(Не) про зраду: у пошуках ідеальних стосунків

«Думаю, шлюб — це наче придбати будинок:

ти плануєш провести там решту свого життя,

однак іноді хочеш переїхати —

або, принаймні, провести ніч у готелі»

Ніл Штраус, «Гірка правда про стосунки»

Хоч ця планета має доволі таки пристойні розміри, і живе на ній кілька мільярдів людей різних народів та національностей, які мають власну позицію стосовно більшості речей у цьому світі, є одне питання, думки стосовно якого все ж не надто різняться. Це шлюб та поведінка в ньому. Тобто зазвичай прийнято вважати, що це союз двох людей, які разом живуть, дбають одне про одного і, звісно, не зраджують.

Автори двох книжок, про які ми хочемо поговорити сьогодні, вирішили відійти від усталених уявлень про стосунки. Перший Ніл Штраус, екс-пікапер, який планомірно руйнував усі свої стосунки поки одного разу не задумався, а чи правильно це, і чи можливі інші комбінації відносин. І, звісно ж, вирішив перевірити свої припущення на власній шкірі. Інша ж психотерапевтка Естер Перель, яка вирішила дослідити, як поєднати в шлюбі надійність і свободу та як пережити зраду.

Польові дослідження

«Любов надто важко знайти, щоб просити когось

перестати любити тебе без поважної причини, —

це справжнє божевілля.

Особливо, якщо йдеться про таку щиру

й турботливу жінку, як Інґрид.

Але я це зробив»

Людям завжди цікаво поритися у чужій білизні. По-перше, пробачте за тавтологію, це таки цікаво, а, по-друге, жодних наслідків для такого підглядальника. Зовсім інша річ, коли справа доходить до сімейних скелетів у власній шафі, тоді ціна за таку інформацію буде набагато вищою. Те, що ви довідаєтесь, в ту ж мить може змінити ваше життя і перевернути його з ніг на голову.

Так і сталось з автором «Гіркої правди про стосунки» Нілом Штраусом. Старшокласник у пошуках «гарячого» відео страшна сила. Отак цікавість Штрауса відкрила йому таку інформацію про власних батьків, яку він навряд чи погодився би дізнатися добровільно. І хтозна, як би склалося життя Ніла, якби не ця таємниця.

Кожна сім‘я це складний механізм. Як тільки деталь ламається усе змінюється. Такі зміни Ніл запустив своєю «невинною» знахідкою. Що робиться у голові підлітка, який розуміє, що його батько не той, за кого себе видає? Які думки і переживання рояться в голові після пережитого шоку?

Багато років потому Штраус, який на той момент вже був успішним автором й журналістом та встиг зруйнувати не одні стосунки, впритул підійшов до краю. Може моногамія це міф? Може я можу мати більш вільні стосунки? Зрештою, невже я не можу отримати більше свободи? запитував себе Штраус. Сказано зроблено, журналіст вирушив на пошуки іншої моделі стосунків, відмінної від традиційної, і почав він з клініки та лікування для секс-залежних, яку вже незабаром проміняв на оргії, комуни та пошуки способів, як організувати стосунки, у яких перебуває більше, ніж двоє людей.

Я заглядаю їй у вічі та намагаюся спинити заплутаного в клубок монстра всередині, який починає мене контролювати, але запізно. Любов, яку я бачу там, здається ведмежою пасткою, в яку потрапила моя душа. Я — в’язень власного страху. І цієї миті я усвідомлюю, що думки про самогубство, які в мене виникають останнім часом, насправді не пов’язані з тим, щоб нашкодити собі.

 

Я просто хочу свободи. Я просто не хочу жити під постійним пильним наглядом, бути відповідальним за її почуття, відчувати докори сумління, якщо в мене виникають думки про секс не з нею, відчувати, що кожне моє слово чи вираз обличчя — розжарене тавро, яке може залишити шрам на її душі.

Якщо ви хочете порвати усі свої шаблони, стереотипи, установки щодо стосунків, то ця книжка саме те, що треба. Якщо раптом ви думали, що після прочитання «50 відтінків сірого» знаєте усе про стосунки, вітаю, ви помиляєтесь, бо описане тут може вас шокувати. Кілька років життя Ніла Штрауса, які описує він сам у своїй книжці, сміливо можна назвати «польовими дослідженнями світового сексу». І, ні, це не так плоско і просто, як можна було б подумати. Спогади з дитинства, психотерапія, моногамія, полігамія, поліаморія, альтернативні стосунки, ангедонія. Автор з головою занурюється у природу людських відчуттів, скалічених «невинними» та несвідомими батьками.

Існує багато книжок, у яких автори розповідають про стосунки, захищаючи моногамність чи, навпаки, засуджуючи її. Та не так багато книжок, автори яких дослідницьким шляхом намагаються випробувати на собі найрізноманітніші моделі стосунків та лікування, в пошуках себе.

Часто нам здається, що у шлюбі, чи у батьківстві замало свободи. Нас обмежують ті, кому ми це колись дозволили. Парадокс чи ні, але в таких умовах ми починаємо задихатися, як наслідок величезна частина людства стає на бік невірності. Хтось це виправдовує неприродньою моногамністю, яка надягає кайдани і не дає жити на повну. Хтось шукає недоліків у партнері. Але суть зради, як писала авторка книги про невірність («Скок у гречку»), Естер Перель, у новизні, у небезпеці, у приховуванні. Усе це підігріває ваш інтерес. Як тільки ви узаконите стосунки, усе може завершитись так і не розпочавшись. Побут добереться до кожного.

У чому цінність цієї книги? Разом з автором ми проходимо усі кола … пекла (або  раю, залежить з якого боку на це подивитися). Фактично, перед вами промайне майже все, до чого може додуматися ваша фантазія і зрозуміти (або хоч спробувати) хочете ви для себе подібного, чи ні. На щастя, вам не потрібно витрачати на ці пошуки 4 роки власного життя, можна просто прочитати книжку.

До речі, перша сотня сторінок це майже посібник з виховання дітей. Зі схемами здорових стосунків та поясненнями, чому з вашою поведінкою щось не так і як це сталося.

Як пережити зраду?

 

«Але ж саме в цьому криється сила переступу:  

ризикувати найдорожчим.

Надто гостро відчуваючи обмеження, які

накладає на людей сила тяжіння,  ми мріємо літати.

Наслідки можуть бути трансформаційними або деструктивними,

причому іноді неможливо відділити одне від іншого»

Авторка «Скок у гречку» Естер Перель бельгійська психотерапевтка єврейського походження, дочка тих, кому вдалося вціліти після Голокосту. Поле її діяльності досить незвичне Естер досліджує, як поєднати в шлюбі надійність і свободу, як пережити зраду і взяти з неї достатньо науки або відпустити людину від себе.

Як ми звикли ставитися до зрад? Скоріш за все, ми будемо засуджувати зрадника і жаліти зрадженого. Або ще «краще» гостро критикуємо жінку-зрадницю, а вигороджуємо чоловіка. Як і в будь-яких сферах нашого життя, навіть у зрадах є чіткі стереотипи, якими суспільство вміло користується. В минулому столітті таке взагалі було майже нормою: шлюб з розрахунку, некоханий партнер, який з часом може перейти в категорію «коханих». А що такого, до людини можна звикнути, чи не так? Таким принципом керувались (чи керуються й досі) багато сімей. Чоловік без докорів сумління ходив «наліво», а жінка займалась господарством та сім’єю. Куди б вона могла піти від нього?

Але, на наше з вами щастя, часи змінюються часи, а з ними і традиції. Шлюб досі зазнає трансформацій. Люди почали шукати в стосунках не лише матеріального захисту і фізичної безпеки, а й любові, душевного єднання та розуміння. Шлюбний партнер в ідеалі має бути добрим батьком (мамою) для дітей, коханцем-(ою), другом. Тільки от не у всіх це вдається з першого разу. Ми мріємо, що це має бути один єдиний партнер на все життя, а складається усе не завжди так.

 

Описані у книжці Естер пари долають труднощі не на самоті, а під керівництвом професіоналів. Так, безліч шлюбів розпадаються в перші роки після одруження. Людей з’їдають побут, випробування дітьми, спільним проживанням і невиправданими очікуваннями. А  ще бажання змінити партнера. Більшість роблять поспішні висновки і розлучаються. А як щодо спільного походу до психотерапевта, сімейного психолога? В житті трапляється безліч ситуацій, коли мозок затьмарюють емоції і ми «б‘ємось або тікаємо». Такі поспішні висновки приймаються завдяки найдревнішій частині нашого мозку, так званому рептильному мозку (або Зміїному), який дістався нам у спадок від еволюції. Згодом, трохи охолонувши, ми вже схильні до більш логічних висновків, але шкоди уже завдано, слів назад не забереш.

Сексуальність — це легітимна мова, за допомогою якої чоловіки можуть отримати доступ до низки заборонених емоцій. Ніжність, м’якість, лагідність і вразливість традиційно не схвалювалися в чоловіках. А тіло — це місце, де вони прагнули задовольнити потребу в таких емоціях, замаскованих сексуальною мовою.

 

Коли ми говоримо: єдине, чого жадають чоловіки, — це секс, можливо, не варто сприймати це буквально. Секс — це вхід у їхній емоційний передпокій. Цікаво, що стосовно жінок справедливе протилежне. Їхні сексуальні потреби не були санкціоновані культурою, але емоційні потреби визнавалися завжди. Можливо, в жіночому прагненні любові криється безліч фізичних прагнень, які можуть бути виправдані лише тоді, коли красиво запаковані в емоційну обгортку. Це, схоже, перевертає з ніг на голову давню приказку про те, що «чоловіки використовують кохання, щоб отримати секс, а жінки використовують секс, щоб отримати кохання».

Книга містить багато прикладів з гетеро- і гомосексуальних шлюбів, ситуації в яких та поведінку людей авторка пояснює, аналізуючи дитинство, травми та страхи партнерів. Що дивує певною мірою зради переосмислюються після такої терапії. Втім, йдеться, звісно, не про дозвіл на зраду. Ти просто починаєш розуміти цей процес глибше в чому криються причини зради, як цьому запобігти, чи як внести у стосунки іскру (або зрозуміти, що вже й іскра не допоможе).

Будь-яка важка хвороба може повністю змінити наше ставлення до життя. Так само і зрада дає поштовх до змін і може добряче перезавантажити стосунки. Та, звісно, ніхто не буде рекомендувати вам захворіти чи почати зраджувати, щоб переосмислити свої відносини чи життя в цілому. Обидві книжки можна використати як порадників, виокремити із них повчальне зерно і посіяти його у своїй парі. Проросте воно чи ні залежить лише від ваших зусиль. Любов вимагає праці і плекання, стосунки не терплять застою. Тому й треба вчитись у переступу, але не переходити межу, яку ви ж самі встановлюєте.

Обидві книги здаються пропагандою полігамності, але насправді вони про інше. Ніл Штраус втілює образ блудного сина, який під проводом скелетів у шафі, батьківських установок, токсичних відносин шукає свій стиль стосунків. Та не завжди те, від чого ми тікаємо, є насправді таким непідходящим. Ми тікаємо від того, чого боїмось, навіть не усвідомлюючи свого страху.

Що ж стосується Естер Перель, то вона психотерапевт, яка написала книжку про зради, аби краще розуміти людські взаємовідносини. І що найцікавіше інколи здається, що  Ніл сам втілив у життя усі сценарії, описані Естер і її пацієнтами.