Фільтр

Досягнення та провали останнього гетьмана України

29.05.2017

Гетьманом Павла Скоропадського обрали у цирку, а зречення від влади він підписав у готелі. Здається, навіть саме прізвище діяча не обіцяло тривалого й щасливого правління. Та це не означає, що до короткої епохи Скоропадського варто ставитися як до чогось несерйозного, ігнорувати її. 

Нащадок аристократичного роду, блискучий генерал, він прославився обороною Києва від більшовиків наприкінці 1917 року.

«Завдяки йому не дійшло до окупації значної частини України, особливо Києва, збільшовизованими загонами російської армії в останні місяці 1917 року. Можна напевне сказати, що без дій Першого українського корпусу проголошення ІІІ і IV Універсалів було б неможливим», — вважає Ярослав Пеленський, історик та політолог, директор Інституту європейських досліджень Національної академії наук України.


У хаосі революції

У книжці ви знайдете ефектні описи розкладу й розпаду суспільства, погромів та інших проявів громадського занепаду, що охопили Україну в часи революції.

«... Мы остановились у крестьянина.
Забавно и в то же время грустно было слышать его спокойный и деловитый рассказ, как он грабил соседнего помещика. Никакого сомнения в правоте своего дела, причем оказалось, что ему достались лишь низ от какого-то большого стола и несколько листов железа. Я его спросил, почему он так мало взял.
— Да, — говорит он, — все больше палили и ломали, потом уже спохватились брать, да поздно было.
— А вы что же, больно сердиты были на помещика, что сильно жал вас?
— Нет, барин был добрый, мы с ним по-хорошему жили, да так уж вышло…»
 
Уже під час німецької окупації Скоропадський пішов на військовий переворот, щоб уберегти Україну від анархії та спробувати провадити еволюційні реформи, організувати регулярну армію, зберегти приватну власність, але провести аграрну реформу. Розвивати українську культуру й ідентичність, але не зачіпати позицій російської культури та росіян. Облаштувати повноцінну державу, але вмонтувати її в нову федеративну чи конфедеративну Росію. Жодної зі своїх стратегічних цілей він не досяг, але зумів на короткий час відносно стабілізувати економічну ситуацію, організувати деякі важливі культурні й освітні заклади, мінімально зафіксувати факт постання України на міжнародній карті.

«Главное же, меня интересовала тогда мысль чисто государственная и социальная. Создать сильное правительство для восстановления, прежде всего, порядка, для чего необходимо создать административный аппарат, который в то время фактически отсутствовал, и провести действительно здоровые демократические реформы, не социалистические, а демократические».
 
Дещо з цього актуально й сьогодні, чи не так? Тож досвід гетьмана в певному сенсі корисний і для нас. Взяти хоч би й питання Криму. Перед Павлом Скоропадським не стояло завдання повертати анексований півострів, яке стоїть перед нами, він мав іншу мету: приєднати до України Крим, що був тоді зайнятий німцями та мав невиразний статус.

«… Украина же не может жить, не владея Крымом, это будет какое-то туловище без ног. Крым должен принадлежать Украине, на каких условиях, это безразлично, будет ли это полное слияние или широкая автономия, последнее должно зависеть от желания самих крымцев, но нам надо быть вполне обеспеченными от враждебных действий со стороны Крыма. В смысле же экономическом Крым фактически не может существовать без нас».

Прогнози Скоропадського

А ось слова гетьмана про небезпеку лівого популізму, якщо послуговуватися сьогоднішньою лексикою:

«Я не сомневаюсь, как и не сомневался раньше, что всякие социалистические эксперименты, раз у нас правительство было бы социалистическое, повели бы немедленно к тому, что вся страна в 6 недель стала бы добычей всепожирающего молоха-большевизма. Большевизм, уничтоживши всякую культуру, превратил бы нашу чудную страну в высохшую равнину, где со временем уселся бы капитализм, но какой!.. Не тот слабый, мягкотелый, который тлел у нас до сих пор, а всесильный Бог, в ногах которого будет валяться и пресмыкаться тот же народ.»
 
Так, пану гетьману не відмовиш у стратегічному баченні. В якомусь сенсі він передбачив навіть пострадянську державну олігархію.

Не позбавлені тверезості також його судження про західних союзників, і їх так само легко екстраполювати на день сьогоднішній:

«Так как хлеб из Украины, — именно то, что недоставало большевикам, — польется широкой рекой на север, как результат — окончательный подрыв всякого уважения к небольшевистским начинаниям в бывшей России среди и союзников, и немцев, а затем уж трудно сказать, что будет. Меня даже не удивило бы, если бы на западе родилась теория сближения с нашими насильниками. Ведь не следует забывать, что запад населен людьми реальной политики, а не господами, парящими в облаках, как большинство русских, не говоря уже об украинцах, которые, ничего еще не имея, рисуют себе картину, что вся вселенная у их ног».

Відомий журналіст, головний редактор «Історичної правди» Вахтанг Кіпіані вважає Павла Скоропадського однією з найважливіших і до кінця «не прочитаних» постатей ХХ століття.

«Він разом зі своїм Краєм весь час перебував у транзиті — від лояльно-імперського малоросійства до модерного політичного націоналізму. На відміну від його товариша Маннергейма, гетьману не судилося побудувати суверенну незалежну державу. Але його спроба — Українська Держава 1918-го  — це цікавий історичний феномен, вивчення якого дає ключі до розуміння, чому Скоропадському не вдалося втілити свій задум в життя і чому нам так важко закінчувати розпочату ним справу сьогодні», - стверджує Кіпіані.
 
Гетьман без ідентичності

Історія склалася так, що блискучий стратег не втілив своїх стратегічних задумів. Серед ключових причин, звісно, було те, що, очоливши Українську Державу, Павло Скоропадський не відчував себе по-справжньому українцем, перебував у непевному хитанні між українською і російською ідентичностями, лояльностями, сентиментами. Промовиста цитата з його листа дружині навесні 1917 року:

«… Данилке нужно учиться по-малороссийски (украински), я тоже купил себе книгу и собираюсь, может быть, сделаться украинцем, но должен сказать по совести, не особенно убежденным».

Історик та упорядник видання Ігор Гирич зазначає, що Павло Скоропадський увесь час зростав над собою.

«Він опановував нові вершини знань і став стовідсотковим ідейним українцем та правдивим державником у другій половині життя. А в 1917-1918 роках він лише перебував на шляху до українства. На жаль, Скоропадський належно оцінив українське гетьманство і монархізм лише тоді, коли втратив їх», - каже історик.

Відверто і розумно написані спогади Скоропадського стануть нестандартним і пізнавальним історичним читанням, справжньою поживою для розуму. Особливо в наші дні, коли країна знову перебуває в драматичних випробуваннях, коли від дій кожного з нас сьогодні залежать завтрашні новини. 

Книжку «Скоропадський. Спогади 1917-1918» можна купити тут.

                                                                                                                                                                                                                                                                                                  «Наш формат»

 

 

 

 
Поділитися в соціальних мережах:
Схожі новини
Коментарі
Поки немає коментарів
Написати коментар
captcha
Замовлення зворотного дзвінка