Гроші залишаються вагомою частиною життя людини впродовж багатьох віків. Зруйнована марксистська утопія про безгрошове суспільство доводить, що побудувати соціальний устрій без них — майже неможливо. Але чого вони вартують самі по собі? Чому поняття грошей так міцно закладено у людській свідомості як невід’ємний концепт?

«Гроші варті лише того, що хтось інший готовий за них віддати. Збільшення запасів грошей не зробить суспільство багатшим, хоча це може збагатити уряд, котрий монополізує виробництво грошей», — стверджує автор книги «Еволюція грошей» Ніл Ферґюсон, основним завданням якого є пояснити читачеві, як усе людство — непомітно для самого себе — стало залежним від цього особливого товару, що грає роль загального еквіваленту.  

Фінансове невігластво в епоху радикальних змін

Гроші змінюються разом із нами. Новини про курс біткоїнів чи етерів миттєво стають «вірусними». Як зазначає Ферґюсон, «ми цілком задоволені грошима, яких навіть не бачимо. Нинішні електронні гроші можуть переправлятися нам від нашого роботодавця на наш банківський рахунок до наших улюблених магазинів, фізично навіть не матеріалізуючись». Такий принцип проведення фінансових операцій цілком відповідає реаліям сучасного світу, коли комунікація повинна відбуватися максимально швидко, легко і безперешкодно. Коли Ферґюсон писав «Еволюцію грошей» у 2009 році, біткоїн фактично не вартував нічого, адже система була лише в зародковому стані. Західний світ тоді ще не надто усвідомлював, як гроші можуть передаватися зовсім іншими, не звичними середньостатистичному користувачеві каналами зв’язку. Але не зважаючи на таку стрімку видозміну грошей, люди досі не вміють ними розпоряджатися. Ферґюсон говорить про «фінансове невігластво», яке шкодить розвитку багатьох країн світу.

Безграмотність у фінансових справах можна помітити не лише на рівні пересічних громадян, а й серед досвідчених фінансистів:

Ніщо не ілюструє той факт, наскільки погано людина засвоює уроки історії, краще за повторюваність історій біржових бульбашок.

Першу бульбашку створив Джон Ло з Единбурга, розпорядник скарбниці королів Франції. Ця бульбашка на короткий період часу допомогла Франції вийти з кризи — щоб потім повністю зруйнувати французьку економіку. Тим не менш, Джона Ло і досі пам’ятають більш як великого фінансиста, а не винахідливого махінатора. І щоразу людство наступає на ті й самі граблі.

Страхування як азартна гра

Людством керує почуття страху перед непередбачуваними життєвими ситуаціями. Без здатності адекватно оцінити співвідношення вигоди й ризику суспільство ринулося страхувати все, що вважає своїм найбільшим здобутком: тіло, майно, домашніх тварин, забезпечення своїх законних прав. Здається, ніби страхування — порівняно нова тенденція, однак це не так. «Страхування життя також існувало ще в Середньовіччі. У бухгалтерських звітах флорентійського купця Бернердо Камбі є згадки про страхування життя Папи (Миколая V), венеційського дожа (Франческо Фоскарі) і короля Араґону (Альфонсо V)». Однак у ті часи ще не було відповідної теоретичної бази, яка б дозволила оцінити ризики, що покривалися, — її розробили лише під час неймовірного спалаху інтелектуальних винаходів близько 1660 р. Наразі вирахувати, чи справді одна конкретна людина отримує таки повноцінну вигоду від свого страхування, — справа теж доволі непроста, і потребує знання бодай елементарних законів статистики, якими теж володіють одиниці.

Але людство хоча би зрозуміло, як використати страхування собі на користь з мінімальними втратами. Ферґюсон пояснює: «…більшість із нас надає перевагу тим азартним іграм, у яких вірогідність трошки програти становить 100 % (наші щорічні страхові внески), а шанс великого виграшу (виплата страхової суми в разі якоїсь катастрофи) — вельми малий, а не тим іграм, у яких вірогідність невеликого виграшу становить 100 % (жодних внесків), але при цьому є невизначена ймовірність величезного програшу (жодних виплат у разі катастрофи). Ось чому гітарист Кіт Річардс застрахував свої пальці, а співачка Тіна Тернер — свої ноги».

Приватне страхування — не більше, ніж механізм самозаспокоєння, тоді як підвищенню рівня життя може допомогти лише загальне державне страхування. «Японія, як і інші країни, що брали участь у війні, добре засвоїла урок: світ — надто небезпечне місце, щоб приватні страхові компанії могли дати собі з ним раду». Японці ефективно впроваджують національне страхування як основний спосіб забезпечення «загального добробуту». Тут держава сприймає усіх як рівних, цінуються колективні дії у подоланні безробіття, а основний акцент лежить радше на економічних ініціативах, ніж на суспільних подачках. Тоді з азартної гри страхування перетворюється в дієвий механізм забезпечення усіма необхідними благами, якими кожен стовідсотково упродовж життя зможе скористатися. Розуміння цього принципу важливе для формування державної політики та переорієнтації менталітету громадян, але перейняти досвід Японії готовий не кожен уряд.

Чому немає нічого страшного в тому, що ви і досі живете з мамою

Наразі побутує думка, що вкладати гроші в нерухомість — це найбільш вигідне рішення. Так вони будуть матеріалізовані, та й вам самим добре, адже так ці кошти навряд чи загубляться чи втратяться безслідно і не потрібно буде витрачати на оренду. Однак Ферґюсон спростовує таку думку: «Уявімо, ви вклали 100 тис. доларів в американський ринок нерухомості ще в першому кварталі 1987 р. За даними індексу Управління федерального нагляду за житловим сектором чи Національного індексу цін на нерухомість Кейса-Шиллера, у першому кварталі 2007 р. ви б майже потроїли інвестовані гроші — до 275 тис. доларів (за першим індексом) або 299 тис. доларів (за другим). Але якщо б ви ту саму суму вклали в ключовий індекс американської фондової біржі S&P 500, а далі доінвестовували б з отриманих з індексу дивідендів, ви заробили б 772 тис. доларів — удвічі більше, ніж заробили б на цеглі й будівельному розчині». До того ж, будинки зношуються, нерухомість важко переводиться у кошти, а ціни на неї — надто нестабільні. І хоча є продуманий сценарій, за яким своя нерухомість — це ліпше за гру на фондовій біржі, проте найчастіше це — не так уже й вигідно, тож купівля житла навряд чи зробить вас більш заможним.

Фінансовим генієм може (і повинен) стати кожен

У жодному разі ніхто не примушує вас бути «Квантами» (математично обдарованими біржовими аналітиками з докторськими ступенями). І проводити махінації в стилі Остапа Бендера теж не варто. Треба просто розуміти ціну грошей, поважати їх закони і пам’ятати, що «сучасний фінансовий світ є результатом 4 тисячоліть економічної еволюції». Не всім у школі подобалися уроки економіки, не кожен хоче слідкувати за ціноутворенням, а розібратися в складних фінансових формулах — задача не з легких. Але наразі достатньо хоча би розуміти, наскільки у сферу грошей вплетена психологія людини: «Якщо якась галузь і має потенціал революційно змінити наше розуміння роботи фінансових ринків, то це, безперечно, нова дисципліна поведінкових фінансів».

Якщо ви прагнете отримувати від життя більше, то подумайте, в першу чергу, про найголовніший капітал, надійніший за нерухомість і значно ефективніший за фінансову бульбашку. Про власні знання.

Поділіться своїми враженнями
в соцмережах

Що ви думаєте з цього приводу?

  Подписаться  
новее старее большинство голосов
Уведомление о
Відгуки (2)
trackback

[…] же займаються банки та як гроші стали невидимими. Він говоритиме про кризу, бідних та багатих, а ще про еволюцію, а все це […]

trackback

[…] Досі вагаєтесь? Ось вам бонусна рецензія на книжку: «Чого вам постійно бракує коштів і хто в цьому винен». […]

Топ кращих книг

Хочу отримувати
нові статті

Схожі публікації