Усі, хто цікавиться українським буктюбом, не могли не чути про цього хлопця. Його ім’я може бути вам незнайомим, адже в соцмережах він використовує псевдонім, але його роботи вам точно відомі. Це Володимир Шліхта, автор каналу The book of Eibon. Він створює короткі 30-секундні огляди книжок та сам їх озвучує.

Ми поговорили з творцем цього каналу про улюблені книжки, мультиплікацію, український буктюб та читацькі мрії.

Спочатку була книга. Книга Ейбона

Уперше словосполучення «книга Ейбона» я побачив у манзі «Пожирач душ» (Soul Eater). В інтерпретації автора ця книжка була реліквією з минулого, у якій зібранj всі секрети чаклуна Ейбона. Так і з’явилась ідея створити канал, у якому я зберу всі книги, які прочитав, у вигляді відеороликів (тоді я ще не йшлося про формат мультиків: ідея була дещо іншою).

Уже пізніше я прочитав, що автор манги «Пожирач душ» як прототип використав створеного Кларком Ештоном Смітом персонажа, якого Говард Філіпс Лавкрафт потім інтегрував у свій похмурий всесвіт.

Із самого початку в мене були велика любов до книжок і бажання робити щось для ютюбу, і робити це саме українською мовою. Я був знайомий із творчістю закордонних буктюберів, їхнім форматом подачі книжкових оглядів, тож задумував щось схоже. Однак відеокамери в мене не було, зате я мав графічний планшет і певний досвід створення анімації. Тож буквально за кілька хвилин народився «сценарій» (у переносному значенні, звісно, адже то був лише сирий текст, який я начитав на диктофон) першого відео. У цих декількох рядках я висловив усе, що думав про книжку, саме так, як собі уявляв.

Після того я записав звукову доріжку. І так, її тривалість становила приблизно 30 секунд. Тож у такому 30-секундному форматі я і продовжив робити інші відео.

Спочатку в мене також було бажання знімати відеоблог про книжки, щойно з’явиться камера. Але поступово, коли мої мультики почали подобатися певній категорії людей, я відмовився від цієї ідеї, залишивши її іншим.


«… досі не знаю, як візуалізувати те, про що говорю»

Перший ролик?… Це не було спонтанним рішенням. Я доволі довго виношував ідею, раз за разом змінюючи формат подачі. Змінюючи у власній уяві, звісно, бо все ніяк не наважувався взяти й таки зробити щось.

Але одного разу, взявши свій поганенький мікрофон, у якому потрібно було програмно збільшувати гучність запису звуку, що своєю чергою призводило до виникнення шумів, я швиденько, поки ніхто не бачить і не чує, записав першу аудіодоріжку. Потім, коли я сів малювати до неї візуальний ряд, то «впав у ступор». Адже досі не знаю, як візуалізувати те, про що говорю. Добре, що достатньо лише почати, а далі натхнення якось саме приходить…


«Світу про мою творчість розповіла дружина»

Ставлення до мого захоплення мультиплікацією пройшло два етапи.

Етап 1. Приховування

Я нікому з рідних і близьких не говорив, чим займаюся (бачила тільки дружина), і навіть на сторінках у соцмережах не публікував свої відео. Це продовжувалося понад два роки.

Етап 2. Відкриваємо карти

Моя дружина Катерина всім розповіла про мою творчість. Спочатку вона довгий час наполягала: «Ти мусиш показати свої мультики батькам та іншим рідним! Або я це зроблю!». Ультиматуми на мене не діють, тому самотужки я так нічого й не розповів.

Згодом мені надійшла пропозиція намалювати такий собі кліп на пісню «Танець пінгвіна» гурту «Скрябін», що я і зробив. Після цього терпець Каті увірвався й вона без мого дозволу розіслала це відео всім, кому тільки могла. І мамі також (зі словами: «Дивіться, це ваш син намалював!»).

Ну а далі все пішло само собою. Разом із відеокліпом родичі дізналися про мій книжковий канал і про те, чим я займаюся у вільний час.

Що ж стосується ставлення до моєї роботи близьких, то, батьків, наприклад, цікавить лише те, чи можна заробити на цьому гроші. Друзів як таких у мене немає, я їх позбувся як рудименту. Мабуть, під впливом різних книжок у мене склалося дещо ідеалістичне уявлення про те, яким повинен бути друг. Своєю чергою в людей, які мене оточували, уявлення було кардинально іншим.

Близькі ж до мене люди поділяють моє захоплення, підтримують, коментують… Щоправда шкода, що їм більше до вподоби подача й гумор, а не сама книжка, про яку я розповідаю.

Найбільше мені допомагає дружина. Хоча б тим, що виділяє мені час на малювання. Інколи вона редагує тексти, а одного разу навіть записала звукову доріжку замість мене.


«Я ніколи не зустрічав закордонних мультів з оглядами книжок»

Раніше я стежив за буктюберами — як російсько-, так і англійськомовними. Досі підписаний на багатьох із них. Проте зараз я не маю вдосталь часу й бажання їх дивитися. Тим паче, коли є доволі якісні огляди від українських букблогерів.

Якщо ж брати до уваги відеоролики в анімаційному стилі, то так, дивлюся. Дивився раніше, дивлюся й зараз. Поспішу вас розчарувати, я ніколи не зустрічав закордонних мультів з оглядами книжок. А ті, що дивлюся, частіше мають навколокнижкову тематику, зокрема наразі я стежу за цими двома каналами:

  • Domics — аніматор, який найбільше вплинув на мою творчість і бажання почати самому малювати;
  • CarbotAnimations — переглядаючи прямі ефіри, вивчив покадрову анімацію.

Просто я люблю мультики й анімацію загалом. Нічого не поробиш.


4 — 2 — 4 — 8

Із самого початку на одне відео я витрачав у середньому по 4 години. Час ішов, я набирався досвіду й затрачений на відео час скоротився до 2 годин. Але водночас я почав додавати більше анімаційних ефектів і робити складніші відео. Що зі свого боку повернуло мене назад на 4–8 годин на одне відео.

У мене немає улюбленого огляду. Навіть більше, я не всі пам’ятаю! Я чітко пам’ятаю, які книжки читав, а от на які робив мультики — ні. Так само вже не пам’ятаю, що саме малював у огляді. Інколи, переглядаючи власні старі відео, дивуюся, що я тут таке додав і звідки в мене взагалі виникла така ідея.

Найважче було малювати два відео, які були повністю анімованими й кольоровими, а не як зазвичай… Це огляд на Кримінальний кодекс з ілюстраціями Нікіти Кравцова й замальовка на тему «“Зазирни у мої сни” Макса Кідрука завезли до книгарень».

«Не бачу сенсу витрачати час на негативні огляди»

Ніяких критеріїв для вибору видань у мене немає. Я обожнюю фантастику, тому найчастіше оглядаю книжки саме цього жанру. Часто мені радять прочитати певну книгу, і якщо вона мені сподобалась, я роблю про неї мультик.

Насправді я довіряю всім книжковим порадам. Дуже рідко в мене виникає упереджене ставлення до книги. Саме тому якщо радять прочитати щось, я намагаюся це зробити та сформувати власну думку. Кому ще довіряти, як не собі та власним відчуттям? Можу випадково наткнутися на опис книжки й дуже захотіти її прочитати.

Уважний глядач може помітити, що майже всі мої відео — це позитивні відгуки. Може здатися, буцімто мені все подобається… Насправді це не зовсім так. Я прочитав безліч книжок, які мені не сподобались, проте не робив про них оглядів, адже не бачу сенсу витрачати свій час, та й час глядачів, на негатив.

Як чотири роки тому, так і зараз, я уявлення не маю, як вести свій канал, тим паче пов’язаний із книжками. Я просто роблю те, що мені подобається. І так збіглося, що деяким людям це подобається.

Можу лише сказати: якщо ви сумніваєтесь, чи добре зробили відео, якщо хвилюєтесь, чи сподобається воно людям і вас сильно турбуватимуть коментарі, то спочатку добре подумайте, чи все правильно робите. Але якщо ви впевнені в тому, що робите, і вам самим це подобається, негативні відгуки вас не турбуватимуть.

 

«Поволі наближаюся до того, щоб перетворити захоплення на роботу»

Хто не хотів би займатися улюбленою справою та ще й отримувати за це гроші? І я тут не виняток. Над цим питанням я задумувався вже не раз, а зараз уже поволі наближаюся до того, щоб цю мрію реалізувати.

Я, окрім того, що навчаюся/працюю в аспірантурі в будні дні, ще й підпрацьовую вчителем інформатики і програмування на вихідних. Це не важко, проте дуже часозатратно. Саме тому я погодився на співпрацю, за яку отримуватиму кошти, — малюю огляди для книжкового інтернет-магазину. Поки це важко назвати повноцінною роботою, проте я рухаюсь у цьому напрямку.

А про те, щоб повністю присвятити себе мультиплікації, я думаю чи не щодня. Водночас розумію, що для цього моїх умінь поки недостатньо. Проте це саме те, чим я хотів би займатися, і те, чого навчаюся самостійно.

Свої відео я почав публікувати понад чотири роки тому. За цей час у книговиданні багато змінилося:

  • активізувалися українські видавництва, тепер з’явилося більше книжок українською мовою — і це мене, безумовно, тішить;
  • видавці взялися не лише за бестселери й масову літературу, а й за маловідомі хороші книги;
  • видавництв помітно побільшало, вони стали лояльнішими до сучасних молодих письменників;
  • з’явилося багато українськомовних букблогерів, видавці почали співпрацювати з ними.

Насправді змін могло бути й більше, та й не всі позитивні, але тут перелічено саме те, що впало в око мені.

 

Буктюб у маси!

Українському буктюбу не вистачає різноманітності. Тільки не закидайте мене камінням.

Майже весь буктюб — це відеоогляди однієї книжки чи декількох такого формату: сісти/встати перед камерою → розказати плюси й мінуси видання → закріпити все власним враженням.

Це не є чимось поганим. Я сам люблю такі відео й дивлюся всіх українських буктюберів: як тих, у кого 10 підписників, так і тих, що мають 2 тисячі прихильників. Ба більше, я і сам працював би в такому форматі, якби в мене була відеокамера. Проте хотілося б усе-таки урізноманітнити контент. Щоб буктюб був не лише для поціновувачів книжок, а й для масового глядача.

Мій канал — це поганий приклад такої різноманітності. Я стою на роздоріжжі: масовому читачеві подобається анімація, проте не всім подобаються книжки, і далеко не всім любителям почитати подобається мій формат.

Що це може бути? Я не знаю! Потрібно пробувати щось нове та спостерігати за реакцією глядачів.

 

Мрія

Як і більшість книголюбів, найбільше я мрію про власну велику бібліотеку. І поступово іду до цього. Так само не проти мати власну атмосферну книгарню. Але оскільки я інтроверт, то бібліотека в затишному місці з обмеженим доступом для інших людей — це привабливіша мрія.

Бліц-опитування

  1. Продовжте речення:

«Я так і не зміг дочитати….» — «Невидимець» Герберта Веллса. Не та фантастика, яку я очікував.

«Дуже хотілось би, щоб українською переклали…» — «Тигр! Тигр!» Альфреда Бестера.

  1. Яка книжка лежить на тумбочці біля ліжка? — «Затьмарення» Філіпа К. Діка.
  1. Електронна чи паперова? — Паперова. Хоча збираю бібліотеку електронних книг — куплених електронних книг.
  1. Чи є книжка, яку ви порадили би прочитати кожному? — «Дерево можливого та інші історії» Бернара Вербера. Це збірник коротких історій, не пов’язаних між собою. Думаю, кожен зможе знайти там щось для себе.

— Спілкувалась з Володимиром Наталка Шнир,
SMM-ниця та редакторка блогу «Нашого формату»
Фотографії Володимира Шліхти

Поділіться своїми враженнями
в соцмережах

Що ви думаєте з цього приводу?

  Подписаться  
Уведомление о
Відгуки (0)
Топ кращих книг

Хочу отримувати
нові статті

Схожі публікації