Проста на перший погляд історія про дівчинку з пригнобленого класу в постапокаліптичному світі, яка одного зовсім нечудового дня відкриває в собі незвичайні можливості, має безліч прихованих пластів та підтем.

Кому віддати перевагу: жменьці таких, як ти, чи тисячам невинних, яким більше нікому допомогти? Рятувати рідних чи стати символом революції, дівчинкою з плаката? Як упоратись із цим, коли ти сама ще дитина (і так, тобі хочеться «погуляти», а в голові такий вітер свище, що мудрістю й не пахло)?

Про все це й навіть трохи більше поговорили письменник-фантаст Володимир Арєнєв, перекладачка Ярослава Стріха та авторка блогу vaenn Ксенія Сокульська під час презентації «Скляного меча» — другої частини саги «Багряна королева» американської письменниці Вікторії Авеярд.

Про героїню

Наразі Мара — головна героїня книжки — уже встигла наробити безліч помилок, пошкодувати про них, кілька разів майже все запороти, втратити близьких та геть заплутатись із тим, що з натяжкою можна назвати особистим життям. Втім, як зауважує Ксенія, їй помилки Мари певною мірою імпонують. Мара, пояснює блогерка, поступово еволюціонує від особистих потреб — врятувати друга, допомогти сестрі, батькам тощо — до якогось умовно загального блага — рятувати багряних, які вже століттями відіграють роль слуг для срібних та гарматного м’яса в їхніх війнах з іншими країнами. Це краще, ніж починати із суспільних інтересів і закінчувати особистими. Хоча деякі вчинки Мари все ж бісили, як говорить Ксенія, «під час читання періодично доводилося відкладати книжку й говорити собі спокійно, Ксеня, згадай себе у 17–18 років». Тобто те, що Авеярд вдалося безсумнівно, так це написати дівчину-підлітка — з усіма її тарганами, зривами й метаннями туди-сюди.

Ксенія Сокульська: «Мені сподобалось, що другий том дав можливість подивитись на цей світ глибше: є кілька локацій, ми бачимо, як і чим живуть люди, можемо хоча б уявити, про що думають люди в цьому світі. У першій книжці була героїня, а в другій з’явився світ»

Така героїня, може, і не завжди викликає жалість чи співчуття, про що неодноразово говорили читачі, але безперечно є максимально «живою», чим компенсує певну шаблонність окремих своїх супутників. За словами Володимира, супергерої Авеярд дещо схожі на казкових персонажів — є один герой та всі решта: «Як правило, ці супутники не надто розвинуті як персонажі, вони розглядаються автором не як люди, а радше як додаткові можливості. В Авеярд це до певної міри теж є: супутники Мари, за певними винятками, залишаються на задньому тлі».

Водночас, опонує Володимиру Ярослава, розповідь дуже профільтрована через перспективу Мари, і вона не найбільш свідома зі свого оточення дівчинка. Героїня настільки зациклена на своїх проблемах, що там справді немає місця для чогось іншого. Це якоюсь мірою подається як її фатальна вада, пояснює перекладачка, Мара програє на тому, що не може оцінити інших як окремих особистостей.

«Мене перша книжка підкупила двома речами, — говорить Володимир, — вільним і живим текстом, тобто перекладом, та абсолютно живою героїнею. Мара, можливо, компенсує схематичність інших персонажів». До речі, зауважує Арєнєв, письменниця використовує вдалий прийом: усе відбувається в теперішньому часі. Ми проживаємо все разом із героями, у нас нема відчуття, що все вже вирішено.

Ярослава Стріха: «Написати героя без гострих кутів легше. А от написати справжню дівчинку-підлітка — це майстерність. У мене Мара з усіма цими її помилками якраз викликала співчуття»

Про супергероїв

Ярослава Стріха, яка переклала перші дві частини саги, зауважує: «Ця книжка — це відповідь на всі тривожності доби активного неолібералізму, коли існує певний панівний клас із накопиченими ресурсами, куди пробитися шансів майже немає». У світі Мари ті самі проблеми: є срібні, мутанти з надприродними здібностями, та багряні, слуги.

«А тепер уявіть собі людину з такою необмеженою владою та ресурсами. Уявили? Як думаєте, що в неї з емпатією? І чи захочете ви з нею спілкуватися?» — продовжує свою думку Ярослава.

Важко бути супергероєм, особливо таким, який поводиться порядно, коли тяжко. Стріха каже: «У цій книжці супергерої — це не ті, хто має незвичні вміння. Супергерої — це вразливі люди, це батьки героїні, які тільки дочекались дітей із війни, а вже мають знову їх відпустити на нову боротьбу. Супергерої — це ті, хто розуміє, що революція не означає замінити одну несправедливість на іншу, а спробувати створити громадянське суспільство».

Ксенія Сокульська: «Але хто каже, що Марі треба співчувати? За нею цікаво спостерігати»

«Типовий супергерой, — долучається до дискусії Володимир, — апріорі має більше підстав бути егоїстичним. Подивіться на Тоні Старка з марвелівської серії: він абсолютно самолюбний. У нас є супергерой, кращий за інших: у нього максимально підвищена категорія професійності та категорія симпатії, яку він викликає в інших, тож відповідно він має щось втрачати. Тут і спрацьовує егоїстичність. Якщо він усе може, то він і багато хоче».

Супергерої, за словами Арєнєва, не завжди позитивні: суперзлодії — це також супергерої. «Книжки ж Авеярд не про супергероїв, а про дорослішання та розуміння себе. Чи я згодна вбити інших людей? А для того, щоб інші люди більше не страждали? Наскільки я розумію, куди веду це суспільство? Що буде далі? Чи не стану я просто наступною королевою?», — зауважує він.

Останню частину серії, яку Авеярд уже віддала редакторам, наразі бачили, імовірно, лише її літературні агенти та редактори. Тому спікери вагаються, яким шляхом піде авторка, а з нею й сама Мара. Якою вона стане? Утіленням егоїзму, задатки якого вона демонструє вже зараз, чи все ж альтруїзму? Мара жертвуватиме собою чи оточенням? І врешті-решт: яким персонажем вона стане — позитивним чи негативним? На думку, спікерів, поки все неоднозначно й читачі цілком можуть дочекатися зміни парадигми. Тож, безперечно, далі буде… 😉

Володимир Арєнєв: «Героїня не має викликати симпатію: це ж не Гаррі Поттер, хоча той теж когось дратував.
Мені здається, що це навіть добре, що в другому томі Мара починає дратувати, викликати іншу реакцію, аніж співчуття. І мені страшенно цікаво з професійної точки зору подивитися, як вона розвиватиметься далі»

P.S. За цим лінком можна прослухати аудіозапис презентації, яким поділилася книгарня «Є».

16 переглядів

Поділіться своїми враженнями
в соцмережах

Що ви думаєте з цього приводу?

  Подписаться  
Уведомление о
Відгуки (0)
Книжка «Усе замахало. Але надія є»

Хочу отримувати
нові статті

Схожі публікації