Генетик Девід Райх переконаний: геномна революція стрімко ламає наші уявлення про минуле, про наше походження та власну ідентичність. Навіть більше, питання раси та популяцій людей далеко не такі однозначні, як могло би здаватися.

У своїй книжці «Хто ми такі? Походження людини крізь призму ДНК» Райх описує сучасні відкриття, пов’язані з вивченням і порівнянням стародавньої та сучасної ДНК, пояснює, які зміни відбувалися з популяціями людей у далекому минулому, доводячи, що ДНК може розповісти про історію людства набагато більше, ніж археологія.

В уривку, який ми сьогодні публікуємо, Райх описує суперечливі думки стосовно розселення та існування неандертальців та їхніх зв’язків із сучасними людьми.

Сьогодні та група людей, до якої ми належимо, — сучасна людина — лишилася на планеті сама. Ми витіснили або винищили інших людей — передусім у період, який розпочався 50 000 років тому, коли сучасна людина розселилася в Євразії, а в Африці, ймовірно, також відбувалися масштабні переселення.

Найближчі наші родичі з нині живих — це африканські примати: шимпанзе, бонобо і горили, але жоден із цих видів не здатен виготовляти складні знаряддя праці або користуватися абстрактною мовою. Втім близько 40 000 років тому землю населяло чимало груп архаїчних людей, котрі відрізнялися від нас на фізичному рівні, але були прямоходячими і мали багато з тих здібностей, які маємо ми.

На відміну від археологічних джерел, матеріали ДНК можуть відповісти на питання про те, який зв’язок ці архаїчні люди мали з нами.

Жодна з первісних груп людей не потребує цієї відповіді так, як неандертальці. Починаючи від 400 000 років тому в Європі панували ці кремезні люди, чий мозок у середньому був більшим, ніж у сучасної людини. Особину, якій неандертальці зобов’язані своїм ім’ям, знайшли в 1856 році робітники вапнякового кар’єру в долині Неандерталь (слово «долина» німецькою мовою — Thal або Tal). Багато років велися суперечки про те, чи ці рештки належали спотвореній людині, пращуру людини або представникові генеалогічної лінії, дуже відмінної від нашої. Неандертальці стали першим видом первісної людини, зафіксованим у наукових джерелах. В опублікованій у 1871 році книзі «Походження людини» (англ. «The Descent of Man») Чарльз Дарвін висловив думку про те, що люди подібні до інших тварин, оскільки вони також є результатом еволюції. І хоча сам Дарвін не вважав неандертальців значущими, зрештою було визнано, що за своїм походженням вони набагато ближчі до сучасних людей, аніж до приматів, які і досі існують; це слугувало доказом на користь теорії Дарвіна про те, що такі популяції існували в минулому.

Протягом наступних ста п’ятдесяти років знайшлося іще чимало кістяків неандертальця. Дослідження показали, що неандертальці, які населяли Європу, походять від іще більш стародавнього виду людини. У популярній культурі вони здобули репутацію чудовиськ — людей, які відрізняються від нас набагато більше, ніж насправді. Значною мірою така примітивна репутація неандертальця пов’язана з сутулуватою моделлю скелета неандертальця з французької місцини Ла-Шапель-о-Сен, яку виготовили в 1911 році. Але всі докази свідчать про те, що близько 100 000 років тому і раніше поведінка неандертальців була такою ж багатогранною, як і поведінка наших пращурів — анатомічно сучасних людей.

І неандертальці, й анатомічно сучасні люди виготовляли кам’яні знаряддя праці, послуговуючись так званою леваллуазькою технікою, яка вимагає не гірших когнітивних здібностей і вправності, ніж ті техніки для виготовлення знарядь праці, які винайшли сучасні люди під час пізнього палеоліту і пізньої кам’яної доби близько 50 000 років тому. За цією технікою від дбайливо підготованого кам’яного нуклеуса, який був мало схожим на готове знаряддя праці, обережно відбивали тонкі шари каменю; це означає, що для досягнення своєї мети майстер мусив тримати в уяві образ готового знаряддя та здійснювати складні кроки з обробки каменю.

Додатково про рівень когнітивного розвитку неандертальців свідчило те, що вони дбали про старих і немічних. Під час розкопок у печері Шанідар в Іраку було знайдено дев’ять кістяків; імовірно, що всіх цих людей — включно з напівсліпим чоловіком із сухою рукою — поховали умисно; а отже, вижити вони могли лише в один спосіб: якщо про них дбали друзі та родина.

Крім того, неандертальці шанували символізм, про що свідчать прикраси з пазурів орла віком близько 130 000 років у Крапинській печері в Хорватії і кам’яні кола віком близько 180 000 років у глибині печери Брюнікель у Франції.

Але, незважаючи на всі подібності між неандертальцями та сучасними людьми, глибокі відмінності між ними очевидні. В одній статті 1950 року сказано, що у нью-йоркській підземці неандерталець нікому не впав би в око, «якби він помився, поголився і вдягнувся по-сучасному». Та насправді його (або її) видав би дивний виступ над бровами і дуже розвинені м’язи тіла. Неандертальці значно сильніше відрізнялися від будь-якої сучасної популяції людини, ніж сучасні популяції різняться між собою.

Існують об’єктивні наукові докази зустрічей сучасної людини з неандертальцями

Особливо чітко це видно на прикладі Західної Європи, де неандертальці вимерли близько 39 000 років тому, а сучасна людина з’явилася принаймні за кілька тисяч років до цього.

Це очевидно, оскільки 44 000 років тому у Фумане на півдні Італії кам’яні знаряддя праці неандертальського типу поступилися місцем знаряддям, характерним для сучасної людини. На південному заході Європи характерні для сучасної людини знаряддя праці, виконані у так званому стилі Шательперонської культури, знаходили поміж решток неандертальців, які жили 44 000–39 000 років тому; а отже, або неандертальці запозичили стиль виготовлення знарядь праці в сучасної людини, або ці дві групи обмінювалися знаряддями чи матеріалами. Втім не всі археологи погоджуються з такою інтерпретацією, і між ними постійно ведуться суперечки про те, хто виготовив знахідки Шательперонської культури — неандертальці чи сучасні люди.

Неандертальці зустрічалися з сучасними людьми не лише у Європі, а, поза сумнівом, і на Близькому Сході. Близько 70 000 років тому сильна й успішна популяція неандертальців вирушила за межі Європи до Центральної Азії — аж до Алтайських гір — і дійшла до Близького Сходу. На Близькому Сході вже жили сучасні люди, про що свідчать рештки з печери Схул на горі Кармел в Ізраїлі та з печери Кафзех у Нижній Галілеї, вік яких сягає близько 100 000–130 000 років. Згодом неандертальці заглибилися в цей регіон: один кістяк віком 60 000–48 000 років знайшли в печері Кебара на горі Кармел.

Починаючи приблизно від 400 000 років тому неандертальці були у Західній Євразії домінантним видом людини, а зрештою дійшли аж до Алтайських гір. Вони пережили першу хвилю міграції сучасної людини щонайменше 120 000 років тому. 60 000 років тому сучасні люди вдруге переселилися з Африки до Євразії. Уже невдовзі неандертальці зникли.

Ми розраховували на те, що сучасна людина відтісняла неандертальців після кожної зустрічі, але неандертальці рухалися в напрямку від своєї рідної території (Європи), навіть коли сучасна людина відступала. Але від 60 000 років тому сучасна людина здобула перевагу на Близькому Сході. Відтоді неандертальці стали програвати в сутичках і зникли не лише з території Близького Сходу, але і взагалі з Євразії. Отже, на Близькому Сході неандертальці могли зустрітися з сучасними людьми щонайменше двічі: по-перше, коли стародавні популяції сучасної людини заселили цей регіон до приблизно 100 000 тому — тоді вони утворили популяцію, яка і зустрілася з неандертальцями, котрі рухалися до нових територій; по-друге, тоді, коли сучасна людина повернулася і витіснила звідти неандертальців (близько 60 000–50  000 років тому).

Чи схрещувалися ці дві популяції між собою? Чи є серед прямих пращурів теперішніх людей неандертальці? У палеонтологічних матеріалах можна знайти певні докази на користь такої гібридизації. Ерік Трінкаус стверджує, що рештки на зразок тих, які знайшли в печері Пештера-ку-Оасе в Румунії, — це проміжна ланка між сучасною людиною і неандертальцем. Але подеколи однакові особливості будови кістяка вказують на адаптацію до одного й того ж різновиду зовнішнього тиску, а не на спільне походження.

Ось чому на основі археологічних та палеонтологічних даних неможливо визначити нашу спорідненість із неандертальцями. Зате дослідження геному дають нам таку можливість.

Поділіться своїми враженнями
в соцмережах

Що ви думаєте з цього приводу?

  Подписаться  
Уведомление о
Відгуки (0)
Топ кращих книг

Хочу отримувати
нові статті

Схожі публікації