Насуплений дядечко у котелку з кубинською сигарою у руці — саме це я уявляю, коли натрапляю на згадку про найвідомішого британського прем’єра-чоловіка (не забуваймо про неймовірну Маргарет Тетчер). Але як формувалась особистість політика, чиї єхидні репліки ми досі не без задоволення цитуємо в усіх можливих соцмережах і не тільки? Відповісти на це запитання спробувала Кендіс Міллард у своїй книжці «Герой імперії».


 

Марнославний франт

Вінстон Черчилль хоч і народився у сім’ї вельможній, яка походила з династії герцогів Мальборо, не був надто багатим, як би того хотілось юному франту і його батькам. З дитинства він звик до розкішних речей, тому ніколи не відмовляв собі ні в чому, за що не раз отримував на горіхи від тата. Черчилль-старший часто повторював, що Вінстон міг би й мільйонний статок протринькати, якби ці гроші у нього були.

Ще тоді майбутній політик проявляв непоступливість та добрячу впертість. Задерикуватий та запальний хлопчак не просто хотів, а знав, що колись стане прем’єр-міністром. Він планував це мало не зі шкільної лави. А добиватись успіху у політиці (та й не тільки в ній) йому допомагала мати красуня-американка з неабиякими зв’язками та полум’яною натурою.

Збудувати політичну кар’єру і прославитись саме про це мріяв зовсім юний Черчилль, коли вирушав на війну в Індію. З найкращим (найдорожчим це точно) спорядженням і на білому поні, щоб бува в атаці вороги його не пропустили, він готувався до лавр героя. Тут важливо зробити одну невеличку ремарку: британці у ті буремні часи часто сприймали війни як можливість похвалитись військовою міццю та красивими солдатськими мундирами перед тубільцями, адже проводили на парадах в рази більше часу, ніж на навчаннях. Для них це були розваги зі званими вечерями, танцями, камердинерами. Та що там казати, вони навіть переносні спортзали в обозах з собою везли…

От тільки тоді зухвалий Вінстон мало не загинув. На своєму білому поні він був аж надто помітний. Він хоч і злякався, але шукати можливостей проявити звитягу не припинив. «Для філософа кулі не предмет уваги, дорога матусю. Я не вірю, що сили створили таку спроможну істоту, як я, задля такого прозаїчного кінця», — написав Черчилль у листі до матері.

Невдачі загартовують тих, хто не вміє здаватись

Гра в політику — тонка гра і цілком варта того, щоб дочекатися слушного моменту — і тоді вже поставити на карту все»

У світлі яскравих успіхів Черчилля як прем’єра мало говорять про його першу спробу пробитись до парламенту. Треба сказати, що вона виявилась провальною, хоч амбітний юнак і був переконаний в протилежному. Удар був нищівним: консерватори не отримали жодного місця на окрузі через новий закон, пов’язаний з церковним податком («Закон про церковну десятину»). Ліберали тріумфували. За кілька днів до фіаско Вінстон писав матері, що поразка розіб’є йому серце, адже «амбіції — це все, що у мене є».

Розчарування і бажання напрацювати політичний капітал штовхнуло Черчилля на рішучий крок він вирушає висвітлювати Другу англо-бурську війну для відомої лондонської газети Morning Post і стає найдорожчим військовим кореспондентом на той час (чи й взагалі). Звісно, це не подобається його менш оплачуваним колегам, але треба віддати містерові Черчиллю належне його проза бездоганна і Нобелівська премія з літератури за кільканадцять років це підтвердить.

Доба миру скінчилася. Далі війни не бракувало. Вистачило на всіх. Еге ж, на всіх та ще й з лишком»

Черчилль і бури зіткнення непримиренних характерів

«Фортеця Данноттар» повільно пливе океанськими водами на південь, а запальний Черчилль тим часом хвилюється, що пропустить війну. Британці були переконані, що розчавлять бурів до Різдва. От тільки нащадки голландських, бельгійських, французьких та німецьких колоністів не бажали визнавати владу метрополії, а ще з біса добре знали місцевість. Бури досконало володіли вогнепальною зброєю, яку роками скуповували у Європі, та тримались у сідлі не гірше за монгольських кочівників. Тож цю війну Черчилль не пропустив би, навіть якби плив найповільнішим кораблем на світі. З іншого боку він міг стати свідком дуже неприємної поразки для самовпевненого королівського війська.

Мені у цьому історичному відрізку куди більше імпонують бури, які з усіх сил намагались довести всьому світові, що вони не дикуни, а цілком цивілізоване товариство. Бури чемно поводяться з полоненими (жодних катувань, випробувань голодом чи спрагою; умови у бранців за описом доволі стерпні, навіть є лікарський догляд) і дозволяють противнику забрати з поля бою загиблих і поранених. Вони поводяться по-джентльменськи навіть у засідці. Бури тільки хочуть спокою на своїй території. Але який може бути спокій, якщо у землі золото та діаманти…

Хоч Вінстона Черчилля берегла від полону місія військового кореспондента, у нього була дуже вагома причина не вступати у суперечки з бурами. Справа в тому, що його батько Рендольф Черчилль вже відвідував бурські території і написав про свою мандрівку серію репортажів, де змалював місцевих не просто дикунами, а ще й не надто розумними при цьому. За час свого нетривалого перебування у бурських республіках Рендольф Черчилль образив всіх, кого міг.

Бурський фермер… абсолютно неосвічений. Його примітивне неуцтво незбагненне. Цю якість він з непохитною впевненістю поділяє зі своєю дружиною, своїми синами, своїми доньками, і ще й пишається тим, що його діти зростають такими ж некультурними та безнадійно відсталими невігласами, як і він сам», — писав Рендольф Черчилль, і ці його слова були опубліковані у лондонському виданні. Певна річ, що він нажив собі тисячі ворогів навіть серед мирного бурського люду. Тож уявіть, що станеться, коли його син потрапить у бурський полон…

4fc194bbfb1a816baf9a4a6b19a0449c
2eab0fa578be806efdcfd929b0f3b6ad

Полонений, але не зламаний

З погляду ХХІ століття у Другій англо-бурській війні Британська імперія припустилась стількох тактичних помилок, дивно, як їй взагалі вдалось перемогти. Хоча… тут не обійшлось без одного героя, героя імперії.

Хоч бури не могли похвалитись регулярною армією, артилерійською міццю та розкішними одностроями, у них була низка переваг. Про відмінне знання території і неабияку влучність стрільців я вже згадувала, додайте до цього мобільність (кожен мав витривалого місцевого коня, який перевозив тільки вершника, невелику сумку з провіантом та зброю — загалом до 100 кг, у той час, коли британці зі своїм спорядженням навантажували коней, вже нездорових після мандрівки на кораблях, на 200 кг), стратегічне мислення ватажків та сильний бойовий дух. Потім, у спогадах про війну, Черчилль віддав бурам належне, він добре вивчив їх під час перебування у полоні.

Те, як Черчилль потрапив у полон ще одна хрестоматійна тактична помилка пихатих британців, які дозволяли собі воювати зі швидким та маневренним бурським військом, якому не було чого втрачати, за допомогою бронепотяга (конкретно у цьому випадку гучний титул швидше сарказм, адже броню добре прошивали кулі, а від легких ядер вона зовсім не рятувала), який вирушав чітко за розкладом у той самий час щодня.

Вінстону дуже не пощастило вибрати саме той день, коли командувач бурів Луїс Бота вирішив влаштувати засідку. Вінстону дуже пощастило, що він вибрав саме той день, адже це водномить зробило його героєм, хоч і стерло хитку межу між військовим кореспондентом та солдатом.

Черчилль рятував поранених та командував деморалізованими британцями, як хвацький офіцер, тож бури мали всі приводи для того, щоб на місці розстріляти журналіста, який забув про те, яке амплуа відведене для нього на війні. Певна річ, вони пам’ятали й те, що про них писав Рендольф Черчилль… тож добре, що цього разу противники вирішили показати, що вони все ж не дикуни, а цивілізовані і благородні джентльмени.

Вбивча бездіяльність

Окрім неймовірної сили духу та впертої цілеспрямованості, ще одна риса Вінстона Черчилля зробила з нього політичного титана, думка якого залишається актуальною через десятиліття. Йому потрібно було діяти, завжди і всюди, тому полон повільно, але впевнено підточував майбутнього прем’єра. Одноманітні дні бурського в’язня. Коли інші ще намагались шукати собі якісь розваги, Черчилль здебільшого сумував. Він просто мусив тікати, інакше не витримав би в Преторії й кількох днів.

Злигодні, яких він зазнав на шляху до кордону Британського посольства поза бурськими територіями, ховаючись то у вантажних поїздах, то у шахті, разючий контраст з політиками, які пересуваються тільки персональними літаками та вибирають найкращі апартаменти. Ваш президентський люкс, сер. Звісно, з часів англо-бурських воєн дуже багато змінилось, але чи вдасться зараз знайти такого героя, як Черчилль? Того, хто кинувся б під кулі, а потім, після виснажливої втечі з полону, знову рвався в бій, бо відчував, що знає, як переламати хід історії і подарувати свіжі ідеї війську, яке стратегією застрягло в минулому столітті.

Winston-Churchill-e1533134833242
755078715419581-e1533134397195
original

Молодий і відчайдушний

«Герой імперії» залишиться для мене відчайдухом на білому поні з коробкою кубинських сигар та яскравими спогадами про англо-бурську війну, молодим консерватором, який з дитинства знав, чого прагне, тим, чия воля пробиватиме дорогу на політичну вершнину. Він більше не насуплений дядечко, а людина, яка творила історію і мала що розказати світові.

Юність формує характер і загартовує дух, королева Сполученого королівства теж не завжди була бабцею в яскравих костюмчиках та капелюшках. Тож, якщо прагнете осягнути характер Вінстона Черчилля та зрозуміти, як консерватор проводив реформи, почніть з його молодості, поспостерігайте за ним у школі, напишіть з ним репортаж, зануртесь у бойовище та разом пройдіть полон крок за кроком. У цього неймовірного політика є чому повчитись.


Рекомендую до прочитання тим, хто цікавиться політологією, біографіями відомих осіб, а особливо тим, хто прагне у велику політику і бачить себе президентом.

299 переглядів

Поділіться своїми враженнями
в соцмережах

Що ви думаєте з цього приводу?

  Подписаться  
Уведомление о
Відгуки (0)
Медведенко

Хочу отримувати
нові статті

Схожі публікації