Прірва між дипломом та реальними знаннями постійно збільшується. «Упродовж останнього століття основною справою школярів було слухати й занотовувати лекційний матеріал, пригадувати його на тестах та отримувати за те оцінки». Не найкраща ідея, чи не так?

То як цього уникнути? І яким має бути навчання у школах, коледжах та університетах, щоб після випуску молодь була вмотивована до роботи, щоб отриманні знання були потрібними?

Тоні Ваґнер та Тед Дінтерсміт мають нове бачення освіти і знайшли безліч шкіл, де ці методи уже працюють. «Мистецтво навчати» – це грандіозна та надзвичайно важлива ініціатива, завдання якої – змінювати існуючу систему освіти.

Вибір завжди за нами. Ми можемо далі продовжувати дресирувати дітей, змушувати їх запам’ятовувати абсолютно непотрібну інформацію, а можемо проаналізувати реальність і зрозуміти, що дітям треба надати можливість:

  • навчитися вчитися;
  • досягати цілей та зазнавати поразок;
  • співпрацювати;
  • творчо вирішувати проблеми;
  • приймати рішення та бути відповідальними.


Міф №1. Стандартизовані тести об’єктивні та дієві, адже показують реальні знання учнів.

Сортувати, впорядкувати, тестувати та оцінювати – це, здається, улюблені дієслова працівників освіти. Чомусь вони вирішили, що всіх треба оцінювати за загальною шкалою. Але чи так це насправді?

Уявіть, якби дітей навчали кататися на велосипеді у школі. Цей предмет би називався велосипедологія або велосипедознавство. Учні зазубрили б назви усіх частин цього транспортного засобу рідною мовою, латинською та англійською, бо цього вимагає програма, постійно писали б тести з велосипедної науки, ходили до репетиторів, аби ті їх підготували до екзамену та головного стандартизованого тесту. Чи є шанс у цих дітей навчитися кататися на велосипеді і зробити це своїм хобі? О ні, вони ненавиділи б усе, що пов’язане з цим транспортним засобом.

І взагалі погодьтеся, що цей приклад видається абсурдним. Але чому ж ми робимо так з усіма іншими предметами від вивчення іноземної мови і до біології?

Висновок: Діти навчаються на практиці.

«Вони стараються, освоюють нову техніку, зазнають поразок, падають і підводяться знову. Вони докладають титанічних зусиль, аж поки не досягнуть компетентності, а з часом і майстерності».


Міф №2. Для успіху в житті необхідно знати вищу математику.

«Близько 80% дорослих жителів Америки не користуються у звичайному житті знаннями вищої математики – тобто усім, що складніше за дроби й відсотки».

Більшості з нас достатньо вміти рахувати на рівні шестикласника. Навіщо ж тоді вивчати інтеграли, диференційні рівняння, функціональні ряди, аналітичну геометрію та математичний аналіз?

Висновок: Виконання одноманітних обчислень прикладів та розв’язання нудних задач може і має залишитися у минулому.

Декілька дійсно важливих математичних навичок: креативно підходити до розв’язування задач, критично оцінювати результати та не боятися поразок.

«Кожен учень називає кілька місць, де він чи вона, імовірно, житиме у дорослому житті. Учні оцінюють, скільки коштуватиме проживання в цих місцях, коли їм буде по тридцять років. Вони оцінюють мінімальну заробітну плату, яка дасть змогу покрити усі їхні витрати»

Міф №3. Головне у вивченні іноземної мови – це мати великий словниковий запас та знати граматику.

Коли у школах запровадили вивчення обов’язкових іноземних мов, то люди мало подорожували, доступу до сучасної літератури цією мовою не було, ніхто не переписувався за допомогою електронної пошти. Тому послідовність дій була такою: вивчення іменників на позначення предметів побуту, дієслів у теперішньому часі, написання словникових диктантів, вивчення таблиці неправильних дієслів (якщо це англійська мова), повторення речень за вчителем.

Далі читання уривків літератури іноземною мовою (зазвичай, класичних авторів, п’єс Шекспіра, наприклад). Час від часу ще завчене повторення коротких діалогів. Випускні класи посилено готуються до тестувань, а їхні батьки витрачають на репетиторів щораз більше коштів.

Що отримуємо в результаті? Більшість учнів після закінчення школи/університету не можуть вільно розмовляти іноземною мовою.

Висновок. Вивчайте іноземну мову весело!

«Читайте книги, що цікавлять учнів. Розмовляйте іноземною мовою про щось цікаве. Дивіться фільми мовою оригіналу. Подружіться з класом чи учнем з іншої країни і дізнавайтеся про справжнє життя у ній за допомогою Скайпу чи якихось інших технологій. Але не вимагайте від дітей марнувати кілька років на те, що не знадобиться у подальшому житті…»

 

Міф №4. Учневі необхідно знати основні поняття, визначення та формули з фізики, біології та хімії.

Вивчення природничих наук  (як от хімія, біологія та фізика) «у сучасні старшій школі має багато спільного з уроками столітньої давності». Лабораторні роботи нудні, адже всі знають, якого результату потрібно досягти.

Якою має бути мета вивчення природничих наук? Допомогти зрозуміти учневі, як влаштовано світ, творчо підходити до наукової роботи та навчити мислити як науковці. Та натомість у школі учні зазубрюють визначення абстрактних понять та формули, не розуміють коли та навіщо ці завчені знання використовувати та логіки однотипних алгоритмів.

Чому б природничі науки не зробити більш корисними для реального життя?  

Висновок. Природничі науки потрібно вивчати експериментально.

«Уявіть, що на уроках природничих наук дітям прищеплювати б цікавість до світу, що їх оточує. Що, якби шкільна програма починалася з екології – науки, що цікавить майже всіх дітей і має величезне значення для їх майбутнього на цій беззахисній планеті? А потім діти вивчали б природу речей – від часток атомів до клітин, молекул, матеріалів нашої планети, інших планет, галактик. А потім вони перейшли б до створення речей: структур, комп’ютерних програм, електромереж. І, нарешті, упродовж року працювали б самостійно над дослідницьким проектом і винаходили власний шлях покращити світ…».

Міф №5. Отримавши диплом про освіту, ви легко знайдете роботу за спеціальністю.

Саме в цьому нас запевняють викладачі коледжів та університетів перед вступом до того чи іншого закладу. На днях відкритих дверей вони наводять переконливі дані, які мали б в цьому переконати, та запрошують виступити колишніх випускників, якім пощастило знайти хорошу роботу (або тих, які залишилися працювати в тому закладі, який щойно закінчили). Проте реальність інакша. Ось дані декількох досліджень, які наводять автори книги «Мистецтво навчати»: «лише 17% випускників 2014 року знайшли роботу одразу по закінченні навчання. 45% випускників, зрештою, мусили повернутися до батьківських домівок… Майже 60% учорашніх студентів фінансово залежать від своїх батьків».

Та ще більший парадокс в тому, що роботодавці постійно скаржаться на підготовку випускників та марно шукають кваліфікованих працівників. Це в той самий час, як «96% керівників коледжів вірять у те, що їхні навчальні заклади цілком справляються з підготовкою молоді до роботи». Здається, що працівники вищих навчальних закладів живуть у іншій реальності.   

Висновок. Теоретичні знання з основних предметів важать значно менше, аніж розвиток життєво важливих навичок та рис характеру.

Не руйнуйте твору уяву студентів, а розвивайте її, навчайте та навчайтеся командної роботи та комунікації, критичного мислення та пошуку нестандартних рішень у складних ситуаціях.

Поділіться своїми враженнями
в соцмережах

Що ви думаєте з цього приводу?

  Подписаться  
Уведомление о
Відгуки (0)
Топ кращих книг

Хочу отримувати
нові статті

Схожі публікації