Наш формат | Блог > Історії життя > Університет, діти та експерименти: перші сторінки біографії Ейнштейна
 

Університет, діти та експерименти: перші сторінки біографії Ейнштейна

Навіть якщо ви пропустили увесь шкільний курс з фізики, не чути про Альберта Ейнштейна ви не могли. Він відкрив найвідомішу формулу в історії науки і створив теорію, яка докорінно змінила наш погляд на світ і природу реальності. А ще йому довелося жити в бурхливу епоху воєн і революцій, політичних катастроф і наукових проривів.

Журналіст Волтер Айзексон описав надзвичайне життя фізика у книжці «Ейнштейн. Життя і всесвіт генія». Цю біографію було написано на основі широкого корпусу архівних джерел і досі не відомих листів Ейнштейна.

Сьогодні ми публікуємо перші сторінки з книжки.

Цюрих, 1909 рік

Самовпевненим сімнадцятилітнім юнаком Ейнштейн вступив у Цюрихську політехніку і зустрів там свою майбутню дружину Мілеву Марич. І ось у жовтні 1909 року тридцятилітній Ейнштейн повернувся з Мілевою у місто їхньої юності — він став ад’юнкт-професором Цюрихського університету.

Переїзд «додому» повернув романтику в їхні стосунки, принаймні на якийсь час. Мілева раділа, що вони знову живуть у місті, де народилося їхнє кохання, і під кінець першого ж місяця в Цюриху знову завагітніла.

Виявилося, що в будинку, де Ейнштейни зняли квартиру, живуть Фрідріх Адлер з дружиною — вони ще більше здружилися.

«Вони ведуть богемний спосіб життя, — писав Адлер батькові з ноткою схвалення. — І що більше я спілкуюся з Ейнштейном, то більше переконуюся, що невипадково склав про нього таку високу думку».

Чоловіки вечорами говорили про фізику й філософію і часто забиралися на горище триповерхового будинку, щоб не заважати дітям і дружинам. Адлер познайомив Ейнштейна з роботою французького фізика П’єра Дюема, він щойно переклав німецькою його книжку «Фізична теорія» (1906). Дюем сповідував більш цілісний підхід до зв’язку теорії та експерименту, ніж Ернст Мах, і його ідеї справили деякий вплив на Ейнштейнову філософію науки.

Адлеру найбільше подобалася в Ейнштейні незалежність думки. Він розповідав батькові, що в гострому нонконформізмі Ейнштейна проявлялася не зверхність, а впевненість у собі. «Між нами існує згода в питаннях, які більшість фізиків просто не зрозуміють», — писав він не без гордості.

Mileva Maric and Albert Einstein/ Wikimedia

Ейнштейн переконував Адлера займатися передусім наукою, а не політикою. «Наберіться терпіння, — казав він. — Одного дня ви станете моїм наступником у Цюриху». (Ейнштейн уже припускав, що перейде в престижніший університет). Однак Адлер не послухався поради і вирішив стати редактором партійної газети соціал-демократів. Ейнштейну здавалося, що відданість партії стає на заваді незалежному мисленню, партійна дисципліна була не для нього.

Згодом Ейнштейн скаже про Адлера: «Як розумна людина може вступити в партію — для мене повна загадка».

Ще в Цюриху жив давній друг Ейнштейна з інститутських часів, майстер конспектів Марсель Гросман, який допоміг йому влаштуватися в патентне бюро. Тепер Гросман працював професором математики в їхній альма-матер, і Ейнштейн частенько заходив до нього після обіду — Гросман допомагав йому розбиратися з комплексною геометрією і матаналізом, які були потрібні під час роботи над загальною теорією поля.

Ейнштейну навіть удалося подружитися з іншим видатним математиком, професором Політехніки Адольфом Гурвіцом. Свого часу він прогулював його лекції, і Гурвіц відмовився брати Ейнштейна на роботу. Тепер він став завсідником недільних музичних вечорів у Гурвіців. Якось вони гуляли, і Гурвіц згадав, що його донька не може впоратися з домашнім завданням з математики — того ж вечора Ейнштейн прийшов їй допомогти.

Як і сподівався Кляйнер, Ейнштейн трохи розвинув свої педагогічні таланти. Блискучим лектором він не став, але студентам подобалися його неформальні манери.

«Коли він з’явився перед нами — в затертому одязі, закоротких штанах, — ми поставилися до нього скептично», — згадував студент Ейнштейна Ганс Танер, який ходив на більшість його лекцій у Цюриху.

SCIENCE & SOCIETY PICTURE LIBRARY/GETTY IMAGES

Замість заготовленого конспекту Ейнштейн приносив нарвані аркуші паперу, списані формулами. Студенти могли спостерігати хід його думки, сам спосіб мислення. «Нам відкривався метод його роботи, — розповідав Танер, — і ми, зрозуміло, цінували це більше, ніж будь-які інші, стилістично довершені лекції».

У ході викладання матеріалу Ейнштейн зупинявся і питав студентів, чи встигають вони за його думкою, він навіть дозволяв себе перебивати. «У ті часи рідко існував такий товариський контакт між професором і студентом», — згадував ще один студент Ейнштейна Адольф Фіш. У перерві студенти збиралися довкола нього і починалася неформальна розмова.

«Він був спонтанним, природним, міг узяти студента під лікоть і почати щось пояснювати», — згадував Танер.

Якось на лекції Ейнштейн запнувся і задумався, як саме завершити обрахунок. «Тут має бути якесь простеньке перетворення, але я не можу згадати яке. Може, хтось із вас, панове, знає?» — звернувся він до студентів. Ясна річ, ніхто не знав. Ейнштейн продовжив: «Ну тоді пропустімо чверть сторінки. Не будемо гаяти часу». Хвилин через десять він зупинився посеред іншого епізоду і вигукнув: «Я зрозумів!». Танер розповідав про це із захватом: «Під час складних розрахунків він примудрявся думати про зовсім іншу математичну операцію».

У кінці вечірніх лекцій Ейнштейн, бувало, питав: «Хто зі мною в кафе “Тераса”?». Там, на набережній річки Лімат, він у неформальній обстановці спілкувався зі студентами, аж поки кафе не закривалося.

Якось Ейнштейн спитав, чи не хоче хто-небудь заскочити до нього додому:

— Уранці я отримав нову роботу Планка, у ній має бути помилка. Можемо почитати її разом.

Танер і ще один студент зголосилися прийти. Почали читати статтю.

— А ну, чи знайдете ви помилку, поки я варю каву, — сказав Ейнштейн.

Через якийсь час Танер відповів:

— Ви, напевно, помилися, гер професор, — тут немає помилки.

— Є, — відповів Ейнштейн і вказав на розходження у даних, — інакше оце було б таким-то.

У цьому проявлялася сила інтелекту Ейнштейна: він міг глянути на складне математичне рівняння, яке для інших було чистою абстракцією, і моментально уявити за ним фізичну реальність.

Танер був вражений і запропонував:

— Може, написати професору Планку і вказати йому на помилку?

Але на той час Ейнштейн уже засвоїв трохи такту, особливо у стосунках з людьми, яких дуже шанував, як Планка і Лоренца.

— Не варто, — відповів він. — Результат правильний, але доказ хибний.

Давайте краще покажемо йому, як насправді можна це довести. Головне — суть, а не математика.

Стихією Ейнштейна була теоретична фізика, експериментатора з нього не вийшло, хоч він і пробував сконструювати пристрій для вимірювання електричних зарядів.

Коли на другому році викладання в університеті Ейнштейну запропонували взяти на себе керівництво лабораторними роботами студентів, він упав у відчай і признався Танеру, що від гріха подалі боїться навіть брати в руки фізичні прилади. «Я недаремно боявся лабораторних робіт», — скаже Ейнштейн колезі-професору.

У липні 1910 року, під кінець першого навчального року Ейнштейна в Цюрихському університеті, Мілева народила другого сина. Хлопчика записали Едуардом, удома його звали Тете. Після пологів Мілева знову кілька тижнів прохворіла. Лікар припустив, що це від перевтоми, і порадив Ейнштейну найняти прислугу. На це потрібні були гроші, і Мілева запротестувала: «Хіба не видно, що мій чоловік і так мало не падає від утоми». На допомогу з Нові Сада приїхала мати Мілеви.

Іноді здавалося, що Ейнштейн не дуже переймається синами, особливо Едуардом. Хлопчик страждав на нервовий розлад, і з віком хвороба загострювалася. Та коли діти були ще малими, він старався бути їм хорошим батьком. «Коли мама була зайнята домашнім господарством, батько відкладав свої справи і годинами бавився з нами, гойдав нас на колінах, — згадуватиме Ганс Альберт. — Пам’ятаю, як він розповідав нам казки і часто грав на скрипці, щоб нас заспокоїти».

Ейнштейн-учений переважав талантами Ейнштейна-батька. Йому добре вдавалося концентруватися і абстрагуватися від подразників типу дітей і сім’ї. «Здавалося, навіть голосний дитячий крик не міг відволікти батька, — згадував Ганс Альберт. — Він міг спокійно працювати, абсолютно не зважаючи на шум».

Якось студент Ейнштейна Танер прийшов до нього додому і застав учителя в кабінеті за паперами. Правою рукою він щось писав, а лівою тримав Едуарда. Ганс Альберт грався кубиками і намагався привернути батькову увагу.

«Пождіть хвилину, я майже закінчив», — сказав Ейнштейн. Вручив йому Едуарда і продовжив писати рівняння. «Так я спостеріг дивовижне вміння [Ейнштейна] концентруватися», — розповідав Танер.

Написано Наш формат