Продовжуємо нашу рубрику #книжкові_люди, наступною героїнею якої стала Ксенія Сокульська, авторка блогу vaenn «Хроніки жіночого читання». Ксенія розповідає своїм читачам про книжки, написані жінками та про жінок (і не тільки), знайдені в книжках рецепти та книжкові дудли, а заодно транслює у світобудову думки про те, що треба ще перекласти (успішно, до речі).

Ми поговорили з Ксенією про книжки, про буктьюб, читацькі виклики та книжкові мрії.

Відгуками на прочитані книжки ділюсь уже 13 років

З ісландської слово vaenn, яке я використала для назви блогу, перекладається як «милий, гарний, дружній». Хоча насправді це просто збіг, бо в моєму випадку Ваенн — це скорочення довшого нікнейму ранньоінтернетних часів. Мабуть, такий старий нік не надто вдалий варіант для назви блогу, але мені було важко геть відмовитися від практично другого імені. До того ж, отакий іменний формат по-своєму чесніший, адже мій блог далекий від універсального та, добираючи книжки, я спираюся на свої смаки.

Короткими відгуками на прочитані книжки в інтернеті я ділилася ще на світанку моєї LJ-ери. Страшно подумати, а це вже близько 13 років. Утім систематично писати про книжки почала вже пізніше — за кілька років після реєстрації в російський читацькій соцмережі LiveLib. Так тривало кілька років, а потім… потім був 2014 рік, почалася війна… і вже було несила опиратися бажанню спакувати віртуальні речі й перебратися деінде.

Короткі книжкові відгуки, природно, переїхали на англійськомовну платформу GoodReads. А от проблема блогу залишилася. Помучившись трохи, я вирішила перенести свої книжкові враження на WordPress.

Протягом півроку я ще інтуїтивно намацувала формат, хоча вже розуміла, що треба розвивати блог у бік вузькоспеціалізованого. І десь на початку весни 2015-го воно прийшло: я хочу писати саме про книжки. Але не про всі підряд (бо серед близьких я маю репутацію нерозбірливої читачки), а про такі, що цікавлять мене-феміністку.

Запис у блозі vaenn від 2015 року:

Я розповідаю (і це є розповіді, а не рецензії) про книжки, написані жінками та про жінок. Або (інколи) — не жінками. Або (зрідка) не про жінок. Чи навіть такі, в яких жінок взагалі немає — і це, як на мене, виглядає дивно. Головне, щоб присутність (чи кричуща відсутність) жіночої теми зачепили увагу — повз таке мені важко пройти.

За ці два з половиною роки майже нічого не змінилося, за винятком принципу добору книжок. Нещодавно я завершила робити покажчик усіх оглядів і звернула увагу, що коло книжок, про які пишу, суттєво змінилося синхронно із нашим маленьким бумом на видавничому ринку. Я все ще пишу про книжки, написані жінками та/або про жіночий досвід, але серед оглядів почастішали (можна навіть сказати — радикально) відгуки на ті книжки, що вийшли українською. Унаслідок цього баланс трохи змінився в бік: «Що написали жінки взагалі?».

Звісно, ідеально «моя» книжка — це жінка-авторка, жінка-головна героїня, про-жіноча (а бажано — про-феміністична) проблематика, і все це, будь ласка, без цукру, але українською. Проте такої літератури в нас поки видають небагато. І тут постає проблема: писати про ідеально підхожі книжки (зокрема англійськомовні) чи старанно підтримувати гривнею/розголосом те, що є, сподіваючись, що найближчим часом «моїх» книжок побільшає.

Торік я робила ставку на другий варіант. І, треба сказати, що світобудова таки відсипала подарунків, адже протягом 2017-го вийшло кілька книжок із категорії «Я навіть не насмілювалася про них мріяти!»: «Оповідь служниці» Марґарет Етвуд, «Руїни бога» Кейт Аткінсон, перші видання Дафни Дю Мор’є, перші романи Террі Пратчетта, збірка «Українські жінки у горнилі модернізації» під редакцією Оксани Кісь (наукпоп із жіночої історії), почали перекладати комікси та графічні романи… Щастя майже настало!

Цього ж року я хочу повернутися до активнішого писання… ну, наприклад, про неперекладене сучасне фентезі, написане жінками. Раптом прямий канал зв’язку зі світобудовою ще не закрився і такі книжки також почнуть перекладати?

Я, мабуть, ідейна букблогерка, адже мені йдеться не про ґрунтовний літературознавчий аналіз творів, а розгляд окремих книжок із фокусом на певній проблематиці.

До найпопулярніших постів у блозі найчастіше входять вішлисти — списки цікавих новинок, які я збираюся купити (і в ідеалі написати відгук). Або звіти про виконання всіляких челенджів. Або спецпроекти — наприклад, я визбирую з усіх дудлів ті, що присвячені жінкам-письменницям.

Що стосується постів-відгуків про окремі книжки, то найпопулярнішими є дописи про «Природу всіх речей» Елізабет Ґілберт та «Леді Африку» Поли Маклейн. І це мене неймовірно тішить, адже це якраз воно — ідеальний матеріал для блогу — книжки про жіночу долю та емансипацію, два американські бестселери, написані жінками і (ура!) перекладені українською.

«Я не можу дивитися буктьюб»

Буктьюб — це складно. Мене дуже радує розвиток цього сегменту й успіхи моїх знайомих буктьюберок, але пропозиція долучитися до них викликає формене зніяковіння.

Маю подругу, яка працювала з телевізійниками та пропонувала свою допомогу й підтримку, але я лише почервоніла та знітилася.

Проблема в тому, що я не можу дивитися буктьюб. Іноді роблю майже героїчне зусилля — і з криком «Ти доросла людина, ти зможеш!» передивляюся ролик на три хвилини, а потім кілька місяців пишаюся собою. Здрастуйте, мене звати Ксеня, я маю катастрофічну ваду концентрації: між 5 та 7 хвилинами монотонного потоку аудіоінформації начисто гублю увагу. Це було б кумедно, та в сучасних умовах поширення інформації — така собі маленька, але серйозна драма. Я не сприймаю аудіолекції, не можу дивитися пізнавальні або інфотеймент-відео (хіба що воно про морських свинок або котиків і — бажано — триває не більш ніж 2 хвилини), і лише сумно облизуюся на аудіокнижки.

Мрія: книжкова серія фантастичних і фентезійних текстів, написаних жінками

Наразі я планую більше уваги приділяти блогу і зробити з рубрик, які з’являються час від часу, справді регулярні: це й тематичні добірки книжок, й огляди екранізацій, і спецпроект із відгуками на графічні романи, і навіть покрокові фоторецепти з наїдками, рецепти яких я поцупила з художньої літератури.

Ще можна було б частіше писати коротенькі нариси цікавинок з herstory (розгляд історій із жіночої перспективи). Або нарешті підбити підсумки кількох давнішніх читацьких проектів — до прикладу, я вже багато років дбайливо відстежую, чи проходять книжки, що я читаю, тест Бехдель (перевірку на гендерну упередженість). Спойлер: «мої» книжки проходять, але це все ж таки не рендомна добірка.

Є в мене ще мрія-мрія — книжкова серія фантастичних та фентезійних текстів, написаних жінкам. Від класичних текстів, але з фокусом на ультрасучасні — написані протягом останніх 5–10 років. Плюс навколишній мерчандайз, плюс дотичний лекторій, плюс тематичний нонфікшн — можна було б зробити дуже круто.

Але не впевнена, що це ідея, яку можна «продати» українським видавцям — адже цей сегмент ринку в нас ще треба розвивати й розвивати. Тому поки що лишається сумно спостерігати за тим, як у нас видають переважно фантастичні тексти авторів із категорії «Мертві білі чоловіки». Усіляко підтримую героїчні намагання заповнити численні лакуни і створити українськомовну версію канону фантастичної літератури, але, окрім очевидних варіантів, є стільки всього цікавого!

«Порядна літературна критикеса з мене вже не виросте»

Перетворити книжки на роботу? Це могло би бути дуже цікаво, але наразі ніхто з пропозиціями не звертався. Однак я не так давно усвідомила, що, наприклад, порядна літературна критикеса з мене вже не виросте. Я, мабуть, ідейна букблогерка, адже мені йдеться не про ґрунтовний літературознавчий аналіз творів, а про розгляд певних книжок із фокусом на певній проблематиці.

Критики — це люди, які мають відпрепарувати книжку та визначити її місце на полиці серед інших, вписати твір у загальнолітературний контекст. А я оглядачка, наче з анекдоту про «А давайте я вам про блощиць розкажу». Щоб я не читала, палке бажання поділитися враженнями викликають розповіді про складні жіночі долі. Або про книжки, де з жіночими долями не склалося — оце буде взагалі вогонь, а не відгук!

З іншого боку, хотілося б спробувати працювати безпосередньо з книжками. Як? Важко сказати, я ще не пробувала. Ну, але потроху перекладаю в стіл з англійської: може, колись із мене будуть люди й у цьому напрямку.

«Мій To Read List налічує близько трьох тисяч книжок»

Читацькі виклики — моє все! Що називається «Вигадувала способи зробити з повсякденного читання атракціон ще до того, як це стало модним». Власне, джерело моїх дивних організаційно-читацьких ідей — це банальна жадібність. Мій To Read List налічує близько трьох тисяч книжок. І, так, усі ці книжки я хочу читати от просто завтра.

Тому визначити якісь вужчі критерії, згідно з якими я обиратиму наступну книжку, — це своєрідний спосіб боротися із фрустрацією на зразок «Чому я не можу читати десять книжок одночасно?», що миттю переходить у «Чому я не встигну прочитати за життя всі цікаві книжки? Це несправедливо!».

Торік я, наприклад, звернула увагу, що читаю непропорційно багато книжок американських авторок та авторів (хотілося б сказати, що в усьому винні комікси та підліткове фентезі, але все не так просто). Тому вирішила протягом перших чотирьох місяців 2018-го не читати американських книжок взагалі. Минув перший місяць, результат трішки передбачуваний — тепер я читаю британців і ще когось «збоку».

Також у мене є мрія прочитати твори всіх номінантів на Міфопоетичну премію — звернула увагу, що з галузевих «навколофантастичних» премій, саме її шортлісти містять найбільше цікавих мені текстів. Ідея трохи дивна, тому що більшість цих текстів з англійської не перекладалася. Але поволі, поволі… Років за двадцять точно подужаю!

У схожому повільному темпі, але більш чи менш впевнено я підчитую книжки зі списку найкращих наукової фантастики та фентезі жіночого авторства. Перелік було опубліковано кілька років тому на порталі Bookriot (наразі здолала 31 пункт зі 100, залишайтеся з нами, у нас весело!). А ще є «Географія читання»: мрію прочитати твори авторів зі 100 різних країн світу (за шість років дострибнула до позначки «60»). І простіша версія — «З книжкою навколо світу», де завдання прочитати книжки, чия дія відбувається в усіх країнах світу. Цьому виклику менше року, тут ще нічим особливо хвалитися. А ще… Боже, я вже сама себе лякаю!

Найскладнішим для мене було минулорічне бінго від Yakaboo — я таки прочитала всі 100 книжок під певні завдання, але вирішила, що надалі так не робитиму, бо доводилося зосереджуватися на тому, що годиться для бінго, а не насамперед цікаво читати. А найважливіший виклик — це не читати книжки, а писати про них. Тому що це не так уже і просто, це потребує часу, уваги, організаційних зусиль, а іноді — сміливості. Я — інтровертна людина, така собі флегматична мовчазна читака («Може, я краще ще 50 сторінок прочитаю, аніж скажу двійко-трійко речень?»). Тому кожне звернення до аудиторії, нехай навіть звернення опосередковане, а аудиторія віртуальна — вимагає зусиль та дисципліни. І ще еклерів, еклери дуже помічні під час нападів невпевненості в собі.

Ідеально «моя» книжка — це жінка-авторка, жінка-головна героїня, про-жіноча (а бажано — про-феміністична) проблематика, і все це, будь ласка, без цукру, але українською.

Я хотіла б знати, скільки в мене книжок! Певно, понад 600 прочитаних та більш ніж 150 нечитаних. Але точних цифр я не знаю: ідея вести людський каталог провалилася ще кілька років тому. Не востаннє тому, що я постійно перетрушую бібліотеку та безжалісно розстаюся з книжками, щодо яких упевнююся, що не перечитуватиму.

Бліц-опитування:

1. Продовжте речення:

«Я так і не змогла дочитати….» — «Доктора Живаго». Це містика якась тричі бралася, останнього разу дійшла до 230-ї сторінки, але ні, не можу.

«Дуже хотілось би, щоб українською переклали…» — Десь так під 500 сотень книжок, яких мені гостро не вистачає. А може, і більше. Але якщо обрати щось одне, то хай буде «Бараярська сага» Лоїс Буджолд. Уже кілька місяців кортить перечитати «Скалки честі» [перший роман циклу «Саги про Форкосиганів»], було б круто, якби вдалося зробити це українською.

2. Яка книжка лежить на тумбочці біля ліжка?«Охайні прописи ерцгерцога Вільгельма» Наталки Сняданко. Й електронна читалка, там багато книжок.

3. Електронна чи паперова? Байдуже, в обох варіантів є свої плюси й мінуси.

4. Чи є книжка, яку ви порадили би прочитати кожному? — Правила дорожнього руху? Мені важко дається концепція універсального читання, внутрішній голос любить гратися в адвоката диявола.

— Спілкувалась Наталка Шнир,
SMM-ниця та редакторка блогу «Нашого формату»

Фотографії Ольги Ліцкевич

12 переглядів

Поділіться своїми враженнями
в соцмережах

Що ви думаєте з цього приводу?

  Подписаться  
Уведомление о
Відгуки (0)
Книжка «Усе замахало. Але надія є»

Хочу отримувати
нові статті

Схожі публікації