенні і отримають у дар землю Ізраїль. Це сподіване встановлення справедливого й чесного суспільства тут, на землі, а не в потойбіччі.

Життя після смерті існує, тому що ...

Духовні шукачі й усі, хто вірить в існування душі незалежно від основних релігій, запевняють, що загробне життя таки існує. З їхніх слів, це підтверджують навколосмертний досвід і реінкарнація. Та чи є це справді адекватними доказами існування іншого життя, окрім земного?

Навколосмертні переживання, такі як відчуття виходу за межі свого тіла, паріння над ним або поява яскравого світла в кінці тунелю насправді мають цілком логічні наукові пояснення. Шермер доводить, що подібні переживання породжуються нашим мозком і є продуктом нейронної активності. Простіше кажучи, це не що інше, як галюцинації. Але це не єдина причина. Наприклад, ефект тунелю [того самого тунелю, наприкінці якого видніється світло] може виникати в результаті стимуляції зорової кори в задній частині головного мозку, де обробляється інформація, що надходить із сітківки. Дефіцит кисню може знижувати нормальну швидкість вистрілювання нейронів у зоровій корі, що інші ділянки мозку можуть інтерпретувати як концентричні кільця чи спіралі і що можна також описати як тунель.

Чи зможе наука подолати смерть?

Якщо загробного життя не існує, то чи зможе наука подолати смерть? У другій половині ХХ століття з’явилося чимало груп і рухів, які ставили своєю метою продовження людського життя на десятиліття, століття і навіть тисячоліття. Всі ці рухи Майкл Шермер детально аналізує та виокремлює наступних:

  • кріоністи – вірять, що кріоконсервація, або ж заморожування людини, зберігає особистість неушкодженою і з розвитком технологій з’явиться можливість повертати таких людей до життя. Оскільки наука на той момент зробить крок уперед, життя людини триватиме довше, ніж зараз.
  • екстропіанці – виступають проти ентропії і за постійне моральне, інтелектуальне й фізичне самовдосконалення через критичне й творче мислення, неустанне навчання, особисту відповідальність. Створюють і використовують технології не як самоціль, а як ефективний засіб вдосконалення життя. Прагнуть досягти таким чином безсмертя.
  • трансгуманісти – застосовуючи технології до себе, прагнуть стати кимось, кого вже не назвеш просто людиною, а скоріше постлюдиною. Хочуть подолати обмеження, нав’язані нам нашою біологічною і генетичною спадщиною, через удосконалення тіла (імпланти грудей або вушних равликів) або заміни частин тіла (штучні коліна, серця, печінки і т.д.).
  • теоретики Точки Омеги – переконані у тому, що всесвіт невпинно розвивається до вищого рівня свідомості і настане день, коли всі ми воскреснемо в суперпотужній віртуальній реальності, настільки автентичній, що її не можна буде відрізнити від сьогоденної фізичної реальності.
  • сингуляристи – вчені, які вважають за можливе за допомогою технологій рівня сингулярності досягти безсмертя, зокрема, завантаживши свою душу – інформаційний шаблон, який являє собою ваші думки й спогади так, як вони зберігаються в коннектомі вашого мозку – в комп’ютер.
  • прихильники завантаження свідомості – продовжують ідеї кріоніки, але заморожують лише мозок і працюють над збереженням коннектома таким чином, що він може бути незмінним протягом століть аж поки настане день, коли його можна буде завантажити в комп’ютер і ввімкнути, як персонаж Джонні Деппа у фільмі «Перевага».

Дещо утопічно, ні? Та й чому ми врешті так прагнемо того безсмертя? Що саме нас не влаштовує у сьогоденні і звідки стільки песимізму? В історії ще не було кращого часу, ніж сьогодні, тож викликає подив така велика кількість похмурих пророцтв і віри в те, що світ стає лише гіршим. Як зауважує сам Шермер, проаналізувавши причини песимізму та утопічних пошуків абсолютного щастя:

Усі наші вчора кидають тінь на всі наші завтра.

Ми народжуємося унікальними і в унікальний час. Наша свідомість притаманна лише нам і нікому більше в усьому всесвіті. Нам подаровано шанс на життя і усвідомлення власної смертності лише заохочує до його вдосконалення: ми піклуємося про стан здоров’я, шукаємо сенс життя, беремо участь у громадському житті, схильні до стосунків, заснованих на любові, турбуємось про екологію. Коли людям нагадують, що вони смертні, тоді вони стають толерантніші і вмотивованіші. Ми маємо великий дар – життя, тож нехай основною метою всього людства буде створити омріяні небеса на землі. Тут і тепер.

Написано Юлія Малета