Як так сталося, що показовий трудоголізм став способом життя? Про це пише журналістка Ерін Гріффіт для The New York Times. 


Ще не було жодного такого разу, щоб на початку робочого тижня — в ранковій кав’ярні чи у переповненому метро, або ж коли починаю розгрібати свою поштову скриньку, — я зупинилася, подивилася на небеса і прошепотіла: «Дякувати Богу, сьогодні понеділок. (#ThankGodIt’sMonday). Очевидно, це робить мене зрадницею усього мого покоління. Я дізналася про це під час останніх візитів до WeWork в Нью-Йорку [американська компанія, яка надає робочий простір для стартапів, фрілансерів, великих та малих компаній тощо], де написи на подушках закликають зайнятих мешканців: «Робіть те, що любите». 

Ласкаво просимо до «культури метушні» 

«Прокидайся і гаруй» («Rise and Grind») є одночасно темою рекламної кампанії Nike і назвою книги. Нові медіа, як-от Hustle, випускають популярний бізнес-бюлетень і організовують конференції, а One37pm — започаткували контент-компанію, яка прославляє амбіції не як засіб досягнення мети, а як спосіб життя.

«Нинішній стан підприємництва це більше, ніж кар’єра», — йдеться на сторінках One37pm у розділі «Про нас». — Це амбіції, шум і метушня. Це жива вистава, яка освітлює вашу творчість… робота до сьомого поту, яка підсилює викид ендорфінів та розширює спосіб мислення». З цієї точки зору людина не тільки не зупиняється, але й ніколи не виходить зі стану робочого захоплення, в якому головною метою тренування або концерту є отримання натхнення, яке, врешті-решт, повертає вас за робочий стіл.

«Володіти моментом» — це розумний спосіб ребрендингу «щурячих перегонів». У сучасній робочій культурі просто виконувати свою роботу або навіть любити її — недостатньо. Працівники повинні любити те, що вони роблять, а потім говорити про цю любов у соціальних медіа, таким чином об’єднуючи свою ідентичність з власними роботодавцями. Для чого б ще тоді LinkedIn створив власну версію Snapchat Stories?

 

Це робочий гламур, і він набирає обертів. Візьмемо для прикладу WeWork, який інвестори оцінили у 47 мільярдів доларів. Ця компанія на шляху до того, щоб стати Starbucks офісної культури. Компанія поширила свій бренд показового трудоголізму до 27 країн, а це 400 000 орендарів, включаючи працівників з Global Fortune 500.

У січні засновник WeWork Адам Нойман оголосив, що його стартап пройшов ребрендинг як компанія We, відображаючи тим самим їхню експансію у сфери житлової нерухомості та освіти. Описуючи цю зміну, компанія Fast написала: «Замість того, щоб просто орендувати столи, компанія прагне охопити всі аспекти життя людей, як у фізичному, так і в цифровому світі». Ідеальний клієнт — настільки зачарований офісною естетикою WeWork, що готовий спати у WeWork апартаментах, займатися у спортзалі Wegym і відправляти своїх дітей до WeGrow-школи.

Це сумно. А ще це експлуатація

«Культура метушні» це фактично афера. Зрештою, це ж дуже зручно переконати покоління трудяг невпинно гнути спину на тих, хто ними керує.

«Більшість людей, які активно закликають вас до невпинної роботи, не є тими, хто робить справжню роботу. Вони є менеджерами, фінансистами та власниками», — каже Девід Гайнемейер Ганссон, співзасновник компанії Basecamp. Він також відзначає, що, незважаючи на дані, які підтверджують, що надмірна кількість робочих годин не покращує ані продуктивність, ані креативність, міфи про понаднормову роботу досить живучі, адже вони виправдовують надзвичайне багатство, створене для невеликої групи елітних технарів: «Це сумно. А ще це експлуатація», — каже Девід.

Ілон Маск, який має намір отримати компенсацію розміром 50 мільярдів доларів, якщо його компанія Тесла досягне певних показників продуктивності, є яскравим прикладом того, як люди прославляють надмірну роботу, яка в першу чергу допоможе йому самому. У листопаді він писав, що є кращі місця для роботи, ніж Тесла, «але ще ніхто ніколи не змінив світ, працюючи 40 годин на тиждень». Маск, який має понад 24 мільйони підписників на Twitter, також відзначив, що якщо ви любите те, що ви робите, «це (в основному) не відчувається як робота». Навіть йому довелося використати дужки, аби пом’якшити цю брехню.

Напевно, можна стверджувати, що індустрія технологій започаткувала культуру турботи про працівників на початку 2000-х років, коли компанії на кшталт Google почали годувати, робити масаж і навіть лікувати своїх співробітників. Пільги були спрямовані на те, щоб допомогти компаніям залучити найкращі таланти і довше втримувати співробітників на робочих місцях. Це здавалося приводом для заздрості: хто б не хотів роботодавця, який буквально піклується про вашу брудну білизну?

Але сьогодні, коли технологічна культура проникає в кожен куточок ділового світу, гімни на користь невпинної роботи нагадують пропаганду радянської епохи, яка пропагувала неймовірні робочі подвиги, аби тим самим мотивувати робочу силу. Звісно, ті стахановські плакати мали антикапіталістичні нахили, вони критикували товстосумів, що отримували прибуток від вільного підприємництва. Сьогоднішні ж гасла прославляють особистий прибуток, навіть якщо боси і інвестори, а не працівники, отримують більшість вигод. Слід зауважити, що ріст зарплати роками перебуває у стагнації.

Можливо, просто ми всі стали жадати сенсу. Релігія вже не така приваблива для людей, як раніше. Особливо для американських міленіалів. У Сан-Франциско, де я живу, концепція продуктивності набула майже духовного виміру. Технарі тут засвоїли ідею, вкорінену в протестантській робочій етиці, — робота — це не те, що ви робите, щоб отримати те, що ви хочете, а робота — це все. Тому будь-який лайфхак або привілей від компанії, який дозволяє оптимізувати день, даючи тим самим можливість ще більше заглиблюватися в роботу, не просто бажаний, але за своєю суттю чудовий.

Айдан Гарпер, який створив європейську кампанію для зменшення тривалості робочого тижня [кампанія називається 4 дні тижня], стверджує, що це дегуманізація і токсичність. «Це створює припущення, що єдина цінність, яку ми маємо як людські істоти, — це наша продуктивність, наша працездатність, а не саме людяність». Це своєрідний культ, говорить він, переконати працівників погодитися на власну експлуатацію, продавши їм цю ідею за допомогою месиджу «змінити світ». «Ілон Маск — ваш первосвященик. І ви щодня входите до своєї церкви і поклоняєтеся перед вівтарем роботи», — говорить він. 

Для прихожан собору Постійної  Метушні, витрачання час на щось інше, що не пов’язане з роботою, стало причиною відчувати себе винним. 

Джонатан Кроуфорд, підприємець з Сан-Франциско, розповів мені, що він пожертвував своїми відносинами і набрав 40 фунтів поки працював над Storenvy, його комерційним стартапом. Якщо він і виходив у світ, то це відбувалося на різних тематичних заходах. Якщо він читав, то це була ділова книга. Він взагалі рідко робив що-небудь, що не мало прямих прибутків від продажів або повернення інвестицій. Кроуфорд змінив свій спосіб життя після того, як зрозумів, що це робить його нещасним. Тепер він радить колегам-засновникам шукати більше неробочої діяльності — читати художню літературу, переглядати фільми або грати в ігри. Чомусь це звучить як радикальна порада. «Дивно розплющувати їм очі, тому що вони не розуміють, що бачили себе лише як ресурс, який потрібно витрачати», — сказав пан Кроуфорд.

Легко стати залежним від темпів і напруги на роботі в 2019 році. Берні Кліндер, консультант великої технологічної компанії, сказав, що намагався обмежитися п’ятьма 11-годинними робочими днями на тиждень, що додає додатковий день продуктивності. «Якщо ваші колеги є конкурентоспроможними, то працюючи 40-годинний робочий тиждень, ви будете виглядати неробою», — написав він електронною поштою.

 Тим не менш, він добре усвідомлює своє місце в цій гонці. «Я намагаюся не забувати, що якби я завтра помер, всі мої нагороди на робочому місці були б у смітті на наступний день, — написав він, — і підсумки моєї роботи будуть розміщені в газеті перед моїм некрологом».

В очікуванні ранку понеділка

Логічною кінцевою точкою надміру завзятих робітників є, звичайно, вигорання. Це тема недавнього вірусного есе культурної критикині BuzzFeed Анни Гелени Петерсен, яка звертається до молоді.

Міленіали, стверджує Петерсон, відчайдушно прагнуть втілити їхні великі очікування. Ціле покоління було виховано в очікуванні, що хороші оцінки та понаднормові досягнення забезпечать їм роботу, яка втамовуватиме їхні пристрасті. Замість цього вони потрапили на ненадійну, безглузду роботу і мають гори заборгованості студентського кредиту. Тож весь цей захват від роботи та очікування ранку понеділка виглядає як своєрідний захисний механізм.

Більшість робочих місць — навіть найкращі робочі місця! — наповнені безглуздими рутинними справами. Більшість компаній так чи інакше нас підводять. Навіть після того як HBO та його сатирична «Кремнієва долина» зробили беззмістовними заяви на кшталт «зробити світ кращим місцем», безліч компаній досі використовують ці гасла. Наприклад, компанія Spotify каже, що її місія — «розкрити потенціал людської творчості». Dropbox, що дозволяє завантажувати файли, говорить про те, що їхня мета — «розкрити творчу енергію світу, створивши більш просвітлений спосіб роботи».

Девід Спенсер, професор економіки в бізнес-школі університету Лідса, каже, що подібне позерство компаній, економістів і політиків показує зростання меркантилізму в Європі принаймні з 16-го століття. «Існує постійна боротьба з боку роботодавців, щоб показати пошану до роботи у такий спосіб, щоб це відволікало від її непривабливих рис. Роботодавці постійно боролися за те, аби роботу вшановували, — сказав він. Але така пропаганда може мати неприємні наслідки. У Англії 17-го століття робота позиціонувалася як ліки від пороків, — каже пан Спенсер, — але жорстока реальність просто змусила працівників пити більше.

Інтернет-компанії, можливо, прорахувалися, заохочуючи співробітників прирівнювати свою роботу до їхньої внутрішньої цінності як людської істоти. Після довгої епохи позитивного ставлення, індустрія технологій переживає хвилю негативу. Робітники вже розуміють, скільки влади вони мають. У листопаді близько 20 тис. працівників Google взяли участь у акції, протестуючи проти політики компаній щодо сексуального насильства. Інші співробітники компанії провалили контракт із Пентагоном по штучному інтелекту, який міг би зробити військові безпілотники більш смертоносними.

Гайнемейер Гансон назвав протести працівників доказом того, що міленіали зрештою повстануть проти культури перевтоми. «Люди не збираються стояти за це», — сказав він, «і не купляться на пропаганду, що вічне блаженство залежить від моніторингу власних перерв на ванну». Він мав на увазі інтерв’ю, що дала колишня виконавча директорка Yahoo, Маріса Майєр, в 2016 році, у якому вона сказала, що робота 130 годин на тиждень можлива «якщо ти підходиш стратегічно до свого сну, приймання душу, і як часто ти робиш перерву на вбиральню».

Сувора реальність 2019 року полягає в тому, що попросити мільярдера про роботу через Twitter, не є чимось, чого варто соромитися, а цілком прийнятним шляхом досягнення успіху. На певному рівні, ви повинні поважати шахраїв, які бачать гнітючу систему і розуміють, що успіх у ній вимагає повної і безсоромної залученості. 

Якщо ми приречені на те, щоб працювати, поки не помремо, ми можемо також зробити вигляд, що нам це подобається. Навіть по понеділках.

Поділіться своїми враженнями
в соцмережах

Що ви думаєте з цього приводу?

  Подписаться  
Уведомление о
Відгуки (0)

Хочу отримувати
нові статті

Схожі публікації