ferguson_2164225c

У вересні з’явиться український переклад нового бестселера від британського історика Ніла Ферґюсона «Площі та вежі». Ферґюсон аналізує роль мереж в історії людства, споконвічне протистояння між мережами та ієрархічними структурами, а також пропонує засвоїти уроки, які дає історія поширення мереж.

Пропонуємо до вашої уваги уривок з книжки Ніла Ферґюсона під назвою «Елла у виправній школі».

Середина ХХ ст. стала зенітом ієрархій. Хоча Перша світова війна завершилася колапсом щонайменше чотирьох династичних імперій — Романових, Габсбургів, Гогенцоллернів та Османів, — їхнє місце дуже швидко посіли нові й сильніші «імперські держави».

Упродовж 30–40 х рр. ХХ ст. зміцніли не лише ті держави, що були найбільш централізовано контрольованими за всю історію (Радянський Союз Сталіна, Третій Рейх Гітлера, Народна Республіка Мао Цзедуна). У відповідь на Велику депресію та наближення ще одного глобального конфлікту адміністративні структури найбільших демократичних держав також ставали дедалі більш централізованими.

Протягом 1939–1945 рр. комплекс конфліктів, який ми називаємо Другою світовою війною, призвів до безпрецедентної мобілізації молодих чоловіків. На всьому Євразійському континенті, у Північній Америці та Австралії чоловіки від підліткового віку і до сорока років отримували настанови, як показати себе, щоб потрапити на військову службу. Понад 110 млн осіб, майже всі — чоловіки, служили в збройних силах держав-учасниць конфлікту.

Армії були лише найбільшою з-поміж організаційних пірамід середини століття. Ієрархії також домінували в економічній, соціальній та культурній сферах. Кермо влади перебувало в руках представників центрального планування незалежно від того, на кого вони працювали — на уряди чи на великий бізнес, і в чому полягала їхня місія — у руйнуванні чи у творенні.

Доба, описана в «Хрещеному батьку», була в цьому розумінні часом зарозумілості, коли організована злочинність намагалася стати більш організованою і водночас менш злочинною. Коли ж у 1970 р. було ухвалено Закон про боротьбу з організованою злочинністю і корупцією (Закон RICO), американську мафію вдалося напрочуд легко перемогти. Упродовж 80-х рр. в усій країні було засуджено 23 боси, 13 їхніх помічників та 43 капітани. Мережа припустилась фатальної помилки і перетворилась на ієрархію.

Після Другої світової війни міжнародну систему також перетворили на ієрархічну. Теоретично всі національні держави мали рівне представництво в ООН. Та на практиці дуже швидко виникли дві потужно озброєні системи альянсів, де головними були США і СРСР.

Чоловікам, які брали участь у світових війнах, безперечно, здавалося природним, що і в цивільне життя вони можуть внести бодай частково той спосіб буття, якого вони навчилися, коли носили однострої. Однак досвід участі в широкомасштабній конвенційній війні — не достатнє пояснення для побудованих згори донизу структур багатьох організацій середини століття.

coldwarandintroduction
tmp516032224462635009

Контролю згори сприяв і технічний розвиток. Телефон і радіо, безперечно, сприяли утворенню великої кількості нових мереж, однак це були мережі віялової структури, які було відносно легко відрізати, підслуховувати чи тримати під контролем. Так само як газети, кіно та телебачення, радіо не було мережевою технологією, адже передбачало односторонню комунікацію: від постачальника послуг до слухача.

Важливо, що ці технології перейняли й вільніші суспільства, які їх використовували для соціального контролю. У США, де міжконтинентальну телефонію було запущено 25 січня 1915 р., телефонна система швидко перейшла до рук національного монополіста — компанії AT&T, власником якої був Теодор Вейл.

Вейл не перешкоджав урядові наглядати за його мережею і водночас був вороже налаштований до будь-яких інновацій, які походили не з його власної монополії. Прослуховувати телефони почали в 90-х рр. ХІХ ст., і Верховний Суд визнав такі докази конституційними у справі контрабандиста із Сієтла Роя Олмстеда, якого було засуджено на підставі підслуханої телефонної розмови. Подібні прецеденти вже траплялися. У 1865 р. Поштова служба США мала право вилучати непристойні матеріали, виявити які, певна річ, можна було, лише переглядаючи приватну пошту. Американська військова розвідка в 20-х рр. ХХ ст. уклала угоду з Western Union про перехоплення підозрілих телеграм, хоча в 1929 р. держсекретар Генрі Стімсон відмовився прочитати перехоплені японські військові телеграми на тій бездоганно старомодній підставі, що, як він зауважив: «Джентльмени не читають листів один одного». Перл Гарбор і все, що було опісля, розвіяли всі докори сумління.

Створене в 1952 р. Агентство національної безпеки здійснювало масштабні перевірки телеграфного трафіку, намагаючись схопити радянських шпигунів. Тим часом Федеральне бюро розслідувань за часів директорства Едґара Гувера мало право без обмежень ставити жучки на телефонні лінії. Наприклад, 19 жовтня 1963 р. генеральний прокурор Роберт Кеннеді дав згоду на те, щоб ФБР почало прослуховувати домашній та робочий телефони превелебного Мартіна Лютера Кінґа-молодшого: стеження тривало аж до червня 1966 р.

Чимало інтелектуалів непокоїлося через те, що на початку «холодної війни» Сполученим Штатам були властиві тоталітарні тенденції, однак між американським та радянським життям, звичайно ж, існували значні відмінності. Білі американці мали всі громадянські та політичні права, гарантовані конституцією, і, якщо хотіли, то могли оскаржити в суді втручання уряду у своє життя. Водночас для багатьох чорношкірих американців переваги життя в США порівняно з життям у СРСР не були такими вже очевидними: цю проблему, хоч і лицемірячи, полюбляла підкреслювати радянська пропаганда. Наслідком соціального конформізму кінця 40-х — початку 60-х рр. ХХ ст. стала інституалізована расова дискримінація.

Тоді (власне, як і тепер) афроамериканці часто ставали жертвами пенітенціарної системи. Щоб проілюструвати це твердження, вистачить одного прикладу. 10 серпня 1933 р. суддя Вестчестерського округу Джордж Сміт засудив п’ятнадцятирічну «кольорову» дівчинку на ім’я Елла Фіцджеральд, запроторивши її до виправної школи штату Нью-Йорк у Гудзоні, тому що вона була «некерована і не бажала виконувати справедливих й законних наказів своєї матері». У цій інституції життя не було медом. На щастя, Фіцджеральд утекла в Мангеттен і зробила зіркову кар’єру співачки. З її російськими колегами поводилися значно брутальніше.

Американське суспільство ХІХ ст. недаремно славилося різноманіттям усіляких асоціацій. Утім саме легкість формування мереж у Сполучених Штатах стала причиною вразливості, якою безжально скористалася іноземна мережа, завезена в країну під час напливу мігрантів із південної Італії наприкінці ХІХ — на початку ХХ ст.: мафія. Цей процес романтизовано в книжці Маріо П’юзо «Хрещений батько» та у фільмі за її мотивами. Певна річ, стрічка не була цілковитою вигадкою. Більшу частину грального бізнесу, позик під лихварські відсотки, рекет та (у час «сухого закону») контрабанду спиртного в Нью-Йорку та околицях справді контролювали «п’ять родин». Вони походили з південноіталійських іммігрантських громад, як-от Маленька Італія, що в Нижньому Іст-Сайді та Східному Гарлемі на Мангеттені. П’юзо не надто гіперболізував вплив мафії в Сполучених Штатах.

2852586_640px
parrain-2-1974-10-g

Також не викликає сумнівів, що в 50-ті рр. різні мафіозні клани серйозно займалися законним бізнесом — від сфери розваг до казино на дореволюційній Кубі, а також були залучені в справи профспілок та політики. Зокрема, припускають, що Джон Кеннеді, прагнучи перемогти Ніксона під час передвиборчої кампанії в 1960-х рр., міг розраховувати на допомогу мафії.

Із серпня 1960 р. до квітня 1961 р. ЦРУ навіть намагалося організувати вбивство Фіделя Кастро, скориставшись послугами найманого вбивці, що належав до мафіозного клану.

(Однак малоймовірно, що в убивстві Кеннеді винна мафія: теорія змови не підтверджена ані результатами офіційного розслідування, ані розвідками академічних дослідників).

Однак організаційну складність мафії часто перебільшували: річ у тім, що, окрім свідчень від небагатьох мафіозі, які порушили кодекс мовчання, який під страхом смерті забороняє новачкам здавати своїх товаришів представникам влади, вартих довіри документів про їхню діяльність обмаль.

Первісно мафія була культурою чи способом життя, який виник через своєрідність сицилійської історії. Уперше слово трапляється в уже забутій п’єсі «Мафіозі з Вікарії» (1865), а офіційно воно ввійшло в ужиток два роки по тому завдяки тосканському аристократу — графу Філіппо Ґвалтеріо. Але самі сицилійці насправді віддавали перевагу назві «Поважне товариство» (Onorata Società). Історик Дієґо Ґамбетта описав його як «картель для захисту приватних фірм». Воно виникло наприкінці ХІХ ст. після того, як Сицилію інтегрували в Італійське королівство. То були часи, коли поліції не існувало, а землевласники покладалися на приватні армії, які захищали їхнє майно і товар. Пізніше воно розвинулося в загальну систему примусового виконання угоди, санкцією за невиконання якої була смерть. Подібні «товариства» виникли і в інших місцях південної Італії.

У жовтні 1943 р., капітан В. Е. Скоттен, американський віце-консул у Палермо, наголошував, що мафія — це не централізоване утворення, а радше щось, що нагадує мережу, зв’язану кодексом честі і таємницею. Він зазначав: «Мафію навряд чи можна описати як формальну організацію з визнаною ієрархією лідерів. Її структура більш горизонтальна, ніж вертикальна. Це асоціація злочинців, яких пов’язує зацікавленість у тому, щоб звести втручання влади нанівець. Це змова проти влади закону, яка оприявнюється, зокрема, в кодексі мовчання, відомому як omertà, який вони нав’язують не лише широким масам, а і своїм жертвам, які в такий спосіб мимоволі стають їхніми співучасниками. У певному розумінні мафія — це дещо більше за асоціацію; це соціальна система, спосіб життя і професія водночас. Тому, на думку поліції, проблема полягає в особливій природі самої мафії. Якби вона мала формальну організацію, то поступова ліквідація її лідерів згори донизу призвела б до її руйнування».

Доба, описана в «Хрещеному батьку», була в цьому розумінні часом зарозумілості, коли організована злочинність намагалася стати більш організованою і водночас менш злочинною. Коли ж у 1970 р. було ухвалено Закон про боротьбу з організованою злочинністю і корупцією (Закон RICO), американську мафію вдалося напрочуд легко перемогти. Упродовж 80-х рр. в усій країні було засуджено 23 боси, 13 їхніх помічників та 43 капітани. Мережа припустилась фатальної помилки і перетворилась на ієрархію, яку зображували у фільмах.

2018-05-06-1968-2018-86553
ap_680330046-1-_wide-c0cf7612c2c8ca586bb90b88ec974ec917fa2d9b_t800

Навіть якщо нелегальні мережі процвітали і проникали до лав американських політичних еліт, цілком легальні ставали об’єктом переслідувань з боку влади. Коли темношкірі американці розпочали свою кампанію за рівні громадянські права, то зіткнулися з приголомшливим рівнем законного і не санкціонованого законом гноблення. Рух за громадянські права виростав із «чорних» церков, «чорних» коледжів і Південного відділення Національної асоціації сприяння прогресу кольорового населення. Саме глибоке інституційне коріння і стало запорукою того, що цей рух було так важко спинити: мережі підтримувались й оновлювались щонеділі.

Тим часом білі американці намагалися організовувати протести, як-от демонстрація 1957 року в окрузі Лос-Анджелеса через податок на майно. І попри те що обурення високими податками, які ввели того року, було масовим, протестна кампанія зійшла нанівець, оскільки на околицях Лос-Анджелеса бракувало таких соціальних мереж і лідерів, які постали із «чорних» церков на Півдні.

Американська військова розвідка в 20-х рр. ХХ ст. уклала угоду з Western Union про перехоплення підозрілих телеграм, хоча в 1929 р. держсекретар Генрі Стімсон відмовився прочитати перехоплені японські військові телеграми на тій бездоганно старомодній підставі, що, як він зауважив: «Джентльмени не читають листів один одного». Перл Гарбор і все, що було опісля, розвіяли всі докори сумління.

Безперечно, американці не втратили бажання створювати мережі. Насправді в середині століття відбулося піднесення однієї з найуспішніших соціальних мереж в американській історії — Анонімних алкоголіків, самопомочі для пияків. Товариство анонімних алкоголіків (АА) пропонувало шлях до тверезості завдовжки в двадцять сходинок, але його справжня сила полягала в терапевтичній дії мережі — у регулярних зустрічах, під час яких люди зізнавалися у своєму досвіді залежності й ділилися ним з іншими.

Дивовижною особливістю АА був і залишається її квазірелігійний й абсолютно аполітичний характер (хоча насправді вони виросли з християнської євангельської Оксфордської групи). Насправді ж у найперші групи АА часто не допускали людей, що страждали від алкоголізму, але не були поважними членами суспільства, зокрема «жебраків, безхатьків, мешканців божевілень, в’язнів, педиків, відвертих недоумків та пропащих жінок». В організації лише в 1949 р. вирішили приймати будь-кого безвідносно до інших чинників, якщо тільки людина демонструвала «бажання кинути пиячити».

Logo_AA.svg_

Патологією не лише тоталітарних держав, а й демократичних країн, які в той час набули дещо м’якіших авторитарних рис, безперечно, було заохочення до зловживання алкоголем. До зеленого змія напивалися не тільки кембриджські шпигуни. Потрапивши в пастку ієрархічних пут влади і боячись долучитися до соціальних мереж, що могли бути потрактовані як підривні, пересічна людина середини століття шукала порятунку на дні пляшки. Крім того, покоління, яке пережило світові війни, із самогубницькою частотою курило тютюн.

Те, що почалося із хвилі створених людьми ідеологічних епідемій, завершилося пандемією накликаних на себе проблем із печінкою та легенями.

117 переглядів

Поділіться своїми враженнями
в соцмережах

Що ви думаєте з цього приводу?

  Подписаться  
Уведомление о
Відгуки (0)
Медведенко

Хочу отримувати
нові статті

Схожі публікації