«Повага до думки особистості не означає такої самої поваги до знань цієї людини» 

Вища освіта мала б нас вилікувати від хибного уявлення, що всі однаково розумні. На жаль, у ХХІ столітті поширена практика здобуття вищої освіти має зворотний ефект: велика кількість людей, які навчались у коледжі, думає, що вони освічені або навіть повноцінні науковці та експерти. Масовий наплив студентів у коледжі й конкуренція за їхні долари призвели до клієнтоорієнтованого середовища, у якому студенти насамперед навчаються тому, що клієнт завжди має рацію, пише Томас Ніколс у своїй книжці «Диванні експерти».

Факт лишається фактом: багато американських закладів вищої освіти не здатні забезпечити власних студентів базовими знаннями і навичками, які й формують фаховість. Що ще важливіше, вишам не вдається виховати здатність розпізнати фаховість і продуктивно спілкуватися з експертами та спеціалістами в буденному житті. Найважливіша з інтелектуальних навичок, яка опинилась під загрозою знищення в американських університетах, — це критичне мислення, тобто здатність неупереджено, без особистих чи емоційних пересудів вивчити нову інформацію та ідеї, що їй суперечать. Це відбувається через те, що відвідування університету вже не гарантує вищої освіти. Натомість виші тепер пропонують повний сервіс «ходіння в університет». Це навіть близько не те саме, що справжнє навчання, і студенти випускаються з думкою, що знають значно більше, ніж насправді. 

Сьогодні, коли фахівець каже: «Ну, я ходив у коледж», важко звинувачувати громадськість за те, що вона відповідає: «А хто не ходив?». 

Приплив студентів в американські виші призвів до перетворення освіти на товар масового вжитку. У більшості університетів до студентів ставляться як до клієнтів, а не учнів. Навчання в коледжі нині рекламується як багаторічна відпустка, а не контракт із університетом і викладацьким складом на певний освітній курс. Перетворення університетського досвіду на товар не лише руйнує саму цінність дипломів, а й підриває віру пересічних американців у те, що виші взагалі щось означають.

В ідеалі університет має прагнути готувати випускників із хорошою освітою з певного предмета, із бажанням учитися решту життя та здатністю взяти на себе роль притомних громадян. Натомість для багатьох людей університет став, кажучи словами випускника знаного каліфорнійського вишу, який спеціалізується на гулянках, «тими чарівними сімома роками між школою та першою роботою на складі». Університет — це вже не перехід до освіченої зрілості, а тактика з відкладання дорослого життя — часто і для викладачів, і для студентів.

Частина проблеми полягає в тому, що студентів забагато і деякі з них просто не створені для вищої освіти. А нова культура освіти в Сполучених Штатах передбачає, що кожен повинен іти в коледж.

Культурні зміни — це важливий елемент смерті фаховості, тому що, прагнучи задовольнити потребу, освітні програми розростаються, а університети штампують дипломи, які дедалі більше означають, що людина вчилася, але не вивчилася. Учитися й вивчитися — це дві концепції, які громадськість не надто розрізняє. У найгірших випадках дипломи не означають ні першого, ні другого, а просто свідчать про те, що людина відвідувала заняття. А в найбільш запущених випадках диплом засвідчує лише вчасну оплату за навчання.

Не тільки студентів забагато, а й викладачів. Найкращі національні університети, — традиційне джерело викладачів, — вистрелюють кандидатів наук із такою швидкістю, що жоден академічний ринок праці не може їх усіх поглинути. Менш потужні заклади, які ніколи не займались аспірантурою і багато з яких не належать до прославлених вишів навіть на рівні бакалавра, пропонують наукові ступені такої низької якості, що самі в житті не взяли б на роботу своїх випускників. Натовпи безробітних кандидатів наук, що написали бездарні дисертації на розмиті теми, тиняються академічними полями, готові викладати за їжу.

Навіть термін «професор» через надмірне використання втратив свою суть. Раніше це був рідкісний титул, а тепер американські виші вживають його як заманеться.

Кожен, хто викладає будь-що на вищому рівні, ніж старші класи, тепер професор: від завідувача головного відділу в потужному дослідницькому університеті до викладача на півставки в районному коледжі. І так само як кожен учитель нині «професор», так і кожен невеличкий коледж тепер «університет».

Цей феномен досяг неймовірних масштабів. Малесенькі районні заклади освіти, які колись обслуговували місцевих мешканців, перетворилися на «університети», як наче у них за їдальнею тепер стоїть колайдер заряджених частинок.

Поява цих фальшивих університетів частково є відповіддю на ненаситний попит на дипломи в культурі, де кожен думає, що має здобувати вищу освіту. Це своєю чергою призвело до деструктивної спіралі інфляції академічних регалій.  Університети та коледжі спричинюють інфляцію дипломів так само, як уряди — валютну інфляцію: друкують більше папірців. 

Сукупний результат надлишку студентів, викладачів, університетів і дипломів створив ситуацію, коли відвідування коледжу вже не гарантує, що людина розуміється на своїй справі.

303 переглядів

Поділіться своїми враженнями
в соцмережах

Що ви думаєте з цього приводу?

  Подписаться  
Уведомление о
Відгуки (0)
Медведенко

Хочу отримувати
нові статті

Схожі публікації