Наш формат | Блог > ідеї > «Неспроможність розбудувати некорумповану державу стримує розвиток України» — Френсіс Фукуяма
 

«Неспроможність розбудувати некорумповану державу стримує розвиток України» — Френсіс Фукуяма

У травні вийшов друком переклад другого тому праці американського філософа та політичного економіста Френсіса Фукуями — «Політичний порядок і політичний занепад». У цій книжці Фукуяма аналізує, як розвивалися та взаємодіяли держава, право й демократія протягом останніх двох сторіч.

Другий том праці Френсіса Фукуями вийшов зі спеціальною передмовою автора для українського видання.

Публікуємо її сьогодні у блозі у повному обсязі.

Мене дуже тішить, що «Політичний порядок і політичний занепад», другий том серії, присвяченої політичному порядку, буде видано українською.

Разом ці два томи є спробою розповісти історію джерел, тобто походження й еволюції політичних інститутів. На мій погляд, є три основні стовпи сучасного урядування: модерна держава, верховенство права й демократична відповідальність. Історично кожен із цих стовпів міг розвиватись окремо від решти, і так воно й було, хоч серед них існує взаємний вплив, який часто полягає в підтримці один одного. Сучасна ліберальна демократія будується на фундаменті — на сучасній державі, тобто державі, що є безособовою й спроможною здійснювати владу, — і водночас не порушує обмежень, накладених верховенством права, адже останнє відображає прийняті всім суспільством норми. Крім того, державу визначають й виборчі інститути, покликані забезпечити її рух у руслі народної волі, а не просто служіння егоїстичним інтересам правлячої верхівки. Балансування цих інститутів, тобто наявність держави, здатної домогтися дотримання законів у межах чинних правил, є одним з найважливіших викликів сучасної політики. І перехід від родоплемінного укладу — тобто від суспільного стану, сформованого навколо друзів і сім’ї правителя, — до сучасної держави, яка прагне ставитися до всіх громадян у безособовий спосіб, є одним з найскладніших політичних перетворень, яких варто досягти.

Україну, як і чимало інших пострадянських країн, переслідують специфічні проблеми політичного розвитку. Марксизм-ленінізм створив надзвичайно потужні держави, що, не будучи обмеженими ані верховенством права, ані демократичною відповідальністю, вдавали сучасних. Радянський Союз мав конституцію, але комуністична партія переписувала й наповнювала її власними догмами, замість керуватися нею.

Річ у тім, що, видаючи свої інститути за сучасні, комуністичні держави взагалі не були такими. Вони будувалися навколо партійної еліти, що використовувала класичний патронаж для утримання й зміцнення своєї влади. Ці держави залишали за собою здатність тримати в покорі

громадян, але не могли забезпечити надання повного спектра послуг, таких як охорона здоров’я, належний фінансовий менеджмент або соціальне забезпечення на рівні, якого очікують сучасні суспільства. Коли комунізм упав, держави — наступниці СРСР залишилися з потужною, жорсткою й роздутою бюрократією, але не мали жодної традиції верховенства права, опинилися в моральному вакуумі, який швидко заповнили різні актори з егоїстичними інтересами.

Коли Україна здобула незалежність, вона продемонструвала спільну для всіх рису: установити стовп демократичності виявилося значно легше, ніж створити сучасну державу, аби запровадити справжнє верховенство права.

Проводилися вибори, хай не цілковито вільні чи не бездоганно чесні, але, тим не менше, конкурентніші за будь-що, знане в радянські часи. Бракувало сучасної бюрократії, а політичний клас, як і уряд, оповила надзвичайно високого рівня корупція. І досі неспроможність розбудувати сучасну некорумповану державу є єдиною вадою, що стримує майбутній політичний та економічний розвиток України.

Однією з переваг, які мала Україна і яких, проте, бракувало в Росії, Білорусі та інших пострадянських державах, за винятком балтійських країн і Грузії, було активне громадянське суспільство. Дві події — Помаранчева революція та Революція гідності — закликали людей вийти на вулиці з протестами проти корупції й шахрайства у виборчому процесі, а також не дати Україні знову повернутися на клептократичну російську орбіту. Протестувальники домоглись успіху двічі, вигнавши одну й ту саму корумповану особу, президента Віктора Януковича.

Але й досі не подолано потужніший виклик, що полягає в продовженні розбудови сучасної держави, яка поважала би справжнє верховенство права й дотримувалася б його.

Я сподіваюся, що мої два томи — «Витоки політичного порядку» та «Політичний порядок і політичний занепад» – допоможуть українцям краще зрозуміти важливість сильних інститутів та умов, які полегшують їхню появу й зростання. Зрештою, жодна зовнішня потуга не здатна побудувати для них і замість них ці інститути, хоча досвід інших держав може стати в пригоді, запропонувати моделі й бути джерелом натхнення.

Інститути в суспільствах будуються тими, хто здійснює політичну владу, а також тими, хто виступає за верховенство права й організовує його підтримку разом з компетентною адміністрацією та розглядає такі інститути як предмет власного інтересу. Хай інколи важко повірити, але Україна справді досягла значного прогресу в становленні сучасної ліберальної демократії, що є істотним досягненням з огляду на зусилля Росії підірвати її успіх.

Україна є важливою для решти світу. Якщо їй не вдасться модернізуватись і вона повернеться на довколаросійську орбіту, це стане бентежним сигналом решті Євразії і повідомленням деяким країнам про те, що вони перебувають у полоні петель своїх історій, тож їм ніколи не вдасться приєднатися до Європи в ролі цілковито сучасних держав. Це розуміє Росія, яка робить усе можливе, щоб Україні не вдалося. Тому молодому поколінню українських лідерів доведеться опікуватися тим, аби їхня країна справді досягла належного балансу між державою, правом і демократією.

Обговорити книжку та демократію можна буде 22 травня під час дискусії на Книжковому Арсеналі — «Як постають демократії».

Написано Наш формат