Фільтр

Маленькі перемоги і великі помилки: про що пише Клінтон у своїх мемуарах

29.05.2017

Більша частина «Важких рішень» присвячена питанням зовнішньої політики Америки. Пані Гілларі привідкриває завісу і знайомить читачів з дипломатичною кухнею. Афганістан, Сирія, Росія та Китай… Арабська весна, трагедія у Бенгазі, скандал з WikiLeaks, проблеми ЛГБТ-спільноти, права жінок, зміна клімату та інші питання. 

«Упродовж десятиліть я так чи інакше служила нашій країні. Проте, лише на посаді державного секретаря я глибше зрозуміла, в чому наша унікальна сила і скільки треба ще зробити, щоб зберегти свою конкурентоспроможність і поступ удома і за кордоном. Сподіваюся, ця книга стане в пригоді кожному, хто захоче знати, що обстоювала Америка в перші роки XXI-го століття, а також те, як адміністрація Обами дала раду великим викликам небезпечного часу.» — зазначає Гілларі Клінтон.

Розчарування чекає на тих, хто хоче прочитати у цих мемуарах подробиці особистого життя. Гілларі-політика тут набагато більше за Гілларі-жінку. Поодинокими, порівняно з політично-дипломатичним масивом, видаються ліричні вкраплення про прогулянки на свіжому повітрі з чоловіком і собакою, згадки про весілля дочки Челсі та похорон матері. Але, без сумнівів, у всіх цих відвертостях відчувається щира вдячність та самовіддана закоханість у життя, найдорожчих людей та Батьківщину.

Крім тих, хто працює у політичній та дипломатичній сферах, я б радила читати цю книгу всім, хто хоче знати, як говорить сама Клінтон, «тенденції, що визначатимуть обличчя світу для наступних поколінь». 

Ділимося з вами деякими думками політика, висловленими в цій книзі.

 




ПРО ДЕМОКРАТІЮ

— Непросто було програти таку жорстку кампанію президентові Обамі, але демократія працює тільки тоді, якщо політичні лідери на перше місце ставлять добро народу, а не особисті інтереси. Коли президент запросив мене на службу, я погодилась, бо ми обоє любимо нашу країну. Це був перший з багатьох випадків, коли наше партнерство правитиме за приклад людям в інших країнах, які намагаються зрозуміти, що таке демократія.
 

ПРО КРИТИКУ

— По-перше, якщо ви обираєте життя політика, то треба пам’ятати пораду Елеонори Рузвельт і зробитися товстошкірою, як носоріг. По-друге, критику треба сприймати серйозно, але не особисто. Критики можуть навчити вас того, чого не зможуть або не захочуть навчити друзі. Я намагаюся відсортувати мотивацію для критики: фанатична, ідеологічна, комерційна, сексистська; я аналізую її у пошуках чогось корисного, а решту відкидаю. По-третє, до жінок у політиці постійно застосовують подвійний стандарт – придивляються до одягу, постави, зачіски; це не повинно вибивати вас із сідла. Усміхніться і йдіть далі. Повірте, ці поради – результат дуже багатьох спроб і помилок, але вони дуже допомогли мені у світі й удома на батьківщині.


ПРО ПОМИЛКИ

— Я проголосувала за військове втручання в Ірак… Згодом мені було дуже шкода, що я сприйняла на віру твердження президента Буша. І хоч би як я цього хотіла, я ніколи не зможу змінити своє голосування по Іраку. Але я могла б допомогти вивчити уроки тієї війни й застосувати їх до Афганістану та інших викликів, де в нас є фундаментальні інтереси безпеки. Оце я й збиралася робити у випадку важкого вибору в майбутньому, маючи більше досвіду, мудрості, скептицизму та смирення.
 

ПРО КИТАЙ

— Китайці твердять, що китайський народ тепер вільніший, ніж будь-коли раніше, і має свободу вибору праці, пересування, заощадження й нагромадження багатства. Вони справедливо пишаються тим, що більше і швидше вивели людей з бідності, ніж будь-яка інша нація в історії. Вони вірять, що наші відносини формуватимуться на основі взаємного власного інтересу й невтручання в справи одні одних. Коли ми не погоджуємось, вони вважають, що це через те, що ми боїмося виходу Китаю на світову арену й хочемо його стримати. Ми вважаємо, що розбіжності є нормальним складником наших відносин, і гадаємо, що наша співпраця зміцниться, якщо залагодити наші відмінності. Ми не зацікавлені стримувати Китай. Але ми наполягаємо, щоб Китай грав за правилами, обов’язковими для всіх націй.


ПРО ЄВРОСОЮЗ

— Для Америки альянс з Європою – дорожчий за золото... Якщо НАТО – один із найуспішніших військових альянсів в історії, то Євросоюз – одна з найбільш успішних політико-економічних організацій. За напрочуд короткий період часу країни, що у XX сторіччі пройшли через дві світові війни, домовились ухвалювати рішення консенсусом та обирати представників до спільного парламенту. Попри громіздку бюрократію в ЄС, це диво дивне, що він існує і виживає.

ПРО УКРАЇНУ ТА ПУТІНСЬКУ РОСІЮ

— Поза Кримом та іншими міжнародними наслідками правління Путіна, сама Росія може стати предметом для вивчення як змарнувати свій потенціал. Талановиті люди й гроші покидають країну. Так не має бути. Благом Росії є не тільки величезні природні ресурси, але й добре освічена робоча сила… Путін міг би дивитись на Україну, як і вона того хоче, як на міст між Європою і Росією, що сприяло б заможності й безпеці всіх зацікавлених країн. На жаль, сьогодні Росія під Путіним залишається замороженою між минулим, яке вона не може відпустити, і майбутнім, яке вона не в стані прийняти.

ПРО ІРАН

— Чи варта ядерна програма країни розорення уславленої цивілізації та зубожіння гордого народу? Якби в Ірану завтра з’явилась ядерна зброя, чи створено було б хоч одне робоче місце в країні, де мільйони молодих людей не мають роботи? Чи в університет прийде на одного іранця більше, чи відбудують дороги і порти, зруйновані під час війни з Іраком покоління тому? З кого хочуть іранці брати приклад – з Північної Кореї чи Південної?


ПРО ІЗРАЇЛЬ

— 2013 рік виявився для Ізраїлю найтихішим за десятиріччя. Згодом один ізраїльський високопосадовець сказав мені по секрету, що його уряд був за дві доби до початку наземного вторгнення в Газу і що моє дипломатичне втручання – єдине, що запобігло набагато вибуховішій конфронтації. Я не єдина, хто відчуває себе особисто причетною до безпеки й успіху Ізраїлю. Багато американців захоплюються Ізраїлем як батьківщиною народу, який здавна уярмлювали, і як демократичною державою, якій доводиться захищатись на кожному кроці.


ПРО НЕБЕЗПЕКИ

— Від самого початку не можна виключити в американській дипломатії можливості ризику через необхідність представляти інтереси уряду США там, де нема ні стабільності, ні безпеки, а підтримка приймаючого уряду або мінімальна, або її зовсім нема. У той час, як ми можемо й повинні працювати над зменшенням небезпеки, єдиний спосіб повністю виключити ризик – відступати й приймати наслідки порожнечі, яку ми залишаємо позаду. Там, де нема Америки, екстремізм укорінюється, страждають наші інтереси, під загрозою опиняється наша безпека вдома. Дехто вважає, що це кращий вибір; я до них не належу. Насильство необхідно зупинити. Могли настати й важчі дні, але Сполучені Штати не відступлять від участі у справах світу та наших обов’язків як глобального лідера. Ми «сльози витремо, випростаємося і безстрашно поглянемо в майбутнє».

ПРО WIKILEAKS

— Відразу після витоку я осудила незаконне оприлюднення секретної інформації. «Це наражає на небезпеку життя людей, загрожує нашій національній безпеці й марнує наші зусилля, скеровані на співпрацю з іншими країнами для розв’язання спільних проблем», – сказала я. Тоді я мала долати й дипломатичні наслідки того, як усе це сприйняли постраждалі союзники й ображені партнери.


…І ПРО ВАЖКІ РІШЕННЯ…

— Легко виголошувати промови й писати книги про обстоювання демократичних цінностей, навіть коли це може конфліктувати з нашими безпековими інтересами, але коли ви зіштовхуєтеся зі справжніми альтернативами реального світу, вибір робити набагато важче. Творення політики неуникно перетворюється на балансування. Сподіваюсь, ми робимо більше позитивного, ніж негативного. Проте завше трапляється вибір, про котрий ми потім шкодуємо, непередбачувані наслідки, альтернативні шляхи, котрими треба було б скористатись.

 «Наш формат»

Книжку Гілларі Клінтон «Важкі рішення» можна купити тут.

 

 

 
Поділитися в соціальних мережах:
Схожі новини
Коментарі
Поки немає коментарів
Написати коментар
captcha
Замовлення зворотного дзвінка