Наш формат | Блог > ідеї > Бізнес, занепад і заперечення, або Три міфи про охорону здоров’я
 

Бізнес, занепад і заперечення, або Три міфи про охорону здоров’я

Реформи в будь-який момент можуть стати провальними, якщо ініціювати зміни, відштовхуючись від помилкових припущень. А якщо реформована вами сфера це охорона здоров'я? Провал може легко обернутися на справжнісіньку катастрофу.


Вірите ви чи ні, а на систему охорони здоров'я скаржаться усі й усюди. Тож, не дивлячись на відмінності, більшість проблем усе ж схожі. То що з цим робити? Фахівець з менеджменту Генрі Мінцберґ у книжці «Міфи про охорону здоров'я. Як не помилитися, реформуючи медичну систему» аналізує фундаментальні аспекти управління охороною здоров’я та розглядає шляхи, як побудувати гармонійну систему. Сьогодні ж ми поговоримо про міфи, які заважають реально оцінити стан справ.

Міф перший. У нас є система охорони здоров’я

Просто назвати щось системою недостатньо, щоб мати результат на виході. 

Ви і я — це теж системи, принаймні фізіологічно, якщо не соціально. А якою мірою ми можемо так сказати про охорону здоров’я? Навіть представникам різних медичних фахів складно співпрацювати, не кажучи про сестринську справу, громадську опіку та управління. А ця тенденція лікувати хвороби, а не впроваджувати профілактику, оминаючи пропаганду здорового способу життя?


У давні часи була собі велика і багата країна, де люди падали з кручі. Падали і травмувались, часто важко, а багато хто помирав. Рада лікарів відреагувала на це: біля підніжжя гори поставили хитромудру дорогущу карету швидкої допомоги — і вона миттю відвозила тих, хто впав, у найсучаснішу лікарню, оснащену останніми дивами техніки.

Аж тут хтось запропонував огородити край кручі парканом, але їх не почули. Ані водіям, ані виробникам швидкої чи працівникам лікарні, які розкошували в пошані, таке прийшлось не до смаку. Рада лікарів терпляче пояснила, що все значно складніше, ніж люди уявляють, що звести паркан — це цікава ідея, але вона далека від життя...

Тож паркан не звели, а країна все марнувала і марнувала кошти на лікарню і дива техніки. Вартість лікування росла й росла, і дедалі менше людей могли його собі дозволити. Дедалі більше грошей кидали на розробляння чарівних пігулок, які рятуватимуть людей, що розбилися.

Як хто питав, чи можливо такі пігулки взагалі знайти, відділ зв’язків із громадськістю видавав розтиражований реліз, де люди в білій одежі благали: «Не полишайте нас! Ми майже знайшли!». Коли кілька родин, що втратили близьких, спробували поставити попереджувальні знаки, їх заарештували за вторгнення. Коли вже й деякі тямущі лікарі заходились казати про необхідність знаків, що повідомляли б про небезпечність круч, їх назвали «поліцією здоров’я»... Зрештою, після низки компромісів, рада лікарів дозволила встановити знаки: усі, хто колись падав, зламавши обидві руки й обидві ноги, наступного разу мали падати з обережністю, казали вони.


Французькою «хірургічна операція» дослівно — «втручання». У нашій мові воно означає саме те, що маємо в охороні здоров’я: проміжні та розрізнені втручання, що в первинній допомозі, що у вторинній, третинній, так званій альтернативній медицині, що в охороні здоров’я, орієнтованій на потреби населення.

------------------------------------------------------------------------------------------------------

Варто створити якомога більше системних підходів, особливо задля збалансування кількості, якості та рівності можливостей.

Міф другий. Система охорони здоров’я занепадає

Якщо в цій галузі з чимось усі погоджуються, так це, либонь, із тим, що «системи» охорони здоров’я занепадають по всьому світу. І споживачі, і продавці послуг гірко жаліються на охорону здоров’я.

Втім, у розвиненому світі лікування хвороб переважно поліпшується. Біда в тому, що коштує це надзвичайно дорого, а ми не хочемо за це платити. Інакше кажучи, де б охорона здоров’я не доклала зусиль, вона страждає через успіхи, а не провал.

А там, де уваги з боку системи менше, — передусім у запобіганні хвороб,— там досі є значні зрушення, у вакцинації, чи пропаганді правильного харчування чи фізичних вправ. Темп покращення тут повільніший, зусиль і ресурсів витрачається менше, та їх годі рівняти з комерційною зацікавленістю в пропаганді неправильного харчування і малорухомого способу життя.

За кількома загальними показниками: тривалістю життя, дитячою смертністю тощо — більшість країн демонструє поліпшення результатів. У Звіті про стан охорони здоров’я у світі за 1999 рік зазначалося про «значне зменшення смертності в ХХ столітті». Наприклад, жінки в Чилі 1998 року могли сподіватись прожити в середньому 79 років, що на 46 років більше, ніж їхні пращури в 1910-му, але і на 25 років більше, ніж жінки 1910 року, що проживали в країнах із доходом Чилі 1998 року.

В охороні здоров’я напевно є свої негаразди, але вона робить успіхи там, де докладає зусиль.

Медицина неперевершено наполеглива в розроблянні нових дорогих лікувальних засобів. Хто ж відмовиться від них заради порятунку власного життя? Тому ми живемо довше, але хворіємо дорожче.

Звісно, зі зростанням вартості лікування мусять збільшуватися й бюджети на його покриття, хоч то податки, страхові внески чи особисті платежі. Хочете більше — платіть більше. Але в нашу добу споживчої жадібності ми ж хочемо платити менше або хоча б не так багато. Переважно ми купуємо не стільки послуги, як саму можливість мати в них потребу (наприклад, страховий поліс). Тоді чому я, здоровий, без хронічних хвороб чоловік, мушу платити за вас, хворого? Інакше кажучи, поки хворі об’єднаним фронтом вимагають більше видатків, здорові діють як загальне лобі національного рівня і прагнуть менших витрат. Це погана комбінація: через неї система охорони здоров’я нездужає.

------------------------------------------------------------------------------------------------------

Галузь охорони здоров’я звідусіль затискають: влада і ринок, клієнти і постачальники. Як результат, більшість користувачів відчуває дискомфорт: усе надто повільно, недостатньо добре, малозрозуміло.

 

Міф третій. Заклади охорони здоров’я можна покращити, якщо керувати ними, як бізнесом

Коли заходить мова про управління, то виринає поширений у нашому суспільстві міф, особливо в США, що комерційні організації працюють ефективніше за державні установи, особливо урядові. Тож всі мають наслідувати комерційні організації, якщо стати ними не можуть.

Час сказати протилежне: те, як управляють бізнесом сьогодні, більше не йде бізнесу на користь, що вже й казати про охорону здоров’я та низку інших соціальних служб.

Атул Ґаванді, терапевт, що регулярно пише про здоров’я для New Yorker, описує одне особливо корумповане техаське місто, де медична спільнота сприймала пацієнтів приблизно так само, як іпотечні кредитори покупців — як джерело прибутку, зокрема, як постачальників «потоку доходів»:

Вони наказали секретаркам призначати черговий візит до лікаря під час обдзвону пацієнтів після візиту із поточними запитаннями, бо страхові компанії не платять за телефонні дзвінки, тільки за візити. Хотіли дозволити уколи ботоксу за готівку. Пройшли курси ультразвукової діагностики, купили УЗД-апарат і проводили дослідження самостійно, тож платежі від страхової йшли до них, а не до лікарні. Вони шукали способи збільшити перелік високорентабельних послуг і зменшити малорентабельні. Зрештою, це ж бізнес. Керівник лікарні зізнався мені, що часом це було схоже на відверте шахрайство.

Я — не «клієнт» свого лікаря, дякую; лікарі — це професіонали, яким я ввіряю своє здоров’я. Я не ввіряю лікарні свої «бізнес-інтереси», бо я не покупець, що хоче бути в курсі справ. Я не «споживаю» медичні послуги, але вони можуть спожити мене. Я сподіваюсь, що мої терапевти і медсестри — це не «людські ресурси», яким потрібно «надавати владу» — вони, скоріше, віддані своїй справі люди. Хвороби — це не «ринки», і професійні послуги з охорони здоров’я — це не «продукти», що стоять на полиці під рукою.

Підозрюю, що я, як і багато хто, однаково не хочемо, щоб наша лікарня працювала ані як біржа, ані як урядова бюрократична установа. Приберіть подалі догматичних технократів що від бізнесу, що від уряду, і поставте на їхнє місце вдумливих аналітиків.

Нинішня система — це не вільний ринок, але створена заради прибутку структура, руху якій надають приватні страхові компанії, стійкі до контролю та важелів, притаманних ідеалам вільного ринку. Ця система діяла десятиліттями та призвела до збільшення витрат на охорону здоров’я, падіння показників одужання та зменшення кількості установ з надання медичних послуг.

Лікарням та іншим установам із охорони здоров’я, звісно, є чому повчитися в бізнесу. Кожна установа може повчитися в бізнесу того, що йому добре вдається, так само як бізнес може повчитися в інших сфер діяльності. Але це не значить, що їм слід перетворитися на бізнес.

------------------------------------------------------------------------------------------------------

Бізнес може належним чином постачати галузь охорони здоров’я, але там, де мова йде про надання основних послуг, охорона здоров’я не може бути бізнесом, і не треба нею керувати наче бізнесом. Це поклик у найкращому сенсі.

Написано Наш формат