Нам часто нав`язують правила, переконуючи, що, дотримуючись їх, ми станемо щасливими. Якщо не вписуємося в певні рамки, на нас зиркають з осудом. На кожному кроці нас дражнять картинками ідеального життя. Та чи справді ми повинні дотримуватися визначених приписів, щоб почуватися щасливими? На це питання намагається дати відповідь професор Лондонської школи економіки і політичних наук, міжнародний експерт з дослідження людської поведінки та щастя Пол Долан у своїй книзі «Довго і щасливо»

«Тобі 25 років, а ти й досі неодружений/незаміжня. Що ти собі думаєш?». «Немає чоловіка — народи дитинку для себе. Пам`ятай, біологічний годинник не спинити». «Он у твого однокласника сім`я, бізнес, розкішний будинок, нова машина. А ти й досі живеш з батьками. Тобі не соромно?». 

Впевнена, ви зможете продовжити список таких осудливих нарікань та порад від «доброзичливців». Бо ж кому, як не їм, знати, яким має бути ваше життя та що саме робить вас щасливими?

Всі ми жертви соціальних наративів — історично та культурно обґрунтованої інтерпретації норм життя з певної позиції. І все би нічого, але соціальні норми стали строгими правилами поведінки. Якщо ми їх не дотримуємося, нас карають. 

Пол Долан на сторінках своєї книги прискіпливо препарує чимало найбільш поширених соціальних наративів та пояснює, чому не варто їх сприймати надто серйозно.

Гроші

Люди прагнуть бути багатими через низку причин. Одна з них — можливість витрачати напоказ. Люди завжди хотіли вразити інших, та особливо це бажання розквітло в середині ХІХ століття, в період промислової революції. Саме тоді нувориші почали накопичувати капітал. А разом із грошима до них прийшло прагнення продемонструвати свій статус. 

Що цікаво: чим більша нерівність у суспільстві, тим більше в людей прагнення вихвалятися своїм статусом. 

Прагнення мати більше й більше грошей заганяє нас у пастку. Ми хочемо придбати ще більше, а отже, наші витрати зростають в геометричній прогресії. Тож ми змушені більше працювати. І часу на те, щоб посмакувати життя та відчути щастя, не залишається.

Престижна робота

Дослідження показали, що вищий рівень безробіття у країні пов`язаний з нижчим рівнем щастя працюючих (вони бояться втратити роботу), але вищим рівнем щастя безробітних (бо вони бачать, що не одні такі). 

Окрім того, нещодавні дослідження показали, що професії, які найчастіше вважаються «успішними», не приносять найбільше щастя тим, хто ними займається. А частіше навіть навпаки. Так, наприклад, головні виконавчі директори та інші керівники отримують найбільшу зарплатню, але задоволені вони своїм життям не більше за своїх секретарів, яким, очевидно, платять значно менше.

Шлюб

Пристрасне кохання, про яке так мріють люди, науковці пов`язують з чималою кількістю змін в когнітивних процесах, емоціях і поведінці. Переважно ці зміни стосуються руйнування звичної діяльності та втратою соціальних зв`язків, адже вся увага переключається на партнера. Якщо пристрасне кохання взаємне, це призводить до особистого зростання та мотивації. Проте бувають і періоди емоційного занепаду, які своєю непередбачуваністю роблять нас нещасними. У стосунках також часто трапляється дисбаланс (один «переживає» більше за іншого) та емоційна залежність від коханої людини, які можуть виявлятися у власницьких інстинктах, образах і ревнощах. 

Будь-які стосунки мають більше шансів закінчитись, ніж отримати своє «довго і щасливо». Це слід прийняти.

І вже точно не варто зосереджуватися на думці, що не буде вам щастя без пари. Наявність партнера, зрештою, нічого не гарантує.

Вища освіта

Зараз ми більш освічені, ніж будь-коли. У 1945 році в усьому світі було приблизно п’ятсот університетів; зараз їх більше десяти тисяч. Приблизно кожна сьома людина у Великій Британії вчилась в університеті наприкінці вісімдесятих; зараз це майже кожна друга людина. У США схожа картина: кожен третій закінчує чотирирічну програму коледжу. Втім, на загальний рівень щастя це не впливає. Як пояснює Пол, базова освіта якраз сприяє щастю, а от подібний ефект від подальшої освіти — сумнівний. 

Подальша освіта, звісно, не є чимось недоречним чи непотрібним, але й міф про її повсюдну необхідність випробування реальністю не витримує. Логічніше, зауважує Долан у книжці, було б зосередитися на власних потребах, зокрема, на тому, що для опанування значної кількості професій достатньо професійно-технічної освіти.

Діти

Люди, що обрали свідому бездітність, зазвичай відчувають засудження прийнятого ними рішення з боку соціуму. Якщо ти не плануєш народжувати дітей, то в очах суспільства ти — неповноцінний, нещасний. Втім, нещодавній огляд оцінки взаємозв’язку між батьківством і задоволеністю життям виявив, що, люди без дітей задоволені своїм життям принаймні так само, як ті, у кого вони є. Тому, навіть використовуючи оцінки типу задоволеності життям, які мають певну упередженість на користь наративу (як у випадку зі шлюбом), можна виявити, що ідея про те, що діти мають робити нас щасливими, не витримує конкуренції з фактом, що насправді переважну кількість часу щасливими вони нас не роблять.

Щасливе й повноцінне життя часто передбачає дітей, але вони не є його головною умовою.

Рішення мати дітей має бути особистим вибором, адже воно серйозно впливає на те, як люди будуть витрачати свій час і гроші. Замість того, щоб заохочувати людей мати дітей, краще змінити політику та спробувати доносити до них інформацію в т.ч. про недоліки батьківства. Так рішення мати чи не мати дітей стануть більш усвідомленими, а самі батьки та діти — щасливішими.

551 переглядів

Поділіться своїми враженнями
в соцмережах

Що ви думаєте з цього приводу?

  Подписаться  
Уведомление о
Відгуки (0)
Медведенко

Хочу отримувати
нові статті

Схожі публікації