Наш формат | Блог > Історії життя > Amazon, фестивальне ліжко і Пауло Коельйо, або 5 днів з життя книгаря
 

Amazon, фестивальне ліжко і Пауло Коельйо, або 5 днів з життя книгаря

Об 11:15 відвідувач спитав, чи є в нас «Подалі від ошалілої юрми».

Я спробував йому пояснити, що насправді роман називається

«Подалі від шаленої юрми», але він уперто стояв на своєму,

навіть коли я навів непохитний доказ і поклав йому під ніс книжку:

— Це видавці помилилися.


Уявіть собі роботу власника букіністичної книгарні в Шотландії. Старовинне містечко, довжелезні полиці з книжками, пледи й каміни, закупівлі стародавніх видань у вікторіанських маєтках ... здавалося б, про що ще можна мріяти?

От і Шон Байзелл, який написав «Щоденник книгаря», теж так спочатку думав. Та виявилося, що робота книгаря це не лише про книжки і читачів. Ще доводиться спілкуватися з купою диваків, давати собі раду з рахунками, Amazon та працівниками, які роблять лише те, що вважають за потрібне...

Байзелл із симпатією, хоча й не без іронії пише про книжки та людей, а також про всі виклики, з якими стикаються букіністи. Сьогодні публікуємо перші уривки з книжки.

Субота, 15 лютого

Черговий похмурий день анітрохи не покращив телефонний дзвінок о 9:10:

— Це ганьба. Не знаю, як вам вистачає зухвальства називатися книгарем, коли ви розсилаєте такий мотлох.

І так далі, і таке інше. Покупець співав тієї самої ще кілька хвилин. Під час розмови виявилося, що він замовив книжку у крамниці зі схожою назвою, а видання виявилося в незадовільному стані. Коли стало ясно, що він подзвонив не туди, а нас ця справа не стосується, чоловік заявив, що «просто так це не облишить», і кинув слухавку.

Жінка, вдягнена, здається, у спальний мішок із прорізаними дірками для голови й ніг, поскаржилася, що в книгарні люта холоднеча. Книгарня справді стара, у ній морозяно й гуляють протяги. Вона розташована у великому гранітному будинку, що фасадом виходить на широку центральну вулицю Віґтауна. Цю будівлю в георгіанському стилі збудував на початку ХІХ століття такий собі Джордж Макгаффі, мер містечка. Цілий перший поверх відведено під книжки — за найсвіжішіми підрахунками, їх тут до ста тисяч. За останні 15 років ми замінили всі полиці та провели серйозний ремонт — і капітальний, і косметичний. Покупці часто називають нашу крамничку «печерою Аладдіна» чи «лабіринтом». Я познімав у книгарні внутрішні двері, щоб заохотити відвідувачів заходити в дальші зали, але відкритий план у великому старому будинку з поганеньким опаленням створює той самий дубар, яким часто обурюються покупці.

Фото: фейсбук-сторінка книгарні — thebookshopwigtown

Субота, 22 лютого

Перший телефонний дзвінок дня — від такої собі місіс Філіпс із-під Дамфріса:

— Мені, бачте-но, вже 93, і я сліпа.

Я їздив оцінювати її книгозбірню роки зо два тому — дуже цікава колекція в дуже симпатичному будиночку. Вона приготувала обід для мене і свого внука, який саме заїхав у гості. Я вже пообідав черствим бутербродом із незрозумілою начинкою, купленим на заправці у Ньютон-Стюарті, але не став відмовлятися від холодця з морепродуктів, раз жінка так трудилася. Сьогодні вона дзвонила, щоб замовити книжку про слоника Бабара для своєї правнучки. Вона — одна з небагатьох покупців, що досі замовляють через книгарню, а не онлайн через Amazon.

Дівчина, яка у фейсбуці стежить за нашою книгарнею й хоче переїхати у Віґтаун зі своїм хлопцем, зайшла сьогодні щось купити. Я почув, як вона шепоче своєму супутникові:

— Тільки не мели дурниць, а то він напише про тебе у фейсбуці.

Напишу про неї щось недобре пізніше.

Коли я чотири роки тому створив фейсбук-сторінку нашої крамниці, то переглянув акаунти інших книгарень. Більшість сторінок була ні про що й не передавала ані гнітючого жаху, ані запаморочливої втіхи від роботи у книгарні, тож я, зваживши ризики, вирішив зосередитися на поведінці покупців, особливо хамстві та тупих запитаннях. Схоже, ризик виправдав себе: що різкіше я пишу про покупців, то більше тішаться читачі. Я недавно подивився й виявив, що у списку наших читачів є багато книгарень.

Середа, 26 лютого

Вранці покупець спитав, чи є в нас книжки Найджела Трантера, явно певний, що ми скажемо «ні». Я скерував його до шотландської кімнати, де в нас є чи не всі твори Трантера — включно з архітектурними розвідками. За кілька хвилин покупець тишком-нишком вислизнув із книгарні, щоб його не помітили. Певні люди просто хочуть похвалитися своїми читацькими вподобаннями, але не збираються нічого купувати.

Дзвонила навдивовижу зарозуміла жінка, вимагала фестивальне ліжко на весь час фестивалю. Фестивальне ліжко — це спальне місце в медзаніні крамниці. Ми встановили його минулого року, почасти як вияв шани паризькій книгарні Shakespeare & Co., почасти щоб привернути увагу громадськості до нашої крамниці, а почасти бо нам справді інколи потрібне додаткове ліжко. Коли я сказав, що цього року ми, напевно, не прийматимемо гостей, вона, здається, не зрозуміла та продовжила наполягати, що їй потрібно десь заночувати принаймні 29 вересня. Незабаром розмова звернула в лиховісне русло, бо пролунали слова, від яких мені холоне в жилах кров:

— У мене є і прихований мотив: я хочу поговорити з вами й Анною.

 Як виявилося, моя співрозмовниця написала автобіографію під назвою «Ні, я не кататимуся на гойдалці». Вона сипала іменами осіб, яких буцімто знає у видавничому бізнесі («Я, бачте-но, самвидавом не займаюся»), запевняла, що сама знайде собі редактора («Я знаю з надійних джерел, що більшість редакторів некомпетентні») і робила довгі паузи, у які явно вкладала великий зміст.

Вона говорила — знов-таки, розлого й довго — про те, що її мусять запросити на фестиваль у 2015 році. Її ніколи не запросять.

Дочитав «Серце кожної людини», був у повному захваті. Взявся за «Мертві душі» Гоголя — знайшов їх у книгарні у пінгвінівській серії класики в чорних обкладинках.

Певні люди просто хочуть похвалитися своїми читацькими вподобаннями, але не збираються нічого купувати.

Понеділок, 3 березня

Знову прегарний день, який зранку трошки припсував покупець у шортах і вовняних шкарпетках по коліно, який перевернув стос книжок і так і лишив їх на підлозі. Одразу по тому інший покупець із хвостиком і капелюхом, припускаю, позиченим у клоуна, купив «Алхіміка» Пауло Коельйо — напевно, навмисне, щоб підірвати мою віру в людство й зіпсувати мені настрій.

Ми три тижні тому продали через Amazon і вислали покупцеві «Орієнтальний експрес: особиста мандрівка», а сьогодні книжка повернулася з припискою: «На жаль, це не те, що я очікував. Мені потрібна ілюстрована версія. Будь ласка, обміняйте чи поверніть гроші». Підозрюю, цей покупець використовує нас як онлайн-бібліотеку і насправді прочитав книжку.

 

Понеділок, 24 березня

Я саме повертався з кухні із чаєм, коли покупець у спецівці та поліестерових штанах, сантиметрів на 15 коротших, ніж треба, ледь не вибив мені чашку з рук і спитав:

— А у вас тут ніхто не вбивався? Було таке, щоб хтось упав із драбини у книгарні й убився?

Я відповів:

— Ще ні, але сподівався, що сьогодні пощастить.

Отримав імейл від такої собі Сари, яка кілька років тому підробляла в нас на канікулах: «Слухай, сучий сину, мені тут рекомендація треба. Форму додаю. Ти тільки хороше пиши, чуєш, мудак? А то прийду й тебе підріжу». Ось що я написав і надіслав їй:

Рекомендація на ім’я Сари Пірс

Сара працювала у «Книгарні» (Норт-мейн-стрит 17, Віґтаун) три роки, коли навчалася у старших класах школи ім. Дуґласа Юарта. Я пишу «працювала», але вживаю це слово у найширшому можливому значенні.

Вона днями або стояла перед крамницею, курила й хамила людям, які намагалися зайти, або дивилася повтори мелодрами «Голіокс». Загалом вона пунктуальна, але часто приходила або п’яна, або із сильним похміллям. Трималася зазвичай грубо й агресивно. Вона рідко виконувала прохання й за всі три роки роботи не зробила нічого конструктивного із власної ініціативи. Вона незмінно залишала за собою стежку з мотлоху — переважно пляшок з-під газованки, пакетиків чіпсів, обгорток від шоколаду й пачок цигарок. Вона постійно крала в книгарні запальнички й сірники, а зі мною розмовляла грубо, часто ще й агресивно.

Вона була важливим членом колективу, і я рекомендую її без вагань.

Написано Наш формат