Наш формат | Блог > книжки > Як стати книгарем: коротка інструкція від Шона Байзелла
 

Як стати книгарем: коротка інструкція від Шона Байзелла

Шон Байзелл — власник букіністичної книгарні в Шотландії. Взявши за основу власний щоденник, він написав іронічні та щирі мемуари — «Щоденник книгаря», в яких відверто описав усю роботу справжнього книгаря у XXI столітті — як працювати з Amazon, давати раду дивним клієнтам та не менш вибагливим працівникам, і не збанкрутувати. 


У інтерв'ю виданню The Sophia News Шон розповідає, як так трапилося, що він став власником книгарні у Віґтауні, про диваків, з якими зустрічається щодня у книгарні та плани на майбутнє.

Розкажіть трохи про своє життя, як так сталося, що ви отримали у власність книгарню?

Закінчивши юридичний факультет, я свідомо вирішив не працювати за професією, тому наступні десять років я переважно обіймав дрібні посади без особливої можливості кар’єрного зростання (будівельник, тимчасовий працівник в головному офісі супермаркету тощо). Коли ж переді мною виринула можливість придбати книжковий магазин, я вирішив, що не можу нею не скористатися.

Шон Байзелл

Уперше цю віґтаунську книгарню я побачив у вісімнадцять років, коли ненадовго заїхав у рідне містечко, перш ніж повернутися в університет. Як зараз пам’ятаю: ми пройшли повз неї з другом і я заявив, що вона закриється ще до кінця року. Дванадцять років по тому, навідуючи батьків на Різдво, я подзвонив у цю книгарню дізнатися, чи є в них «Три гарячки» Лео Волмслі, і в розмові з власником зізнався, що ніяк не можу знайти роботу собі до смаку. Він запропонував викупити в нього книгарню, бо саме зібрався на пенсію. Коли я сказав, що грошей у мене немає, він відповів:

 

— А нащо гроші? Для чого, думаєте, існують банки?


Не минуло й року, як 1 листопада 2001-го, рівно за місяць після мого тридцять першого дня народження, книгарня стала моєю, — пише Байзелл у «Щоденнику книгаря».

Що змусило вас прийняти таке рішення?

Я ніколи не був кар'єристом, що своєю чергою мало б зробити мене абсолютно непристосованим до роботи. Однак, працювати на себе — абсолютно інша справа, я обожнюю це робити. Книготоргівля — це те, до чого я, мабуть, маю схильність і те, чим я по-справжньому насолоджуюся. Якби я зрозумів це у 20 років, то зайнявся би цим раніше.

 

Як гадаєте, що такого привабливого в тому, аби керувати книгарнею у маленькому містечку в Шотландії?

Коли я говорив своїм друзям, що купую книжкову крамницю, то майже кожен з них мрійливо зауважував, що хотів би зробити так само. Мені здається, що більшість книголюбів плекають таємне бажання мати книжковий магазин виключно задля того, щоб їх буквально щодня оточували книги. Поєднаєте це з романтикою сільської Шотландії, і отримаєте вибухову комбінацію.

 

Багато хто каже, що друковані засоби інформації помирають. Як ви вважаєте, це впливає на ваш магазин?

Я б так не сказав. Безсумнівно, зараз відбуваються масштабні зміни, але люди як і раніше люблять книги. Не кожному до вподоби читати з екрану, а паперові книжки мають свої переваги, красивий дизайн обкладинки зокрема. Однак у своєму бізнесі я переважно займаюся продажем старих книг, багато з яких можна знайти лише у друкованому вигляді, оскільки вони не були оцифровані. Я думаю, що ми більш вразливі до якихось економічних коливань, ніж до технологічних інновацій.

Мені дуже пощастило знайти те, заради чого я з радістю кожного ранку встаю з ліжка.

Джерело фото @katemolochko

Можете розповісти нам щось про людей, яких ви зустріли, керуючи книгарнею?

Власне за останні 17 років, завдяки десятиденному літературному фестивалю, який відбувається тут щороку наприкінці вересня, у мене було кілька зустрічей з надзвичайними людьми зі світу літератури, культури та політики. Я бачив, як відомі люди, які усюди ходять з охороною і які так впевнено виглядають на екранах телевізора, пхали свого носа у ряди з еротичною літературою або ж просто дрімали на м’яких кріслах. Втім, найчастіше я дізнаюся цікаві історії про людей, у яких купую книжки. Зазвичай вони здаються звичайними, але згодом виявляються особливими. Наприклад, якось я купив колекцію книг про Антарктику у маленького спокійного чоловіка з Абердиншира. Я припустив, що його інтерес до Білого континенту — це своєрідна форма ескапізму, але коли, завантаживши останній ящик у фургон, я наважився запитати його, навіщо він зібрав таку колекцію, чоловік розповів, що три антарктичних літа працював у Британській антарктичній службі. Легко припустити, що люди нудні, але якщо копнути трохи глибше, вони можуть вас здивувати.

 

Ваша книга, «Щоденник книгаря», більше про те, як керувати книгарнею, чи про людей, яких ви зустрічали та відносини, які потім вибудували ?

Та про все. З відгуків, які я отримав, читачам цікаво дізнатися, як працює цей бізнес, звідки з’являються книги та скільки ми за них платимо, як ми їх продаємо тощо. Та водночас вони також воліють знати, як взаємодіють люди, які працюють у цій сфері, їх захоплюють різноманітні історії з клієнтами, з якими виникали незначні інциденти, та з якими ми потім ніколи не бачилися.

Вашу книгу описують як дотепну та веселу. Ви планували використовувати гумор чи це сталося випадково?

Я писав щоденник спостерігача. Це могло і не бути смішно, але якось так сталося, що я вибирав саме ці інциденти, які згодом увійшли до книжки та які в подальшому виявилися таки смішними. Можливо, саме тому я підсвідомо і вибирав ці моменти. Але маю сказати, що ніколи навмисно не писав і не відбирав саме жартівливі історії. Думаю, що сміх є наслідком шоку, адже багато моїх клієнтів ведуть себе просто шокуюче.

 

Ви завжди хотіли писати чи керувати книжковим магазином?

У мене ніколи не було жодних амбіцій стосовно письменництва, але майже кожен, хто працював у магазині, був настільки вражений тим, що відбувається в книгарні, що вони неодноразово наполягали на тому, аби я усе це записав. Врешті-решт я зробив це. У певному сенсі, книжка стала ненавмисним наслідок купівлі магазину, так само як і купівля магазину була спричинена паршивою роботою.

Джерело фото @big_book_blog

Що далі? Будуть нові проекти?

Я досі щодня пишу щоденник, тож матеріалу для майбутніх книг вистачає, якщо хто-небудь досі зацікавлений у публікації чи читанні цих історій [у серпні цього року світ побачить продовження «Щоденника книгаря» — Confessions of a Bookseller].
Я здивувався, коли зрозумів, що мені подобається писати. Це також навчило мене бачити справді хороші тексти. І маю сказати, що це набагато важче, ніж здавалося.

Написано Наш формат