Страшні-добрі-романтичні монстри: хто і як писав про китів

Кит, як і будь-хто могутній, носить перед очима світу фальшиву личину.

/Герман Мелвілл/

Сьогодні у нас дуже незвична добірка літератури будемо говорити про китів. Про китів романтичних, і про китів далеких, про добрих велетнів і про чудовиськ, якими їх бачили мандрівники та моряки.

Кит (з грецької «морське чудовисько») одне з найдивовижніших створінь Землі. Це найбільші тварини на планеті, середня довжина яких дорівнює 27 метрів. Щоб уявити велич кита погляньте на дев’ятиповерхівку, а у власній уяві додайте їй м’язи та розум – це і є середньостатистичний кит. Його серце важить до 600 кілограмів та проганяє 8 тисяч літрів крові. Більшість китів утворюють пари один раз та на все життя.

Історію про їхнє кохання розповів канадський натураліст Фарлі Моует у своїй книзі «Кит для вбивства». За сюжетом смугач фінвал (друга по довжині тварина у світі після синього кита) послідував за оселедцем та застряг у затоці поблизу Ньюфаундленду. Цей смугач виявився самицею, і поки люди намагалися допомогти їй вивільнитися,  поблизу затоки на неї чекав партнер, розмовляв з нею та навіть заганяв до бухти косяки риби.

 

50 млн років тому кити пішли проти звичної еволюційної лінії та з наземних тварин перетворились на морських ссавців, повернувшись до океану. Сучасні види китів мають рудименти, тобто спрощені органи, що втратили свої функції, це кістки тазу та задні кінцівки. Причиною повернення далеких китових предків до океану, вірогідно, було зникнення мозазаврових, іхтіоптеригіїв та інших хижих морських динозаврів. Ссавець, який був прадідом всіх китоподібних, має назву мезонікс та був схожий на вовка. Детальніше про це ви можете прочитати у книзі американського генетика та професора факультету біології та еволюції Чиказького університету Джеррі Койна «Чому еволюція правдива».

 

Китові прекрасні співаки. Звуки, які вони видають, умовно називають піснями, підкреслюючи тим самим їхню мелодійність, повторюваність, універсальність. Дельфіни та касатки використовують пісні для ехолокації, але здебільшого це інформаційні канали для зв'язку між членами зграї та безпосередньо зграями. Репертуар морських ссавців досить різноманітний, але найдовші та найчудовіші пісні співають у шлюбний період. Голоси тварин можуть бути почуті іншими китами за 1600 кілометрів. Білл Брайсон у своїй книзі «Коротка історія майже всього на світі» із захопленням розповідає про загадковість китів та їхні неймовірні вокальні таланти.

 

Науковці вважають, що мозок китових подібний до людського за своїми можливостями.

«Кити, імовірно, мають дивовижне музичне сприйняття, якого не збагнули б навіть Бах і Моцарт. Кити можуть чути один одного за сотні кілометрів, і кожний кит має свій репертуар характерних «пісень», що тривають до чотирьох годин і мають дуже складну структуру. Кожного разу кит складає новий хіт, який приймають інші кити через увесь океан. Науковці постійно записують ці хіти й аналізують їх за допомогою комп’ютерів, але чи може будь-яка людина осягнути ці музичні відчуття і визначити відмінність між китом — Бетховеном і китом — Джастіном Бібером?» - пише Ювал Ной Харарі у книзі «Homo Deus. За лаштунками майбутнього».

Хоча, зрештою, про китів почали писати набагато раніше. Так, про найбільших ссавців згадують і в Книзі Буття, і в грецьких міфах (греки розповідали, що Персей вбив кита заради визволення Андромеди).

Колись люди навіть вірили, ніби Земля стоїть на трьох китах. Ще Олексій Костянтинович Толстой так писав у романі «Князь Срібний»: «Їм відповідав премудрий цар: «Я ще вам, братці, про те скажу: у нас Кит-риба всім рибам мати: на трьох на китах земля стоїть». У поєднанні зі спостереженнями за китами ця легенда сприяла виникненню образу кита-острова. Зазвичай герої, втомлені після далекої подорожі морями та океанами, причалюють до невеличкого кам'янистого клаптика суші, на якому майже немає рослинності. Вони дивуються чудовому порятунку, але коли розпалюють багаття для приготування їжі, острів стрімко занурюється під воду. Так герої розуміють, що то був кит.

Цю історію ми зустрічаємо в легенді про ірландського святого Брендана Клонфортського, який подорожував у пошуках Обітованої Землі. Бог відкрив Брендану ім’я створіння – Ясконтій. Пізніше риба-кит з’являється у сюжеті про святого Мало, одного із засновників Бретоні. Кит-острів трапляється і Синдбаду-мореплавецю, а у казці Петра Єршова «Горбоконик» кита покарав Господь і перетворив на острів за те, що той проковтнув тридцять кораблів.

Пророк Йона в Старому Заповіті був ув’язнений у череві кита допоки Господь не вибачив його та не наказав чудовиську відригнути чоловіка. Тлумачі Біблії вбачають у цьому епізоді передісторію Ісуса, який пізніше воскрес на третій день так само, як Йона вийшов із пащі через три дні. В подібну неприємну ситуацію і потрапив Піноккіо, коли його проковтнуло морське чудовисько в романі Карло Коллоді «Пригоди Піноккіо».

Кити — не постійні герої літератури та фольклору, адже людина здебільшого спостерігає за цією твариною з поверхні та не контактує з нею у повсякденному житті. Загадковість та відсутність відомостей про китоподібних у поєднанні з неймовірними, незвичними розмірами здебільшого перетворювала їх на монстрів. Людська уява робила з них прислужників Диявола та побоювалася. Китобійний промисел та його небезпечність лише підтвердили ці здогадки.

Позитивні вірування, пов’язані з китами, збереглися у жителів північного кола. Ескімоси шанують китів, а чукотські корінні жителі розповідають легенду, згідно з якою праматір народила людство від батька-кита. Знаний письменник Юрій Сергійович Ритхеу у своєму творі «Коли йдуть кити» переказав цю класичну легенду та детально розповів, яке місце займають кити у побуті та традиціях ескімосів.

Джек Лондон в оповіданні «Китів зуб» розповів цікаве повір'я: «…водився звичай, що той, кому подаровано китового зуба, мусив учинити волю того, хто його подарував, хоч би там що він просив — чи то чоловіка вбити, чи вчинити спілку поміж племенами».

Англійський класик Редьярд Кіплінг написав казку «Чому кит їсть лише маленьких рибок», в якій розповів звідки у китів вуса.

Угорський прозаїк, поет та драматург Мор Йокаї також не оминув своєю увагою океанських велетнів. Головний герой його роману «20 000 років під кригою» Петро Галиба рятується завдяки самиці кита. Він доїть тварину та уникає голодної смерті.

Але найбільш відомим та значущим китом у світовому літературному процесі залишається Мобі Дік, створений американським письменником Германом Мелвіллом.

Роман «Мобі Дік, або Білий кит» ґрунтується на реальних подіях 1820 року. Тоді китобійний корабель «Ессекс» протаранив розгніваний кит. Герман Мелвілл був настільки вражений цією історією, що вирішив перенести її у художню площину. Під час роботи над рукописом роман ріс та наповнювався новими подробицями. «Щоб написати грандіозну книжку, треба вибрати грандіозну тему», написав сам автор у 104-ій главі роману.

«Мобі Дік» не мав успіху, коли вперше був надрукований у 1851 році.  Читачі його не помітили, критики написали, що роман слабкий та поступається попереднім творам автора. Письменник створив свій твір всупереч всім літературним нормам. Так, «Мобі Дік» охопив декілька жанрів – це і морський, і соціальний, і філософський, і пригодницький, і виробничий роман. Вільям-Сомерсет Моем у своїх есе відзначає, що «Мобі Дік» був незвичним для свого сьогодення, випереджав час, а «…людство взагалі не знає, як ставитися до всього оригінального; він [твір] виходить за межі зручних звичок, і перша реакція на нього – роздратування».

Роман увійшов до скарбниці американської літератури лише в 1920-х роках. Критики розгледіли численні символи, читачі (на той час вже знайомі з «Уліссом» Джойса та синтетизмом) нарешті розсмакували стиль Мелвілла.

Вагомий внесок у повернення популярності творам Мелвілла зробив Девід Лоуренс, автор скандально відомого роману «Коханець леді Чаттерлей». В «Дослідженнях американської літератури» британський письменник назвав свого американського колегу «поетом моря», який біжить від людства, але все одно творить для людей та про людей. З тих часів минуло майже століття і Мобі Дік перетворився на канонічний образ.

Білий Кит в романі має дві постаті. Перша – міць Природи, уособлення її сили та непохитної мудрості. Друга – ті ворота до пекла, які вбачає біблійна міфологія. Капітан Ахав, який хоче вполювати Мобі Діка, впевнений, що вбити кита значить знищити зло. А навпроти Старбак, який вбачає в киті боже створіння, нічим не гірше за людину і яке страждає лише за те, що має в своїй голові коштовний спермацет.

В реаліях літератури сьогодення образ китів набув інших забарвлень. До основних  символів «пекельних воріт» та «сили природи» додався образ добряка-велетня, мудрого створіння, що ділиться своїми знаннями з іншими. З химерних книг кит перебрався до дитячих книжок.

Видання про китів для наймолодших читачів:

Джулія Дональдсон, Аксель Шеффлер «Равлик і кит», вид-во Читаріум, 2017

Бенджі Девіс «Мій друг кит», вид-во Nebo Booklab Publishing, 2017

Катерина Бабкіна «Шапочка і кит», вид-во Видавництво Старого Лева, 2015