Гроші — невід’ємна частина життя людини. Та, попри це, гроші досі оповиті найрізноманітнішими стереотипами. Для когось гроші — це зло, що вбиває в людині людину. Для інших статки – головна ціль у житті і ледь не єдине джерело щастя. Про гроші ми часто не те, що з дітьми не говоримо, а й навіть між собою. Чи правильно мовчати? Ні, звісно. Втім, як і проводити таку розмову абияк. Як правильно це зробити можна дізнатися з книги Рона Лібера «Як говорити з дітьми про гроші», про яку сьогодні і поговоримо.

Чому так складно?

В будь-якій розмові про гроші треба враховувати емоційний контекст: змішані почуття щодо коштів, які ми маємо і які витрачає хтось інший поряд із нами. Люди не схильні думати про гроші спокійно, а коли йдеться про дітей часто й зовсім втрачають здоровий глузд.

Перед дітьми же тепер стоять абсолютно нові випробування і найперше з них — це соцмережі, які часто стають джерелом заздрості для підлітків. Сьогодні різко підвищилася планка порівняння: під час різноманітних реаліті-шоу, на сайтах і в соцмережах ми можемо детально роздивитися інтер’єри будинків, одяг, взуття, аксесуари інших. І якщо раніше діти порівнювали себе із сусідами, родичами чи однокласниками, то тепер вони порівнюють себе із блогерами та зірками телеекранів.

Водночас батьки бояться, що, розмовляючи з дітьми про фінанси, вони виростять зажерливих хапуг. Тому воліють взагалі обходити цю тему.

Це помилкове уявлення батьків базується на уявленні про гроші як про щось брудне і негідне, а не просто як про важливу частину повсякдення. Батьківський страх зіпсувати дітей не має під собою належного підґрунтя, стверджує Лібер.

Розбалувані діти зазвичай мають чотири спільні риси:

  • у них мало домашніх обов’язків або сфер відповідальності;
  • вони майже не обтяжені розкладом або правилами поведінки;
  • батьки й інші дорослі завжди готові приділити їм час і допомогти в усьому;
  • у них багато матеріальних благ.

Як бачите, розбалувати дитину – не таке вже й дороге задоволення. Три із чотирьох чинників узагалі не відносяться до фінансових вкладень. Навіть останній чинник може стосуватися дітей, чиїх батьків не назвеш заможними – у дитини просто може бути багато люблячих родичів. І найцікавіше те, що виховати гідну людину і такі риси, як щедрість, допитливість, терпіння та ощадливість допоможуть саме гроші.

Кожна розмова про гроші – це насправді розмова про цінності. Кишенькові гроші – це про стриманість. Благодійність – це про щедрість. Робота – це про наполегливість. Обговорення потреб і бажань дітей, а також різниці між потребами і бажаннями – це також розмова про економність і розважливість.

А ще такі розмови – чудовий привід пояснити дитині, що вона має більше благ, ніж багато інших дітей її віку на нашій планеті або ж чому не соромно мати більше чи менше, коли відчуваєш вдячність за все, що маєш. Чому потрібно мудро витрачати і чому важливо ділитися з іншими. Насправді, це важливо не лише для наших дітей, а й для нас самих.

 

Говорити про гроші потрібно тому, що ….

Окрім того, що розмови про гроші самі по собі є важливими і необхідними, батьки таким чином отримують змогу навчати дітей розпоряджатися коштами на практиці. Основні інструменти – кишенькові гроші та хатні обов’язки. І те, й інше є важливими складовими виховання правильних цінностей у дітей.

Втім, тут слід мати на увазі одне важливе правило – не поєднуйте ці два поняття.

Багато хто вчить своїх дітей так: виконаєш певний перелік роботи по дому, а ми тобі дамо гроші за це. Батьки вважають, що це дає правильний урок на майбутнє: тільки якщо ти щось робиш, ти можеш отримувати гроші і відповідно потім витрачати ці кошти. Але чи не маємо ми привчати своїх дітей також й до праці? Чи не повинні підлітки виконувати хатні обов’язки з тієї самої причини, що й ми: бо ця робота просто має виконуватися? Так ми привчаємо дітей не лише до самостійності, а й відповідальності, що обов’язково знадобиться їм у дорослому житті. А ще, виконуючи всю роботу самі, ми ніби показуємо дитині: ми мало очікуємо від тебе, живи задля власного задоволення. Хіба ж не так виростають розбалувані діти?

Кишенькові гроші вчать дітей заощаджувати й витрачати: це мистецтво їм навряд чи вдасться опанувати по-іншому. Не давайте дітям значні суми, тоді їхні помилки і не матимуть значних наслідків. Крім того, завдяки кишеньковим грошам можна навчитися ще одній важливій чесноті – терпеливості.

Щоб уміти керувати грошима, потрібно вміти стримувати свої бажання.

Нинішній світ тисне на людину, підлітки прагнуть отримати все й відразу, тож навчити їх терпіння – важлива частина батьківського виховання.

jude-beck-552276-unsplash
nicole-adams-198431-unsplash

Лайфхаки для батьків

Якщо дитина просить вас дати їй гроші й відповідальність, не відмовляйтеся – це піде їй  лише на користь. Автор також пропонує цікаву систему зберігання і витрачання кишенькових грошей, що допоможе дитині опанувати основні навички поводження з фінансами. Для цього дитині необхідно мати три скарбнички:

  • перша скарбничка – для витрат;

Тут лежать гроші на покупки-забаганки. Ці гроші дитина витрачає на дрібні покупки, якщо, наприклад, родина йде кудись разом або на те, що насправді не є необхідністю, а лише бажанням.

  • друга скарбничка  – для благодійності;

Потрібно пояснити дітям чому варто ділитися, поговорити про випадки, коли вони могли бачити жебраків або чому ми кладемо гроші в скриньку з фотографією хворої дитини у супермаркеті. Віддаючи зібрану суму на благодійність, дитину сповнює почуття виконаного обов’язку, а ще вчить людяності.

  • третя скарбничка  – для заощаджень.

Тут потрібно обрати конкретну ціль і перші заощадження варто розтягувати на порівняно короткі терміни. Також буде чудово, якщо на скарбничку прикріпити малюнок або фото бажаної покупки. Так дитина охочіше залишатиме гроші у цій скарбничці.

Окрім цього, із молодшими дітьми обов’язково потрібно визначити, що таке потреба, а що – забаганка. Коли ж мова заходить про одяг чи взуття, визначити межу між ними буває не так просто. Адже якщо ми маємо потребу в нових черевиках, то її можна задовольнити досить недорогою парою. При цьому ми можемо ставити вимоги вищі – наприклад, хочемо взуття певного бренду. Щоб знайти компроміс з дитиною, автор пропонує метод «непорушного кордону». На листку ми малюємо шкалу, де зліва – найдешевший варіант покупки (тобто потреба), праворуч – дорогий (забаганка). Батьки визначають власний бюджет – скільки вони можуть виділити коштів, щоб задовольнити потребу. І ставимо у відповідному місці відмітку – вертикальну лінію. Це і є наш кордон – межа того, що дають батьки. Якщо дитина хоче річ дорожчу, що лежить справа від кордону, різницю вона може доплатити із власної скарбнички.

Головна мета цієї книги – дати зрозуміти батькам, що їм до снаги вплинути на те, як діти сприйматимуть гроші та фінанси. Зрозумійте, діти мають знати, як заощаджувати, але також – коли і як проявити марнотратство, як захистити себе від маніпуляцій інших людей та власних почуттів. Для цього у нас є досить мало часу, тому розмовляйте зі своїми дітьми із самого малку. Нехай все найважливіше вони дізнаються від вас, а не від друзів чи із соцмереж. Так ми, дорослі, виховуємо нових дорослих – відповідальних, успішних та щасливих.

8 переглядів

Поділіться своїми враженнями
в соцмережах

Що ви думаєте з цього приводу?

  Подписаться  
Уведомление о
Відгуки (0)
Книжка «Усе замахало. Але надія є»

Хочу отримувати
нові статті

Схожі публікації