Майстер короткої прози, котолюб, алкоголік, затятий рибалка і шанувальник кориди — саме таким малюють Ернеста Гемінґвея біографи. Йому ніколи не бракувало відваги і нестримно тягнуло в мандри, Ернест вмів бути героєм і вести за собою. Але його згубили старі травми та нестримна тяга до чарки. Що ж, піднімемо келих за його вплив на літературу і почнемо нашу алкогольну мандрівку з Мері Дірборн.

Вип’ємо за маму!

Ернест Гемінґвей мав неабиякий вплив на формування літератури ХХ століття, а хто ж сформував його самого?

Гемінґвеї — велика і доволі заможна родина —  не з тих багатших, але й не бідували. Батько Ед — лікар, а мати Ґрейс понад все хотіла мати двійню, тому одягала та стригла Ернеста та його старшу сестру Марселіну однаково. Разом віддала до школи та всіляко культивувала їхню схожість. Здавалось би, дурнуваті пустощі дорослої жінки, але у сина на цьому ґрунті виростуть сумніви у власній ідентичності і фетишизація волосся. Здається, Ернест ніколи не виросте з дівчачого платтячка і боятиметься, що з ним щось не так.

Гемінґвеї не надто голубили своїх дітей. Особливо це проявляється у листі, який Ґрейс написала Ернестові, який повернувся з Першої світової війни, щоб засудити його неробство і порівнювала материнську любов з банківським рахунком.

«Немовля і маленьке дитя беруть з цього рахунку багато, але що старшою стає дитина, то рідшими і меншими за обсягом стають зняття коштів дитина вчиться дбати про себе сама і, що важливіше, навчається робити свої внески на цей рахунок у вигляді вітальних листівок і букетів для мами.

Якщо ти, мій сину Ернесте, не отямишся, не припиниш цих прикрих байдиків і гонитви за розвагами, тобто не робитимеш позик без думки про повернення, не перестанеш паразитувати на інших… вабити своїм милим личком легковажних дівчат і нехтувати обов’язками перед Богом і Спасителем нашим Ісусом Христом; якщо, інакше кажучи, ти не станеш мужчиною, на тебе чекає банкрутство, адже твій кредитний ліміт вичерпано»

Цього Ернест матері ніколи не пробачив, а вона нащось відправила йому револьвер, з якого застрелився батько. Гемінґвеї завжди були дивними.

Другий за друга!

Особлива риса, яка прослідковується через всю біографію Ернеста: жорстока помста тим, хто мав необережність зробити йому добро. Він все доросле життя мстив Марселіні, яка в дитинстві була найвірнішою подругою. Жодна їхня взаємодія після розриву дружби не обходилась без скандалу.

Ернест розпускав побрехеньки про Скотта Фіцджеральда, який був мало не його хрещеним батьком в літературі. Автор визнаного шедевру «Великий Гетсбі» мав необережність врятувати «І сонце сходить», запропонувавши Ернестові змінити перших два десятки сторінок роману, які тільки гальмують розповідь. Гем ж викинув цей шматок і роман одразу набув цілісного вигляду.

«У нього була неймовірна відданість усьому тому, що цікавило його у певний момент… Він присмоктувався до кожної справи, наче п’явка, поки всі її соки не вливались йому в кров», — писав про Ернеста ще один товариш — прозаїк Дос Пассос, який теж потрапив у немилість.
Більше, ніж друзям, від Ернеста діставалось тільки літературним критикам, яких він називав «дощовими черв’яками в пляшці, які намагаються здобути знання в поживу з пляшки і один від одного».

За прекрасних дам!

Запам’ятайте: 3 синів, 4 дружини, 30 котів — це дуже важливо. Ні, якщо Ернест й захоплювався нумерологією, то у праці Мері Дірборн про це не йдеться, наводжу це радше для того, щоб окреслити межі його особистих епох і показати, наскільки сильно Татусь хотів мати доньку.

Гедлі — муза, яка спостерігала народження Ернеста-письменника, жінка, яка завжди була поруч. «Ернест, можна сказати, кожного збивав з ніг, —  казала вона. — Його потенціал було ген-ген видно».

«Ми з Геш з біса добре проводимо час. Ходимо на бої, на концерти, їздимо на лижі й кориду, ловити рибу. Вона рибалить не так, як жінки зазвичай про людське око а як чоловік. Розбирається в боксі, обожнює музику. П’є з мужчинами, не соромлячись»  писав він про неї.

Вони вирушали в подорож, залишаючи малого Бамбі (як можна так перекрутити ім’я Джек, для мене загадка) на кота Пана Пушка і няньку, яка навідувалась кожні кілька годин. Та, хоч яким би щасливим не був Ернест з Гедлі на початку їхнього сімейного життя, він її переріс.

На зміну прийшла ефектна Полін, яка все життя поклала на те, щоб бути ідеальною дружиною для вимогливого Ернеста, і деякий час їй це навіть вдавалось. Вони оселились на острівці Кі-Вест, де могли вдосталь ловити рибу та насолоджуватися сонячною Флоридою. І, хоч Полін народила Гемінґвею двох синів, він ніколи не припиняв нагадувати їй те, що вона розбила його першу сім’ю.

Марта колись сказала Ернестові «Ми з тобою — великі люди. Ми можемо перевернути світ», але головною її проблемою як дружини Гемінґвея було те, що як репортерка вона була активніша, та й книжки писала швидше. Вона не розчинялась в Ернестові, як Полін, і її часто не бувало вдома. Хоча улюблене гніздечко — віллу «Фінка» на Кубі вибрала вона. І саме вона витягнула чоловіка висвітлювати Другу світову війну, поїхавши туди першою.

«Книжки їх ми маємо зробити головним в нашому житті. Книжка залишиться після нас і зробить цю війну доступною розумові. Без книжок наша праця буде просто змарнованою», це фрагмент із листа Ернеста до Марти, який показує, наскільки він хотів, щоб вона кинула репортерство та більше часу проводила вдома, пишучи книги. Прискорило розрив і те, що Марта не могла мати дітей.
Мері дістався найпроблемніший чоловік: старий і хворий не за віком, з кількома травмами голови, переконаний алкоголік з суїцидальними намірами, який постійно на ній зривався. Ернесту тоді була потрібна насамперед доглядальниця, і Мері нею стала, хоча, мабуть, краще було втекти.

За те, щоб не було війни!

«Ернест надавав великого значення тому, як правильно робити щось: наприклад, вибирати вино, писати в кафе, готувати форель, відвідувати кориду. Чимало знайомих відзначали, що Гемінґвей робив із «правильності» ледь не культ коштом своїх емоцій  особливо під старість».
Поїхати у Першу світову війну до Європи було правильно. Потрібно було підтримати зболену Антанту. Ернеста не взяли б до війська, але водієм санітарної машини Червоного хреста — будь ласка. Поранення подарує йому матеріал для найсильнішого (на мою скромну думку твору) «Прощавай, зброє». Він закохається у медсестру, але з цього нічого не вийде, навіть коли вони потім зустрінуться за мирного часу.

«Ніколи не вертайтесь на фронти минулих воєн. Це наче увійти в порожній морок театру, де прибиральниці труть підлогу».
І як сильно він рвався на Першу світову, з таким же запалом ховатиметься на віллі «Фінка», полюючи на субмарини, від жахіття Другої, відчуваючи себе занадто старим для такої романтики. Та й він вже «попрощався зі зброєю».

Але війна — те, що створило того Гемінґвея, якого ми знаємо: веселого і злегка захмелілого, який не показує болю. Тоді народився той, чиїм романом захоплюватимуться мільйони. Схожий на воєнний шал він знайде в кориді.

«Це так, начебто сидиш у першому ряду й дивишся на війну, де з тобою нічого не може статись»

Щоб писалось і моглось!

«Пиши короткими реченнями. Зроби перший абзац найкоротшим. Пиши потужною мовою. Будь позитивним, а не негативним», — це лише кілька із 110 директив, які Ернест вивчить на своїй першій роботі у канзаському «Старі», та які стануть вирішальними для формування його лаконічного, виваженого і впізнаваного стилю.

«Коледж мені не потрібен, —  писав він батькові. Весь час у Канзас-сіті я зубрю, наче перед іспитами. Відповідальність і точність твоє слово може коштувати комусь тисячі доларів»

Переписувати кінцівку безліч разів і все одно залишатись незадоволеним, забороняти будь-які виправлення своїх творів, крім орфографічних та пунктуаційних, скандалити з тими, хто дозволить собі критику — у цьому весь Ернест. Він слухатиме тільки визнаних авторитетів, а прощатиме зауваження тільки Езрі Паунду, якому належать ці слова:

«Тобі варто більше зосереджуватись на предметі і давати якнайменше літературщини… Літературщина ховає в собі тему, наче ковдра. Забагато навмисного. А тема, сюжет завжди цікаві й без цих шарів навколо них»

Ернест все життя боротиметься з тим, що у його героях впізнаватимуть його і приписуватимуть йому їхні риси. Він ж наполягатиме на тому, що все вигадав.

«Письменники, що пишуть художню прозу, є всього лиш супербрехунами. Якщо вони знають достатньо і є дисциплінованими, то можуть зробити свою брехню правдивішою за правду. Якщо ти в житті боксував, ризикував, був суддею, воював, вивчив навігацію і морську справу, об’їхав весь великий страшний світ, побачив різні країни  то в тебе є з чого повести побрехеньки. Ось що таке прозаїк»

За нашого старого!

Більш, ніж типове — таким було моє перше знайомство з творчістю Гемінґвея. Чи не всі ми в школі читали «Старого і море». Але, мабуть, не всі так завзято плювались і вимагали, щоб у автора відібрали Нобеля, бо це ж не книжка, а неподобство якесь. Яка тут мораль: замучив рибину і навіть не скористав, згодувавши такого розкішного марліна акулам? Але як підлітку осягнути таку символічну річ, яку сучасниця Гемінґвея Фанні Бучер назвала «великою американською класикою про битву людини з титаном моря…»

Критики називали Ернеста, пристрасного рибалку, тим самим старим, якому 80 днів не ловилась риба. Й справді, Гемінґвей — красивий високий та міцний чоловік якось дуже раптово посивів і вже у сорок почав виглядати старим. А в 62 — древнім дідом. Ніхто не знає, про що він думав, коли заряджав ту батьківську рушницю, але на його меморіалі написали:

Понад усе любив він осінь

Листя жовте на тополях

Листя у форелевих струмках

І над пагорбами

Високе блакитне безвітряне небо…

Тепер він став частиною цього назавжди.

На коня!

Ернест забагато пив. Він ледве добував тверезим до обіду, поки творив, а не раз бувало, що розгулював з плящиною чогось міцного і періодично до неї прикладався. Без склянки. Коли здоров’я вже стало ні до чого, лікарі змусили його обмежити вживання алкоголю, тож Ернесту доводилось вдовольнятись чаркою віскі та трьома келихами червоного вина.

Своєму радянському перекладачеві Іванові Кашкіну він писав:

«Ви не п’єте. Як я помітив, Ви зневажливо відгукуєтесь про пляшку. Я п’ю з п’ятнадцяти років, і мало що дає мені більшу насолоду. Коли голова тяжко працює протягом цілого дня і ти знаєш, що завтра так само працюватимеш знову, що краще за віскі може відвернути думки і спрямувати їх в інший бік? Що краще може зігріти, коли ти змок і тобі холодно? Хто назве засіб кращий від рому, що може дати перед боєм хвилину втіхи? Я швидше відмовлюсь від вечері, ніж від келиха червоного вина з водою»

Для того, щоб осягнути його геній, потрібно випити з ним не одну чарчину, прочитати не одну книжку, і коли зійде сонце, старий вийде у море, а ми з Мері Дірборн перегорнемо сторінки біографії Гемінґвея, яка навіть цікавіша за його твори.

Поділіться своїми враженнями
в соцмережах

Що ви думаєте з цього приводу?

  Подписаться  
Уведомление о
Відгуки (0)
Топ кращих книг

Хочу отримувати
нові статті

Схожі публікації