Чи є місце милосердю

Сердечко-оріґамі зображене на обкладинці книжки Браяна Стівенсона є сердечком тільки тому, що так склали папір. Зосередили на ньому увагу, доклали зусиль, застосували знання, трішки творчості… А могли ж просто зробити паперову кульку і викинути до смітника. Ми кожного дня бачимо такі папірці і, не замислюючись, змінюємо їхню долю.

Але що це я тут про папірці. Кожного дня, у судах вирішували і вирішують долі живих людей. Іноді йдеться про долі поки ще живих людей. Саме так, я маю на увазі смертну кару. Але найстрашніше, коли все це відбувалося так само автоматично, як і з шматком паперу. Стиснув – викинув.

«…наче й мемуари, але ж і трилер. Повноцінна історія жахів, але страшніша від того, що все це було в реальності»

І все, що могло би завадити такому ритму результативності карної системи, – присяжні, захисники, досудове розслідування, апеляція, перегляд – так само: хтось “стиснув-викинув”… Тому що звіти, кар’єра, розголос, бо “жоден із них [студентів на стажуванні] не розраховував, що матиме справу з погрозою підірвати офіс”. А ще тому що виграні вибори, свої присяжні, розсіяний адвокат, великий, але не чесний досвід, або просто тому що підозрюваний … темношкірий.

Боротися і боротися

Автора “Судити по совісті” Браяна Стівенсона звуть молодим американським Манделою. Сьогодні Стівенсон відомий правозахисник, яскравий спікер TED-конференцій, а ще він внук жінки, батьки якої були рабами. Якби з того часу нічого не змінилося, Браян навряд чи щось написав, бо не вмів би навіть користуватися ручкою і йому би ніхто не дозволив навчитися. Втім, рудименти тих часів ще досі не зникли. На жаль. Ось про це пише Стівенсон. “Судити по совісті” – це книжка про судове свавілля, расові приниження, презумпцію винуватості, погрози, голослівні обвинувачення і всеохопність прогнилої карної системи, врешті – «жовта матуся» (електричний стілець) як крапка у страшній, такій, що понівечила не одне життя, історії. Американське законодавство. Відмінність правових питань від штату до штату і життя за життям…

«… для того, щоб на їхні прізвища судді стали хоч якось звертати увагу і приділяти хоч трішки часу вимогам їхньої організації – необхідно було подати понад двадцять апеляцій на судові рішення»

Назва спершу наштовхує на думки про те, що в тексті мемуари судді, а не захисника. Проте у слові “судити” – діяльність не лише судді. Тут і наполегливість сторони обвинувачення і завзятість захисника. Останній – це автор своєї історії. Найгучніша у юридичній практиці історія – частина життя засудженого афроамериканця Волтера Макмілліана – розписана максимально детально, а інші справи та долі людей, яких захищав Браян – вкраплені у неї не так широко, але з такою ж напругою, із постійно наростаючим почуттям несправедливості, із найпотаємнішими закутками душі всіх учасників судового процесу.

Як закінчувалися життя

Браян Стівенсон – адвокат, який ще молодим студентом під час стажування відчув своє покликання до найстрашніших справ, які тільки може мати юрист – справ, де обвинуваченому загрожує довічне ув’язнення, або ж взагалі смертна кара. Останніх якраз виявилося більше на професійному шляху Стівенсона, і майже всім із них судилося зустрітися з електродом на нозі. А з деякими клієнтами Браян провів навіть час страти.

Історія захисника Стівенсона – це не просто щоденник фахівця з однотонними і сумними даними. Браян пише як першокласний митець. Німецькомовне середовище, наприклад (litkritiker.de, Spiegel) називало його книжку дивною: наче й мемуари, але ж і трилер. Повноцінна історія жахів, ще страшніша від того, що все це відбувалось насправді.

Його герої – люди, які потрапили до лап карної системи хто випадково, а хто неосудним, чи неповносправним, з тяжкими травмами дитинства, на які ніхто не зважав… Іноді, до камер смертників потрапляли зовсім діти, який звідти потім доводилося витягувати Стівенсону.

Про право

Знання і досвід, які заклав автор у своїх незвичайних мемуарах – значні, вражає його проникливість, здатність мислити системно і холодно аналізувати. Адвокат має високопрофесійні здобутки, він сипле своїми козирями просто видаючи на гора неоціненні ситуації, в які не кожен потрапить, але з яких кожен винесе урок.

Книжка має непересічні моменти, які демонструють розвиток права штатів, судової практики, впливу рішень Верховного суду на законодавство та застосування правових норм. Недаремно перекладачем книги виступила Мирослава Антонович – блискучий фахівець і практик у галузі міжнародного права. Проте вищезазначене зовсім не означає, що книжка лише для юристів. Сам автор уже доклав зусиль, щоб робота читалася широким колом осіб, а тонкощі правової системи він обов’язково обігрує сюжетно, пояснюючи як так сталось. От, для прикладу, так званий закон «Про Меґан», який наділив владу штату правом на створення реєстру ґвалтівників та отримав свою назву від імені Меґан Канки, семирічної дівчинки, яку зґвалтували та вбили.

Життєва багатогранність

Книжку, можливо, і не слід відносити до мемуарів, бо в ній більше селфмейд-уроків для починаючих юристів, більше про те, якої глибини може сягати умисел чи необережність, про те як важко починати, і як важливо не здаватися правозахисникам. Автор сам зізнався, що для того, щоб на їхні прізвища судді стали хоч якось звертати увагу і приділяти хоч трішки часу вимогам їхньої організації – необхідно було подати понад двадцять апеляцій на судові рішення. А те, що Браян заснував не адвокатську фірму, а неприбуткову організацію, іноді лише додавало олії у вогонь, йому з колегами часто наступали на горлянку:

«— Три дні, містере Стівенсон, якщо за три дні ви не зможете подати свої докази після всього цього пафосу, який нагнали, то це означатиме, що ви не маєте нічого.
— Пане суддя, я..
— Завершено»

Книга викликає багатогранні відчуття, її переосмислення змінює щось усередині, незалежно від того, чим ти займаєшся. Уся книжка – емоційна, її важко читати за раз, чи в офісі серед колег. Скоріше – вдома, і частинами – не інакше.

Хочеться вірити, що робота автора принесе впевненість тим, хто взяв на себе таку нелегку справу, як захищати обвинувачених у страшних злочинах, і що Стівенсон буде останнім адвокатом, який в розпачі ігнорував копії судових наказів – бо віддавати їх нікому…

Топ кращих книг

Хочу отримувати
нові статті

Схожі публікації