Що таке мета компанії? — перші сторінки бізнес-роману Ґолдратта

«— Знаєш, у чому твоя проблема? — запитав він.

— Звичайно. Мені потрібно забезпечити більшу ефективність.

— Ні, твоя проблема не в цьому.

Твоя проблема в тому, що ти не знаєш, що таке мета, що таке ціль.

І, до речі, існує лише одна мета, незалежно від компанії»

В січні побачить світ український переклад бізнес-роману Еліягу Ґолдратта «Мета. Процес безперервного вдосконалення». Книжка, в якій описано одну з найвідоміших методологій управління системами та організаціями — Теорію обмежень. Автори не пропонують готових бізнес-порад, натомість вони розповідають захопливу історію про людей, які намагаються зрозуміти, що рухає їхнім світом і як покращити цей процес.

Сьогодні ми пропонуємо вам один уривок з цієї книжки.

-----------------------------------------------------------------------------------------------------------------

 

Це була хороша сигара. Для знавців тютюну вона могла здатися дещо засухою, оскільки пролежала кілька тижнів у кишені піджака. Але я з великим задоволенням нюхав її, сидячи на великій нараді Піча, згадуючи ту дивну зустріч із Йоною. Нинішня нарада теж була не менш дивною. Піч стояв перед нами і тицяв довгою дерев’яною указкою в середину графіка. У променях проектора повільно підіймався пил. По діагоналі від мене хтось чесно клацав по кнопках калькулятора. Крім мене, усі уважно слухали, занотовували, коментували. — ...необхідно отримати стійкі показники... матриця переваг... значне доприбуткове відшкодування... операційні показники забезпечують побічні докази... Я навіть уявлення не мав, що відбувалося.

Я переводив погляд з обличчя на обличчя і відчував п’ятою точкою, що кожен у цій аудиторії розуміється на темі дискусії не більше, ніж знахарка в сучасній медицині. Наше плем’я вимирає, а ми танцюємо в диму й намагаємося викурити біса, що пожирає нас. Що є справжньою метою? Ніхто тут навіть не замислився про таку просту річ. Піч щось співає про альтернативні витрати, «цілі продуктивності» і теде. Хто-небудь тут розуміє, що насправді відбувається? Що в дідька я тут роблю? Я не міг зрозуміти, що хорошого для мене — і для решти — у сидінні в цій кімнаті. Невже ця зустріч (яка триватиме увесь день) зможе повернути моєму підприємству конкурентоспроможність, зберегти мені робоче місце або зробити комусь щось корисне? Я не міг це витримати. Я навіть не знав, що таке продуктивність. То хіба ця нарада може стати чимось потрібною? З цими думками я склав усі папери назад у дипломат, зі звуком закрив його, тихо підвівся і вийшов.

.....................

Я не одразу поїхав на підприємство — якийсь час просто кружляв навколо. Виїхав на якусь дорогу і їхав по ній, поки не стомився. Потім я повернув на іншу дорогу. Пройшло кілька годин. Мені було байдуже, де я є, мені просто потрібно було кудись вирватися.

— Ти думаєш, що керуєш ефективним виробництвом... але твоє мислення хибне.

— І що не так з моїм мисленням? Воно таке саме, як і в більшості керівників виробництв.

— Це точно, — сказав Йона.

— І що це повинно означати? — запитав я, трохи образившись через його слова.

— Алексе, якщо ти, як майже всі люди на світі, приймаєш речі на віру без сумнівів і запитань, то ти взагалі не мислиш, — сказав Йона.

Поки я їхав, намагався не думати про бізнес. Мені потрібно було звільнити голову. День видався хорошим, теплим і безхмарним. Сяяло сонце. Небо було блакитним. Пам’ятаю, що подивився на годинник якраз перед тим, як дістався заводських воріт. Було трохи за першу дня. Я скинув швидкість, щоб повернути і заїхати у ворота, коли — навіть не знаю, як це пояснити — відчув, що зарано. Подивився на будівлю, втиснув педаль газу й поїхав далі. Я був голодний і подумав, що, мабуть, треба щось поїсти. Десь за півтора кілометра від заводу була невелика піцерія. Я побачив, що вона відкрита, і зайшов. Я доволі консервативний — узяв середню піцу з подвійним сиром, пепероні, ковбасою, грибами, зеленим перцем, гострим перцем, маслинами та цибулею, і — м-м-м-м-м-м-м-м — шматочками анчоусів.  Двадцять три долари і шістдесят два центи — і я нарешті вийшов.

Неподалік заводу я зупинив машину й узявся за свої пожитки. На деякій відстані внизу, через дорогу, виднілося моє підприємство. Воно розляглося на полі, велика сталева коробка сірого кольору без вікон. Там, усередині, на денній зміні працювало близько чотирьохсот людей. Я дивився, як вантажівка задом втиснювалася між двома іншими, щоб вивантажити матеріали, з яких потім машини та люди виготовлятимуть продукцію. На протилежному боці стояли вантажні автомобілі, уже наповнені готовими виробами. Завод виглядав частиною місцевості. Здавалося, що він був тут завжди, і стоятиме тут вічно. Так склалося, що я знаю: йому всього п’ятнадцять років. І можливо, він так довго більше не протягне.


 

Що таке мета? Що ми повинні тут робити? Що примушує це місце працювати?

 


 

Йона казав, що існує лише одна мета. Мені поки що було незрозуміло, як таке можливо. Під час щоденних операцій ми робимо багато речей, і всі вони дуже важливі. Більшість із них принаймні... інакше ми їх не робили б. Чорт забирай, усі вони можуть бути цілями.

Я маю на увазі, що, наприклад, один із відділів займається певною діяльністю — закуповує сировину. Для виготовлення продукції нам потрібні матеріали, і ми повинні їх придбати за найвигіднішими цінами, тому що для нас важлива ефективність. Я якраз жував другий шматок піци, коли тоненький голос у моїй голові запитав: «Хіба це мета? Хіба економічно вигідні закупівлі можуть бути сенсом існування заводу?». Я засміявся. Трохи не вдавився. Так, правильно. Деякі неймовірні ідіоти з відділу закупівель справді поводилися так, наче це і є мета. Вони орендували цілі склади, щоб зберігати все те лайно, яке вони так економічно вигідно закуповували. І що ми отримали? Запас мідного дроту на тридцять два місяці? Запас листів нержавійної сталі на сім місяців? Купа всього. У цих закупівлях заморожені мільйони і мільйони — і все за жахливими цінами. Ні, якщо так ставити питання, то економічно вигідні закупівлі не можуть бути метою цього заводу.

Чим ще ми займалися? Наймали людей — сотнями тут і десятками по всій компанії. Ми, люди, маємо бути «найважливішим активом» «ЮніКо», як якийсь кадровик написав у річному звіті. Це, в принципі, і правильно. Звичайно ж, компанія не може функціонувати без людей різних професій і з різними навичками. Втім, можна багато говорити про стабільну платню, але компанія існує явно не для постачання робочих місць людям. Навіть якби «ЮніКо» могла запропонувати пожиттєву зайнятість, я все одно не повірив би, що забезпечення роботою і є метою заводу. Багато хто думає і діє так, наче це і є мета, але завод будувався не для того, щоб платити людям гроші і примушувати щось робити. 

Добре, то для чого насамперед він збудований? Щоб виготовляти продукцію. Чому це не може бути метою? Йона казав, що це не мета. Але я поки що не міг зрозуміти чому. Ми були виробничою компанією, тобто ми повинні були щось виготовляти, чи не так? Хіба не в цьому полягала вся суть — у виготовленні продукції? Навіщо ще існувати компанії? Я подумав про ті модні слівця, які чув останнім часом. Як щодо якості? Можливо, це воно. Якщо виготовляти неякісний продукт, то наприкінці отримаєш лише купу дороговартісних помилок. Потрібно задовольняти вимоги споживачів щодо якості продукції, бо інакше не довго і позбутися бізнесу. «ЮніКо» засвоїла цей урок. Так, але це вже було в минулому, урок вивчено.

Але чому ж тоді в заводу не було впевненого майбутнього? Якщо якість — це мета виробництва, то чому «Роллс-ройс» майже збанкрутував? Якість не могла бути метою. Так, вона важлива, але це не мета. Чому? Через витрати? Якщо низька вартість виробництва суттєва, то відповіддю буде, здається, ефективність. Гаразд, може бути, що обидва ці параметри рівнозначні: і якість, і ефективність. Вони зазвичай ідуть пліч-о-пліч. Що менше помилок, то менше роботи, а це може призвести до зниження витрат, наприклад. Мабуть, Йона це і мав на увазі. Ефективно виробляти якісну продукцію — мабуть, це і є метою. Звучало доволі непогано. «Якість та ефективність». Які хороші слова. Щось на зразок «мама та яблучний пиріг».

Декілька хвилин я почувався задоволеним. Але щось було неправильно. І це було більше, ніж просто розлад шлунка після обіду. Ефективне виробництво якісної продукції як мета звучить добре. Але чи могла така мета зберегти завод? Мене непокоїли кілька прикладів, які раптом спали мені на думку. Якщо ефективне виготовлення якісного продукту є метою, то чому «Фольксваґен» більше не випускає «жуків»? Це був справді якісний продукт за невеликих витрат. Просто виготовляти якісний продукт — недостатньо. Щось інше повинно бути метою. Але що?

 

Поки я пив пиво, почав пильно розглядати гладенько оброблену поверхню алюмінієвої бляшанки, яку тримав у руках. Технологія масового виробництва — це справді щось. Просто подумати, що донедавна ця штука була шматком каменя в ґрунті. Потім потрібно було застосувати деякі ноу-хау та інструменти й перетворити шмат каменя в легкий метал, що легко обробляється і який ви можете використовувати знову і знову. Це просто дивовижно, Я міркував. Ось воно! Технології: ось у чому весь сенс. Потрібно постійно використовувати найновітніші технології. Для компаній це головне. Якщо не йти в ногу з технологіями, це баста. То ось вона — мета. Хоча, якщо добре подумати... це не зовсім так. Якби технології були метою заводу, то чому найвідповідальніше місце не належить відділу досліджень і розробки? Чому цей підрозділ завжди десь у хвості у структурі будь-якої компанії, яку я тільки бачив?

Припустімо, що ми могли б використовувати будь-які найновітніші машини — це нас урятувало б? Навряд. Отож так, технології дуже важливі, але вони не є метою. Можливо, мета — це певна комбінація ефективності, якості й технологій. Але в цьому разі я повертався до того, що казав раніше: у нас багато важливих цілей. Нічого нового я з цього не отримував, крім того, що мої думки ніяк не в’язалися з тим, що казав Йона. Це був глухий кут. Я дивився униз зі схилу пагорба. Перед великою сталевою коробкою заводу стояла менша коробка зі скла і бетону, в якій розміщувалися офіси. Мій кабінет у передньому лівому кутку. Примружившись, я майже побачив цілий стос телефонних повідомлень, які принесла секретарка. Таке. Відкинувши голову, я побачив їх. За заводом розташовані ще дві довгі вузькі будівлі. Це наші склади. Вони до даху заповнені заготовками та непроданою продукцією, яку ми поки що не могли відвантажити. Двадцять мільйонів доларів, які зберігалися у складських приміщеннях: якісна продукція, виготовлена за найновітнішими технологіями з високою ефективністю. Вона запакована в коробки — запечатані, з гарантійними листами й частинкою справжнього виробничого повітря. Вона чекала, поки її хтось купить. Так ось воно. Вочевидь, «ЮніКо» утримувала завод не для наповнення складів. Значить мета — продажі. Але якщо це продажі, то чому Йона не визнав, що частка на ринку це і є мета? Ринкова ніша є навіть важливішою метою, ніж просто продажі. Якщо компанія володіє великою часткою ринку, це означає, що у виробництва дуже високий рівень продажів. Мабуть, ні.

Я пам’ятаю одну стару річ: «Ми втрачаємо гроші, але компенсуємо це обсягами». Компанії іноді можуть продавати продукцію за зниженою ціною, зі збитками або за ціною, яка трохи вища за собівартість («ЮніКо» теж так робила), аби лише розвантажити склади. Бо якщо ви володієте великою часткою ринку, але при цьому не заробляєте грошей, то навіщо вона вам потрібна? Гроші. Ну звичайно, кошти мають велике значення. Піч погрожував закрити завод, бо він обходиться компанії занадто дорого. Отже, мені потрібно було зменшити кількість грошей, які втрачала компанія. Чекайте-но. Припустімо, я зробив неймовірно блискучий хід, зменшив втрати, і ми прорвалися. Хіба це нас врятує? Ненадовго. Завод побудований не для проривів. «ЮніКо» в бізнесі так само не для того, щоб постійно прориватися. Компанія існує, щоб заробляти гроші. От тепер мені стало ясно. Мета виробничого підприємств — це заробляти гроші.


 

Хіба отримання прибутку — це єдина ціль?

 


 

А як щодо всіх тих решти речей, про які ми непокоїмося? Я узяв свій дипломат, витяг жовтий робочий записник, а з кишені пальта — ручку. Потім записав перелік тих речей, які люди вважають цілями: економічно вигідні закупівлі, найм кваліфікованих кадрів, високі технології, виробництво продукції, виготовлення якісних виробів, захоплення частки ринку. Я навіть додав дещо інше: інформаційна взаємодія і задоволення клієнтів. Усі вони були дуже важливими для успішного бізнесу. Але чи всі? Усе це певним чином впливало на те, як компанія заробляє гроші. Але всі ці речі самі собою не були цілями. Вони були лише засобами для досягнення мети. Але як я міг знати це напевне? Звісно, не міг. Мабуть, я не міг знати. 

Але отримання прибутку як мета виробничого підприємства виглядає досить пристойним припущенням. Хоча б тому, що у списку не було жодної позиції, яка чого-небудь вартувала, якщо компанія не заробляла грошей.

Що відбувається, коли компанія не заробляє грошей? Якщо цього не відбувається під час виробництва і продажу продукції, під час підписання контрактів на технічне обслуговування або під час продажу активів чи в якісь інші способи... то компанія припиняє існувати. Гроші таки повинні бути метою. Принаймні я зробив для себе таке припущення зі своїх думок. Якщо метою є «робити гроші», то (якщо говорити словами Йони) будь-яка дія, яка призводить до отримання прибутків, продуктивна. А дія, що віддаляє нас від одержання прибутку, непродуктивна. За останній рік, а то й більше, завод рухався радше у протилежному від мети напрямку, ніж для її досягнення. Отже, щоб урятувати завод, мені потрібно було зробити його продуктивним, я повинен примусити виробництво заробляти гроші для «ЮніКо». Твердження було дещо спрощене, але доволі точне. Принаймні це логічна вихідна точка. Через лобове скло світ здавався свіжим і холодним. Навіть сонце наче стало світити яскравіше. Я озирнувся, ніби щойно вийшов із довгого трансу. Усе знайоме навкруги здавалося мені якимось новим. Я зробив останній ковток пива і раптом відчув, що прийшов час братися до справи.