Сфера охорони здоров’я інколи нагадує стоголову гідру. Втім, на щастя, Генрі Мінцберґ не Геракл, він не пропонує здолати гідру, щоб нав’язати суспільству нове чудовисько. Аж ніяк. Натомість він хоче звернути нашу увагу на ті типові помилки, які притаманні управлінню в сфері охорони здоров’я, та міфи, які його оточують.

Генрі Мінцберґ не повчає і не пропонує готового рішення. Натомість у своїй книзі «Міфи про охорону здоров’я. Як не помилитися, реформуючи медичну систему» він аналізує систему, звертає увагу на її вади і пропонує можливі шляхи вирішення найголовніших проблем. Поступово просуваючись від загальних міфів та проблем до специфічних випадків, притаманних суто охороні здоров’я, він наочно показує, що саме можна змінити, і навіть більше — що це цілком можливо.

Чому медична система така особлива?

Охорона здоров’я, очевидно, має охороняти здоров’я. Логічно, чи не так? Та по факту вона далеко не завжди це робить. Перше, на що звертає увагу Генрі Мінцберґ, — не варто розглядати пацієнта як клієнта.

Навіть мінімально змінивши позиціонування, ви одразу заводите у тінь саму людину, зосереджуючись лише на вирішенні проблеми.

Багато лікарів бачать не особистість пацієнта, а лише його хворобу: ось проблема, ось її рішення, і все. Це дивний парадокс, бо ж для кого, як не для пацієнта, створена уся система? Мало хто дошукується до першопричини. З одного боку, це неможливо при шалених завантаженнях лікарів, з іншого — особливість роботи лікаря якраз і полягає в максимальному зацікавленні пацієнтом. Це не та робота, на якій можна відсидіти з дев’ятої до шостої і піти додому без зайвих думок.

Медицина не копає занадто глибоко. Ось головна проблема, на думку Генрі Мінцберґа. Незважаючи на еволюцію методів лікування, весь цей масив знань не завжди спрямований на пошук істини. Досліджень, як констатує автор, проводиться не надто багато. Причини прості — відсутність фінансування та відсутність зацікавленості.

Є і ще один важливий нюанс — професійне вигорання і нездатність або небажання інших завадити цьому. Небайдужий лікар починає все більше перебирати на себе проблеми людей, занадто перейматися пацієнтами, і одного дня він зіткнеться з сумним осяянням: та нащо ж воно мені? От тоді нашому лікарю або стає байдуже, або ж він починає шукати шляхи вирішення проблем. Зазвичай, на жаль, спрацьовує перший сценарій.

Так, бути небайдужим постійно неможливо, але саме зацікавленість дозволяє зрозуміти, що не так з пацієнтом. Зазвичай люди не знають, що пов’язує їхнє погане самопочуття і звички/розпорядок дня тощо. Лікар має це виявити, а не призначати найдорожчі і не завжди ефективні ліки з розрахунку, що якісь та й спрацюють.

Генрі Мінцберґ спростовує найстереотипніші уявлення, які стосуються сфери охорони здоров’я та на прикладах показує, що саме може гальмувати всі процеси взаємодії — від керівників та лікарів до самих пацієнтів.

… корова працює як система, і всі її частини гармонійно взаємодіють. То чому система охорони здоров’я так не може?

 

Частини справжньої корови не знають, що вони частини. Вони не переймаються тим, щоб ділитися інформацією. Вони злагоджено працюють як єдине ціле. Як корова. І вам слід дати відповідь на одне запитання: ви хочете, щоб ваша компанія працювала як злагоджена структура? Чи як корова?

 

Це серйозне питання. Будь ласка, запитуйте себе щодня! Як і в охороні здоров’я, у корів є поділ праці: у них є серця, легені, печінки, кишківники, мозок. У здорової корови кожна частина виконує свою функцію. І не тому, що мозок наказує легеням співпрацювати із печінкою чи серце ставить себе вище за кишки. Просто корови собі живуть. Чому складові охорони здоров’я так не можуть?

Міф #1: маємо охорону здоров’я

Просто назвати щось системою недостатньо, щоб мати результат.

Хвороби лікуються, але як часто проводяться профілактичні заходи? Чи дійсно ця система охороняє здоров’я? Багато зусиль йде на пошук нових ліків, а дослідженням історії хвороб приділяється надто мало уваги.

 

Міф #2: система ледь-ледь функціонує

Багато лікарів люблять наголошувати, що система малодієва та скоро помре, але водночас ніхто не пропонує кардинально змінити те, від чого, начебто, всі так потерпають. Може, це й на краще: ламати — не будувати, але й прикладати подорожник навряд чи вдала ідея.

Так, вади є, їх ніхто не заперечує і не замовчує. Так, новації є, і їх впроваджують, незважаючи на спротив (не)зацікавлених осіб. Так, це подеколи повільно, бо, як пише Мінцберг, «не можу уявити собі сфери більш глобальної у своїх професійних діях і більш обмеженої в діях адміністративних, ніж охорона здоров’я». Але системі охороні здоров’я, яким симулякром вона не здавалася б, ще далеко до того, щоб перестати працювати вже от прямо зараз.

Міф #3: потрібен суперлідер

Чекаємо, коли вже звитяжний(-на) лідер(-ка) — такий(-ака) собі Супермен(Супервумен) — прийде і неодмінно наведе лад. Спойлер: ні.

Замало просто в ноосферу продукувати шляхи вирішення проблем будь-якого рівня. Для впровадження потрібна команда. Погляньте навколо: так багато людей чекають змін та месію, але хто з них усвідомлює, що зміни не падають з неба, і що навіть кандидату в месії потрібна підтримка й допомога?

Все, що потрібно сфері охороні здоров’я (як і будь-якій іншій системі) — це небайдужі люди з профільною освітою, які зануряться в деталі. І щоб усі вони взаємодіяли. Все.

 

Міф #4: адміністративні методи = рятівне коло

«Більшість значних змін в охороні здоров’я розвинулися знизу вгору та без участі експертів, які нічого не знають про охорону здоров’я» — говорить Генрі Мінцберґ.

Якщо постійно змінювати щось не заради поліпшення якості надання послуг, а суто заради того, щоб імітувати бодай якісь зрушення, то в цьому не тільки немає жодного сенсу. Більшість людей працюють значно краще, якщо вони не змушені щодня чекати на перерозподіл обов’язків. Чим більше обов’язків ми навішаємо на одну людину, тим менш функціональною вона стає, і тим більші шанси, що вона потоне у океані невирішених питань. Ну або ж почне просто імітувати діяльність.

Контроль — це добре, але не варто цим надто захоплюватися. Дайте компетентним людям нормально працювати, каже Мінцберґ.

 

Міф #5: товарний підхід є панацеєю

Речі легше оцінювати, якщо вони скидаються на товар, і кожне вимірювання їх ще більше робить на нього схожими. Перетворити на товар, класифікувати, оцінити. Чи допоможе це медицині? Та не зовсім.

Захворювання можуть виходити за межі встановлених категорій хвороб; можуть накладатися на декілька; а найефективніше лікування оминає категорії, прослизає попід ними, бо вибір чогось одного недієвий. Так, категоризація може допомогти щось зекономити, але на цьому всі переваги вичерпуються.

Міф #6: конкуренція — шлях до спасіння

Конкуренція — це добре, але не зовсім виправдано у сфері охорони здоров’я. Бо на практиці зростає не якість послуг, а дорожчають прийоми у лікарів та операції. Всі сили перекидають на формальні покращення.

Порятунок всієї системи охорони здоров’я та реальне покращення її функціоналу Мінцберґ вбачає у колективній співпраці.

 

Міф #7: керувати лікарнями = керувати бізнесом

Найголовніша відмінність між лікарнею та бізнесом полягає в тому, що медицина — це поклик, а розвинути бізнесові навички може майже будь-хто. Так, бізнес-стратегії можна застосовувати у тому випадку, коли треба забезпечити матеріальними ресурсами галузь охорони здоров’я, але не тоді, коли справа доходить до основних послуг.

Працівників єднає мотивованість, а не заробляння грошей. Якщо ж постійно керуватися тим, що треба робити переважно прибуткові речі — то втрачається як мотивація, так і щось людське

Міфи #8 та #9 (комбо): державне — добре, приватне — теж добре

В державних закладах немає чого робити, треба йти тільки в приватні клініки. У приватних клініках є якісне консультування, а у державні навіть заходити страшно. Хоч це і міф, але не без правди.

Водночас, як помітив Генрі Мінцберґ, з не надто серйозними проблемами люди звертаються у приватні клініки частіше, а з серйозними йдуть до державних. Окремі дослідження також підтверджують, що смертність у приватних лікарнях вища. До того ж, приватні клініки більше занурені у внутрішню конкуренцію та через це втрачають продуктивність. Не відстають і державні — вони натомість більш бюрократизовані.

Справа не в тому, що хтось гірший, а хтось кращий. Є переваги і недоліки як у приватних, так і державних закладах. Витягування грошей, неналежне ставлення, постійна непевність — ось хтонічний набір побоювань більшості пацієнтів, безвідносно до вподобань «державна – приватна».

На думку самого Мінцберґа, саме поєднання зусиль обох секторів є найбільш продуктивною моделлю розвитку системи охорони здоров’я. Один сектор не може вирішити проблеми всіх пацієнтів і наочно довести, що він кращий і навіть конкуренції не потребує.

Висновки

«Всі нарікають на систему охорони здоров’я, але зараз люди живуть довше саме завдяки прогресу в лікуванні» — пише Генрі Мінцберґ. Незважаючи на всю свою складність, незграбність та вразливість, нову систему ще не наважився придумати та запровадити жоден сміливець. Та й один він цього не подужає: без підтримки та командної роботи навіть найменші зрушення неможливі.

Поряд з тим складність не має відлякувати, навіть навпаки — продукувати більше пропозицій до змін.

Охорона здоров’я — особлива галузь, та все ж їй притаманні ті ж вади та недоліки, що й іншим системам. І саме тому надія на порозуміння та покращення завжди є.

Поділіться своїми враженнями
в соцмережах

Що ви думаєте з цього приводу?

  Подписаться  
Уведомление о
Відгуки (0)
Топ кращих книг

Хочу отримувати
нові статті

Схожі публікації