Чи можливо зупинити книжкове піратство? — досвід Великої Британії

Як видавці борються з піратськими веб-сайтами і чи можливо зупинити книжкове піратство взагалі? Сьогодні пропонуємо вам переклад статті The Guardian, в якій Кеті Ґест проаналізувала вподобання читачів, які нелегально скачують книжки, ринок та думки експертів.

Вісімнадцятилітня Абена нещодавно із захопленням прочитала «Діти крові й кісток» Томі Адеємі. Та її турбує те, що завантажила вона цю книжку незаконно. Абена росте без батька, а її мати не може собі дозволити постійно купляти дочці нові книги. Дівчина також з насолодою проковтнула всю серію про Персі Джексона, не заплативши автору, Рікові Ріордану, ні копійки. Вона не злодійка, та водночас стверджує, що не взяла б їжі чи одягу, не заплативши, тому що це матеріальні речі.

Зазвичай книжкові пірати — представники забезпечених соціально-економічних груп віком від 30 до 60 років.

Абена (це несправжнє ім'я) — одна з мільйонів людей, які незаконно завантажують книжки улюблених авторів з піратських веб-сайтів. Управління інтелектуальної власності уряду Великої Британії підрахувало, що 17% електронних книжок скачується незаконно. Зазвичай книжкові пірати — представники забезпечених соціально-економічних груп віком від 30 до 60 років. Але частина людей, з якими я контактувала, виправдовують себе тим, що вони надто бідні, щоб купувати книжки. При цьому вони читають піратські видання на смартфонах, електронних читалках або комп'ютерах. Інші говорять, що поряд немає бібліотек, або що їм було важко знайти певну книжку у місцевості, де вони живуть. Були і ті, хто зніяковів від таких питань, а дехто намагався звинуватити «жадібних» авторів, які намагаються зупинити незаконне поширення своїх книжок.

У The Guardian попросили читачів розповісти про свій досвід піратства. Вони отримали понад 130 відповідей від читачів, віком від 20 до 70 років. Більшість регулярно незаконно скачували книжки та відчували при цьому свою провину. Були і такі, що скачують лише книжки відомих авторів. Та більшість не бачить нічого поганого в тому, щоб скачувати книжки незаконно.

«Читати книжку — це кращий комплімент авторові, аніж просто ігнорувати її», — сказав один читач. Інші ж стверджують, що «культура має бути доступною для всіх».

Переважна більшість респондентів нелегально завантажують книжки не через їхню вартість, а через легку доступність.

Багато опитаних починають незаконно скачувати книжки під час навчання в університеті, бо доводиться оплачувати дорогі підручники. «Якщо чесно, то хочеться витрачати свої невеликі накопичення на розваги» — розповів 21-річний студент з Університету Уорвік. Та переважна більшість респондентів нелегально завантажують книжки не через їхню вартість, а через легку доступність.

Лікарі, бухгалтери та інші спеціалісти вважають себе заможними, однак все одно скачують піратські книги, щоб уникнути  розчарування книгою після покупки. «Я придбаю книгу, якщо справді захочу прочитати її», — пояснив чоловік. Ще один читач заявив, що він незаконно скачав приблизно 100 тисяч книжок за кілька годин і пожертвував усі свої фізичні примірники благодійним магазинам: «Очевидно, що я не прочитаю більшість цих піратських книг. Упродовж усього життя сумніваюся, що подолаю хоч п'яту частину цієї колекції».

Оператор одного з піратських веб-сайтів зв'язався з The Guardian, щоб докладно описати процес поширення книг. «Я можу скачати будь-який роман приблизно за 30 секунд. Якщо ж мені це не вдається, я можу звернутися до людей у моєму темному закутку інтернету, які допоможуть знайти будь-що, про що попрошу. Це просто неймовірно».

Мало хто з опитаних негативно відгукується щодо цієї проблеми.

42-річний програміст з Глазго поскаржився: «Є у мене багатий родич на пенсії, який пишається своїми піратськими книгами. Мене від цього просто нудить. Не думаю, що він прочитає хоч половину. Але ж справа у тому, що він може собі дозволити купувати книжки. Не розумію людей, які проводять години за читанням, знаючи, що просто вкрали цю книжку з рук письменника».

Саме так авторів і обкрадають. Після чергового відновлення одного піратського сайту (The Guardian вирішив не називати жодного), письменниця Джоан Гарріс попросила видавців бути більш «жорсткими», подати на піратів до суду і закрити всі сайти, а не судитися лише через окремі книжки. Але хоч проблема і коштує видавцям «мільярди доларів щорічно», за даними Міжнародної асоціації видавців, простого рішення для цієї проблеми немає.

Окрім того, важко оцінити, наскільки складною є проблема, адже мало видавців готові відкрито говорити про це. Інформацію для  цієї статті, «не під запис», погодився надати лише один. Інші відмовилися говорити, хоча Penguin Random House і видавець серії про Гаррі Поттера, авторки Джоан Роулінг, заявляли, що вважають піратство серйозною проблемою.

Запобігати книжковому піратству юридично та технічно складно, адже воно надзвичайно динамічне. Один з найбільш «стійких» піратських сайтів закривали кілька разів, та він знову з’являвся під різними доменними іменами — .com, .net, .org тощо.

Мішель Гаррісон, письменниця та переможниця премії Waterstones, привернула увагу до цієї проблеми у Twitter: «Я почуваюся зневіреною», — написала вона після того як розлючені пірати обізвали авторку «елітарною» і «не гідною бути письменницею», коли та заявила, що вони крадуть її роботу.

Є організації, які докладають зусиль для того, щоб закон наздогнав технології. Асоціація видавців створила портал, який може допомогти в боротьбі з порушеннями, але його виконавчий директор Стівен Лотінга визнає, що це сізіфова праця. Асоціація вважає, що уряд, пошукові системи та самі провайдери послуг повинні робити набагато більше. Спілка письменників переконана, що провайдери домену мають спрямувати усі свої сили на усунення піратства на будь-яких сайтах. Автори закликають представників своєї країни у Європарламенті підтримати положення Директиви про авторське право, які зробили б платформи відповідальними за все незаконне опубліковане там. Тим часом Управління інтелектуальної власності говорить, що воно працює над цим питанням, і стверджує, що Великобританія має один з найкращих режимів захисту прав інтелектуальної власності у світі, і що «якщо в чинному законодавчому положенні виявлено недоліки, будуть розроблені пропозиції для їхнього вирішення».

Залучені і приватні компанії. Наприклад, Че Пінкертон, генеральний директор DMCA.com, порталу, названого на честь Закону про захист авторських прав у цифрову епоху, 20-річного закону США, якого досі дотримуються в багатьох юрисдикціях. DMCA.com працює з адвокатами та правоохоронними органами, але це, насамперед, технологічна компанія, і спосіб, у який він відстежує порушників, — її «секретний соус».

Пінкертон пояснює зростання піратства збільшенням «контенту, створеного користувачами» — як-от блоги та особисті сайти. Для того, щоб оприлюднити вимогу про видалення нелегального контенту, він часто має справу з кількома сторонами в різних юрисдикціях і може займатися лише одним порушенням.

Часто провайдер домену, якого засипають вимогами про видалення нелегального контенту, блокує доступ до сайту, щоб зупинити потік повідомлень. Але цей підхід не заважає сайтам знову з'являтися під новою назвою, з новим провайдером.

Ці процеси згубно впливають не лише на авторів, але зачіпають інтереси й читачів. Дж. Гарріс, представниця Спілки письменників, знає кількох авторів, які втратили контракти, бо піратство зробило продажі їхніх книг нестабільними. Найбільш вразливими є автори серій: коли перша книжка добре продається, друга незаконно поширюється і тоді третя вже приречена на провал. Під загрозою й інші автори.

Саме виховання, а не боротьба з проблемою, є ключовою в цьому питанні, сказала Джоан Гарріс the Guardian: 

«Якщо і є рішення, то це не спроби закрити ці сайти, а змусити читачів зрозуміти, чому їх використання є нечесним, неправильним і узагалі вбивством видавничої справи і  різноманітності у книговиданні. Коли ви усвідомите, що авторам це зовсім не до вподоби, то зрозумієте, чому вони зляться, що ви крадете продукт чужої роботи».

А тепер повернемося до Абени. Вона почала заробляти невеликі гроші, продаючи свою творчість в інтернеті. І також тепер замислюється, що прихильники мистецтва можуть почати завантажувати її роботи безкоштовно, тільки тому, що вони цього захотіли. «Це завдасть мені шкоди, і я буду дуже сердита» — сказала вона. — «Той факт, що вони не мають грошей, не виправдовує їх. І це також не може виправдати те, що роблю я. Думаю, мені варто зупинитися».

Одна людина усвідомила — залишилося всього декілька мільйонів.