У травні виходить український переклад книжки біолога та популяризатора науки Річарда Докінза «Наука для душі. Нотатки раціоналіста». В цій книжці, яка складається із 44 есе, Докінз пояснює цінність наукового мислення й раціоналізму. Він говорить про псевдонауку, релігію, заперечення кліматичних змін, автобуси та … керування світом.

Сьогодні ми публікуємо його есей під назвою «Якби я правив світом…», написаний для журналу Prospect. Текст опубліковано в березні 2011 року.

Як часто ми ображено бурмотимо щось на кшталт «Якби я панував чи панувала світом, я б…». Втім якщо вам зненацька запропонуть про це написати, на думку нічого не спаде. Довільні відповіді швидко вичерпуються: заборонити жувальну гумку, бейсболки та бурки, обладнати всі поїзди зарядними пристроями для мобільних. Але такий дріб’язок не вартий редакторської щедрості.

Як щодо екстремальних, утопічних, як манна небесна, ідей всеохопного блага, припинення голоду, злочинів, бідності, хвороб і релігії? Надто нереалістично.

Тож тут — цілком досяжна, втім вартісна мета: якби я правив світом, я б усі устави замінив, по змозі, гуманними та розумними настановами.

Я пишу це в літаку, щойно пройшовши перевірку з безпеки аеропорту Гітроу. Симпатична молода мати засмучена: їй не дозволити взяти на борт тюбик із бальзамом проти екземи її дочки. Працівник служби безпеки був чемний, але непохитний. Їй не дозволили навіть узяти трохи ліків в іншій, меншій тарі.

Я не можу збагнути, що не так із цим підходом, але правила непереборні. Працівник запропонував покликати його начальницю, яка теж була так само чемна, але й вона не вийшла за рамки збірки правил зі спіраллю на корінці. Згодом у мене був подібний досвід, коли я намагався пронести на борт маленьку баночку з медом, і це явно що був мед. На жаль, твіт на цю тему розцінили як егоїстичне бурмотіння про мій дорогоцінний мед, як противагу альтруїстичному перейманню через молоду матір, у якої забрали мазь. Насправді, обидва випадки мають спільний знаменник, і він альтруїстичний – той самий, що і есей. Я не їм меду, до речі.

Я нічого не міг вдіяти, навіть не допомогла порада почитати в інтернеті, як хімік у дивовижно-кумедних подробицях пояснює, як виготовити на борту за кілька годин справжню бомбу з бінарних інгредієнтів із застосуванням льоду для шампанського, люб’язно принесеного бортпровідниками.

Безглуздість заборони брати на борт більше, ніж мізерні кількості рідин чи мазей, очевидна. Вона починалась як «Погляньте, ми вживаємо рішучих заходів, якомога більше незручних суспільству, щоб лише тупоголові кручкодери, що крутять нашими життями, почувалися важливими та їм було чим зайнятися».

Те саме із роззуванням — це ще один перл від посадовців-ловкачів та любителів робити мертвому припарки, через яких Бен Ладен переможно хихотить у бороду. Але дозвольте мені перейти до головного принципу.

Устави створені на основі людських суджень. Часто ці судження погані, але в будь-якому разі їх зробили люди, які либонь не мудріші чи більш тямущі, аніж ті, хто згодом має втілювати ті судження в життя.

Жодна притомна людина, що була свідком тої сцени в аеропорту, серйозно не боялася, що та жінка збирається себе підірвати в літаку. Сам факт того, що з нею були діти, дає ключ для розуміння. До того ж на її користь свідчило відкрите обличчя, непокрита голова, відсутність Корану, килимка для намазу чи довгої чорної бороди, та, нарешті, безглузда думка, що її мазь через мільйон років може чарівним чином перетворитися на легкозаймисту — і звісно не завдяки старанням у вбиральні на борту. Працівник служби безпеки та його начальниця були людьми, і очевидно що старалися як могли, але вони були безсилі, бо скуті уставом. Це просто річ із паперу і чорнил, які не змиваються, а не людський гнучкий мозок, і вона не здатна розрізняти поняття, співчувати чи бути гуманною.

Це просто одиничний приклад, і він може здатися тривіальним. Але я певний, що ти, читачу, маєш із півдюжини подібних випадків із власного досвіду. Поговоріть із лікарем чи медсестрою, і дізнаєтесь про їхнє розчарування через те, що стільки часу вони заповнюють форми й відмічають галочками поля. Хто справді думає, що це — гідне застосування безцінного часу фахівця, часу, який вони могли б витратити на піклування про пацієнтів? Жодна людина, навіть юрист, так не вважатиме. Лише бездумний устав.

Як часто злочинців відпускають через «формальності»? Можливо, службовець, що здійснював арешт, поплутав рядки уставу, коли проголошував офіційну підозру? Рішення, що суттєво вплинуть на життя людини, можуть зробити суддю безпорадним у прояві свободи волі, і він не дійде висновку, який кожна людина в суді, разом зі звинуваченим і його захистом, вважатимуть справедливим.

Це не так просто, звісно. Свобода волі може зазнати тиску, а устави цьому запобігають. Але рівновага зсунулася надто далеко в бік нав’язливого посилання на правила. Завжди мають бути способи застосування розумної свободи волі, яка подолає невблаганну тиранію буквоїдства, але і не дозволить тиску. Якби я правив світом, моїм завданням було б їх знайти.

Поділіться своїми враженнями
в соцмережах

Що ви думаєте з цього приводу?

  Подписаться  
Уведомление о
Відгуки (0)
Топ кращих книг

Хочу отримувати
нові статті

Схожі публікації