Наш формат | Блог > ідеї > Клаптикові міста, або Як креативний клас змінює міську географію
 

Клаптикові міста, або Як креативний клас змінює міську географію

Сучасні міста колонізували заможні й успішні люди, залишивши далеко позаду жителів сіл і містечок. Розбудова міст і міських районів призвела до нестримного збільшення орендних плат і концентрації багатства... У книжці «Криза урбанізму. Чому міста роблять нас нещасними»  економіст і соціолог Річард Флорида розглядає кризу, що спричинила нинішній тип урбанізації, та пропонує шляхи її подолання.

До 1970 року в США прослідковувалась загальна тенденція, коли передмістя були переважно заможними, білошкірими і з хорошими перспективами, а міста, з яких висмоктали усі соки, перебували у стані занепаду й були населені членами меншин і біднотою.

Сьогодні клас у Америці — це не лише вид роботи, яку ми виконуємо, а й місця, в яких ми живемо, бо саме вони формують усе, починаючи від доступу до робочого місця та економічних можливостей і закінчуючи школами, у які ходять наші діти, нашим здоров’ям і добробутом, а також перспективами для економічного розвитку.

Класова географія Америки більше не відповідає старому розподілу на багате передмістя і бідне місто. Протягом останнього десятиліття чи двох у міські центри повертається багато високо оплачуваних інтелектуальних працівників, заможних і молодих людей, а кількість бідних і незахищених зростає та витісняється до передмість.

Географія класу в сучасній Америці наразі формується у більш складний та різнобарвний малюнок, який я називаю клаптиковим містом.

І хоча кожна конкретна ситуація відрізняється у різних місцях, ключова особливість нової класової географії — те, що ландшафт агломерації розділяється на зони тісно скупчених районів концентрованого багатства та значно більші ділянки концентрованої бідності, що перемежовують міста і передмістя.

На відміну від інших моделей, що зображають розташування різних типів економічної активності (промислової, комерційної, житлової) або класифікують людей відповідно до їхніх доходів (групуючи їх, наприклад, у вищий, середній та нижчий класи), я позначив розташування житла трьох основних класів. Щоб унаочнити це, ми з командою використали детальні дані для визначення статистичних ділянок, де кожна з трьох груп: високооплачуваний креативний клас, низькооплачуваний клас обслуговування та робітничий клас, що зменшується, — формувала більшість. Ми позначили на карті ці моделі для приблизно 20 провідних агломерацій США, Канади і Великої Британії, для різних типів міст — від суперзіркових міст і технологічних хабів до агломерацій Сонячного поясу, що розповзаються, та агломерацій Іржавого поясу, що деіндустріалізуються. 

І хоча кожна агломерація має свій власний унікальний класовий візерунок, наші карти та аналіз показують, що клаптикові міста бувають чотирьох типів.

Перший тип — заможний креативний клас, який з успіхом заново окупував міський центр, а також залишився у великій кількості у передмістях. Менш успішні працівники сфери послуг та робітничого класу витіснені у місця, що залишилися, а також у передмістя і міста-супутники. Цей варіант добре помітно у суперзіркових містах на зразок Нью-Йорка і Лондона, а також у таких інтелектуальних хабах, як Сан-Франциско, Бостон, Вашингтон (округ Колумбія), Торонто і Чикаґо.

Другий тип —  успішний креативний клас масово залишається у передмістях — можна побачити в агломераціях Сонячного поясу (Атланті, Далласі та Г’юстоні) та Іржавого поясу (Детройті, Піттсбурзі та Клівленді).

У третьому типі уся агломерація очевидно розщеплена на дві, де заможний креативний клас та менш незахищений клас обслуговування займають абсолютно різні частини території — міський центр та передмістя. Прикладами цього типу є Ванкувер, Остін та Філадельфія.

Четвертий тип — це невеликі й самодостатні острівці заможного креативного класу, оточені менш захищеними класами. Цей приклад є типовим для Лос-Анджелеса і Маямі, де креативний клас простягнувся уздовж океану, а також займає невеликі анклави навколо міського центру, університетів та інтелектуальних інституцій.

У всіх чотирьох типах нова клаптикова географія формується внаслідок вимог успішного креативного класу, члени якого притягуються і скупчуються у місцях залежно від чотирьох ключових чинників.

Перший чинник — це близькість до міського ядра. Тенденція «назад у місто» є найбільш помітною у суперзіркових Нью-Йорку і Лондоні та в інтелектуальних хабах, як-от у Бостоні, Сан-Франциско і Вашингтоні (округ Колумбія). Менш очевидною, але все ж значною вона є й у багатьох інших містах та агломераціях.

Другий чинник — близькість до громадського транспорту. Члени креативного класу скупчуються навколо зупинок метро і ліній транспорту, що дає їм змогу зекономити час і не їхати довго на роботу машиною. Цей чинник особливо важливий у густонаселених суперзіркових містах та інтелектуальних хабах із дорогим житлом і розгалуженою мережею громадського транспорту.

Третій чинник — близькість до основних університетів та інших інтелектуальних інституцій. Історично так склалось, що ті, хто жив поблизу університетів, — студенти, котрі здобували ступінь, — були тимчасовими мешканцями: вони залишали ці місця після випуску з університету. Через занепад міст у 1970–1980 роках такі міські університети, як Університет Південної Каліфорнії у Лос-Анджелесі, Колумбійський університет у Нью-Йорку тощо, перетворилися на замкнені острівці. Сьогодні райони, що оточують міські університети і подібні інтелектуальні інституції, стали місцями, які обирає креативний клас, навіть якщо його члени ніяк не причетні до університету.

Четвертий чинник — близькість до природних об’єктів. Креативний клас скупчується не лише навколо найбільш економічно функціональних частин міста та передмість, але й у їхніх естетично найпривабливіших місцях: біля парків і зелених зон, поблизу гір та особливо на узбережжі морів чи річок. Ця тенденція є найвиразнішою у таких агломераціях, як Лос-Анджелес і Маямі, де креативний клас зосереджується уздовж лінії океану, але також її можна прослідкувати й у інших містах, у старих промислових районах уздовж річок, де колишні фабрики і склади були перероблені та почали використовуватись як житло, магазини, галереї й офіси для інтелектуальних працівників.

Отже, ми побачили чотири базові варіанти клаптикового міста на прикладі сімнадцяти міст США, Великої Британії та Канади. У деяких агломераціях успішний креативний клас масово вливається назад у міста, в інших воліє жити у передмісті. У деяких місцях різні класи проживають у великих визначених територіальних блоках, а в інших ця схема більш розколота і фрагментарна. Але у будь-якому випадку і успішні, і бідні класи розділені на центр та передмістя.

На відміну від середовища «синіх комірців», де я провів своє дитинство та підліткові роки, у таких великих промислових містах, як Чикаґо, Бостон, Піттсбург та Детройт, залишилися небагато районів переважно робітничого класу. Нова географія класового розподілу простягається поза межі міст та агломерацій, що тут описані.

Усюди в Сполучених Штатах креативний клас дедалі більше скупчується у своїх власних анклавах, відділяючись від менш захищених робітничого класу та класу обслуговування.

Аби осягнути повністю нову класову географію через статистичний аналіз, ми з командою проаналізували понад 70 тисяч статистичних ділянок, що розташовані у більш як 350 агломераціях країни. Ми з’ясували, що креативний клас переважно об’єднується у ділянках, що знаходяться поблизу подібних, і віддаляється від тих ділянок, де зосереджуються робітничий клас і працівники сфери послуг. Ділянки, у яких креативний клас становить більшість, розташовані там, де немає ділянок з більшістю класу обслуговування або робітничого класу.

Масштаб географічного розколу можна спостерігати за допомогою двох додаткових вимірів — доходу та освіти. Ділянки, де креативний клас становить більшість, істотно багатші та мають вищий рівень освіти. А ділянки, у яких більшість становить клас обслуговування або робітничий клас, є значно менш багатими. Ділянки з більшістю креативного класу корелюють і з середнім доходом, і з кількістю випускників університетів. І навпаки, ділянки з більшістю класу обслуговування чи робітничого класу є обернено пропорційними до обох цих показників. Усюди в Сполучених Штатах ці три класи займають різні й відокремлені простори.

Зрештою, клаптикове місто формується за рахунок скупчення успішного креативного класу, члени якого займають найбільш економічно вигідні та фізично привабливі місця, залишаючи членам бідного робітничого класу і класу обслуговування інші ділянки.

Нова географія класового розподілу глибоко шкодить нашій соціальній та економічній структурі. У той час як багаті групи колонізують кращі райони, вони отримують доступ до кращих економічних можливостей, кращих шкіл і бібліотек, кращого сервісу та послуг — усього, з чого складається їхній добробут, а також посилює можливості їхніх дітей для кращого економічного майбутнього. Менш успішних людей витісняють у райони з вищою злочинністю, гіршими школами і туманними перспективами. Інакше кажучи, багатії живуть, де їм захочеться, а бідні живуть, де прийдеться.

Як ми побачили, економічні проблеми тепер пересуваються від міських центрів до передмість. Передмістя, які колись були віссю та якорем американської мрії, дедалі частіше зосереджують бідність, нерівність і соціальні проблеми, що зростають та поглиблюються.

Обговорити книжку та міські ініціативи можна буде 24 травня під час дискусії на Книжковому Арсеналі — «Як народжуються та еволюціонують комфортні міста?»

Написано Наш формат