Рік наближається до свого завершення, а ми тим часом не збавляємо темп —  продовжуємо готувати найрізноманітніші новинки — від культових посібників зі скорочитання і порад, які допоможуть сфокусуватися в інформаційному шумі, до класичних праць Френсіса Фукуями. Сьогодні розказуємо про новинки «Нашого формату», які чекаємо з друку в грудні.

«… діти знають, як саме треба натиснути — і куди саме, —

щоб отримати бажане. Вони розумні — навіть не думайте,

що лестощі, переговори, різкі слова і сльози — це чисті

емоції. Вони чітко продумані»

Спробуйте швидко відповісти «так» чи «ні» на наступні кілька запитань:

  • вас дратують забаганки дітей, але ви все одно їх виконуєте;
  • ви часто збільшуєте кількість кишенькових грошей;
  • ви робите за дітей те, що вони мають робити самі;
  • ви пропонуєте підкуп і винагороду, коли хочете, щоб діти на щось погодились;
  • ваша дитина легко і швидко перекидає провину на інших, коли щось іде не так;
  • ваша дитина часто вдається до маніпуляцій, щоб отримати бажане від інших;
  • ваша дитина часто скаржиться на нудьгу і хоче, щоб ви її розважали.

Є щось знайоме? Кілька «так» свідчать про те, що вашу родину, як і велику кількість інших сімей на планеті, охопила епідемія егоцентризму. Так, багато дітей, а згодом і дорослих, вважають, що отримати найкраще вони можуть, не докладаючи жодних зусиль. Навіть більше, вони переконані, що життя саме по собі їм винне. Такий підхід позбавляє їх бажання рухатися вперед та вчитися давати собі раду.

Авторка цієї книжки пропонує рецепт, як побороти ці загрозливі риси та навчити малечу поводитися відповідально та зважено.

«Я пройшла цю епідемію зі своїми двома синами і не з чуток знаю про всі батьківські проблеми. Мій досвід допоміг мені сформулювати тридцять п’ять перевірених правил і прийомів, які справді можуть зупинити епідемію невід’ємного права. Навіть кілька правил і стратегій із цієї книжки допоможуть змінити ситуацію за декілька днів», — впевнена Емі Макріді.

Ця книжка не розкаже, що робити розумно, а що — ні, але вона допоможе встановити правильні саме для вашої родини межі та не стати жертвою маніпуляцій.

Цитата на пробу:

 

…існує сила, яка може позбавити наших дітей не лише уяви, енергії і наполегливості, а й здатності жити насиченим, повноцінним життям. Це сила невід’ємного права, ідея, за якою життя нам щось винне. Саме вона перетворює існування наших дітей на суцільний хаос.


Діти різного віку вважають, що мають невід’ємне право отримати найкраще без докладання будь-яких зусиль з їхнього боку, на задоволення батьками всіх їхніх забаганок і на вже готову дорогу до успіху. Діти переконані, що світ обертається навколо них. І як ми можемо їх звинувачувати в цьому, якщо куди не кинь оком — усюди селфі? Егоцентричні діти стають егоцентричними дорослими, які поводяться по-дитячому, але забаганки в них більших масштабів. Це велика проблема, тому що діти, які вважають, що мають право верховодити в усьому, не можуть упоратись у ситуації, коли все складається не по-їхньому (тобто як це буває в реальному житті). Ба більше, з ними просто неможливо жити!

«Навичка швидкого читання не просто допоможе швидко читати.

Ви навчитеся читати абсолютно по-новому»

Обсяги випуску друкованої інформації збільшуються щорічно, і за останніх десять років було надруковано більше, аніж за весь попередній період існування поліграфічного виробництва. І цифри зростають щодня. Ніхто не каже, що вам потрібно читати все підряд, але навіть той мінімум, який ви б хотіли переглянути, і це не рахуючи тих книжок, які вже давно поселилися у вашому mustread-списку, потребує значних затрат часу.

На щастя, це не безнадійна ситуація. Методики та вправи Пітера Кампа, який понад 20 років досліджував скорочитання, допоможуть буквально ковтати книжки на сніданок. І ні, це аж ніяк не означає, що ви усе забуватимете. Окрім вправ зі скорочитання у книжці Кампа ви знайдете безліч порад, як краще розуміти та запам’ятовувати прочитане. Тож, закінчивши цю книжку, ви не лише почнете читати швидше, а й якісніше.

Навчитися читати швидко — нескладно, впевнений Камп. Просто прочитуйте один розділ за один раз і виконуйте невеликі завдання перед тим, як переходити до наступного. У середньому на одне заняття вам знадобиться двадцять хвилин, а іноді й менше.

І, будь ласка, не читайте одразу всю книжку, сподіваючись, що пізніше повернетеся до вправ і виконаєте їх, адже багато з них стануть неефективними, якщо ви знатимете, чого від них очікувати. Опануйте кожну концепцію і вправу перед тим, як переходити до наступної, радить Камп.

Цитата на пробу:

 

Сотні тисяч доларів було витрачено, аби винайти різноманітні машини та навіть комп’ютерні програми, що підвищували б швидкість читання, але ніщо з цього не може скласти конкуренцію руці.


Щоб використати свою руку для прискорення читання, почніть водити кінчиком вказівного пальця вздовж кожного рядка під словами, які читаєте. Читайте те, що знаходиться над вказівним пальцем. Коли палець доходить до кінця рядка, підніміть його на кілька сантиметрів і швидко опустіть на початок наступного рядка та повторіть весь процес знову.

Щойно ви почнете використовувати руку для читання, ви побачите, що швидкість зростає. Ба більше, завдяки цьому середньостатистичний читач збільшить швидкість читання на 10 – 20%.

«Люди слушно скаржаться на неповоротку бюрократію,

корумпованих політиків і безпринципність політики.

Але ми, у розвинених країнах, вважаємо існування уряду настільки

 

Кожній розвиненій державі притаманні ієрархічна структура влади, підзвітний уряд і верховенство права — у цьому переконаний філософ та політолог Френсіс Фукуяма. Гармонійне поєднання цих трьох властивостей, а також мінімальний рівень пов’язаності політичних еліт дають країні змогу повноцінно розвиватися в демократичному напрямку.

Але чому не всім державам вдається подолати цей шлях? Чому деякі країни застрягають на трансформаційному періоді? Які історичні передумови для такої ситуації? 

Ця книжка — перший із двох томів праці Фукуями, і вона стосується політичного розвитку з «долюдських» часів, завершуючись приблизно напередодні Французької й Американської революцій. Цей том написано про минуле — він насправді починається навіть не із незафіксованих, неписьмових джерел про історію людства, а з предків людей-приматів.

«Мета цієї книжки — не так представити історію політичного розвитку, як проаналізувати деякі чинники, що привели до появи певних ключових політичних інституцій. Таких як держава, верховенство права, підзвітний уряд, які зараз сприймають за належне» — відзначає Фукуяма.

Цитата на пробу:

 

Сам факт того, що та чи інша країна має демократичні інституції, дуже мало вказує на те, добрим чи поганим є її урядування. Ця нездатність виконати обіцянку, що дала демократія з огляду на добробут, і становить, мабуть, найбільший виклик легітимності таких політичних систем. Прикладом цього була Україна. Вона здивувала світ 2004 року, коли на київський майдан Незалежності вийшли десятки тисяч людей, щоби протестувати проти маніпуляцій із президентськими виборами в країні. Ці протести, діставши назву «Помаранчевої революції», запустили нові вибори й потягнули за собою прихід реформатора Віктора Ющенка, що обійняв посаду Президента.

 

Проте при владі Помаранчева коаліція виявила себе абсолютно безглуздою, а сам Ющенко розчарував надії тих, хто його підтримував. Урядовці розсварилися між собою, їм не вдалося приборкати серйозну корупцію в Україні, а далі країна підпала під вплив світової фінансової кризи 2008–2009 років, що боляче вдарила по економіці країни. Результатом стало обрання на початку 2010 року Президентом Віктора Януковича, тієї самої людини, яку звинуватили в крадіжці виборів 2004 року, що й спровокувало Помаранчеву революцію.

Невдача демократії криється не так в ідеї, як у її виконанні: більшість людей по всьому світу воліли б жити в суспільстві, де уряд є підзвітним та ефективним, де він надає послуги так, як того вимагають громадяни — своєчасно й ефективно, особливо якщо це стосується їхньої вартості.  Але уряди рідко справді здатні забезпечувати перше й друге, бо державні інституції є слабкими, корумпованими, їм бракує спроможності, а в деяких випадках — вони відсутні взагалі.

«9,99. Міф про чесну ціну» Вільяма Паундстоуна

«Фахівці з питань ціноутворення добре засвоїли: те, що

люди кажуть, і те, що вони роблять, — це різні речі.

Зазвичай споживачі швидко забувають ціни,

а ще швидше — характеристики упаковки»

само собою зрозумілим явищем, що іноді забуваємо,

наскільки важливим воно є, яким важким було його створення,

яким був би світ без певних базових політичних інституцій»

«Вигідна пропозиція!», «Дешевше не буде!» — слогани, які ми бачимо чи не на кожному кроці. Та як люди раціональні й звиклі до реклами, ми вважаємо, що здатні залишитися до них байдужими, що відрізнимо справді вигідну покупку від здирництва. Проблема лише в одному — насправді це не так. Ми ведемось на рекламу, навіть, якщо і не усвідомляємо цього.

Хоч ціна — це лише число, вона здатна викликати цілу палітру складних емоцій. Залежно від обставин, ту саму ціну можуть сприймати і як хорошу пропозицію, і як здирництво. Іноді вона взагалі не має значення. Деякі прийоми вічні, наприклад, зменшення розмірів упаковки чи магічна цифра 9 наприкінці ціни. Утім, консультанти з питань ціноутворення не просто нав’язують споживачам товари. Вони використовують найсучасніші психологічні методики й перетворюють прагнення людей на зрозумілу мову чисел.

Подумайте лише, що залежно від обставин ту саму ціну ми можемо сприймати по-різному. Тож як продавці «граються» зі споживачами, створюючи «спеціальні пропозиції» чи змінюючи розмір упаковки? Вільям Паундстоун показує, чому цифри, навколо яких обертається світ, аж ніяк не такі логічні, як іноді здається.

Цитата на пробу:

 

У 1989 році психологи Джон Малуфф і Нікола Шаттл зібрали чотири групи волонтерів, які мали вдавати присяжних. Їх ознайомили зі справою про тілесні ушкодження, в якій відповідача визнали винним. Усім групам сказали, що адвокат обвинувачуваного пропонував 50 000 доларів компенсації.


Єдиною змінною була сума, яку вимагав юрист позивача. Група, якій повідомили, що він вимагав 100 000 доларів, присудила виплатити позивачу в середньому 90 333. Іншій групі сказали, що адвокат позивача вимагає 700 000 доларів. Ці «присяжні» вирішили присудити позивачеві 421 538.

Якби присяжні могли вивести одну «правильну» суму, не було б сенсу змінювати числа. Однак не існує формули, за якою підраховують судові компенсації. Отже, присяжним доводиться робити припущення. Якщо поглянути на числа, які Малуфф і Шаттл запропонували піддослідним (іншим двом групам вони сказали, що адвокат позивача вимагає 300 000 і 500 000 доларів), вимальовується чітка картина. Хоч присяжні завжди давали менше, ніж хотів відповідач, їхні пропозиції зростали прямо пропорційно до розміру вимоги.

«Два головні вміння для процвітання в новій економіці —

це здатність швидко навчатися складних речей та

здатність виробляти елітний продукт, причому якісно і швидко»

 

Дослідження 2012 р. показало, що працівник, зайнятий розумовою працею, у середньому витрачає протягом тижня більше ніж 60% робочого часу на спілкування через електронні засоби й пошук інформації в інтернеті. З них до 30% робочого часу йде тільки на перегляд електронної пошти й написання відповідей.

Коли увага розпорошується в такий спосіб, зосереджена творча праця стає неможливою.

Якщо ви спалюєте свій час на другорядні справи, то постійно зменшуєте власну спроможність займатися зосередженою творчою працею. І тому, якщо ви бажаєте ефективно попрацювати, слід навчитися занурюватися у завдання та фокусуватися. Ньюпорт дає поради, як дозовано сприймати інформацію, розумно користуватися соцмережами, змінити свої звички, щоб концентруватися на роботі.

На думку Ньюпорта, зосереджена творча праця не є старомодною навичкою, яка поступово відходить у небуття. Навпаки, це важливе вміння для будь-якої людини, що прагне рухатись уперед в умовах глобальної інформаційної економіки.

Працюйте зосереджено. Не бійтеся одноманітності. Звільніться від соціальних мереж. Позбавтеся всього дріб’язкового. Ось чотири правила, за якими радить працювати Ньюпорт.

Втім, перейти від розпорошеної уваги до зосередженості не так уже й просто. Звичка відволікатися заважає нам зосереджуватися на складних завданнях. Щоб виробити в собі навичку до глибокої зосередженої праці, потрібно не тільки керуватися твердим наміром, але й супроводити його такими звичками й ритуалами організації роботи, які допоможуть мінімально використовувати силу волі для переходу в режим зосередженої праці й постійної роботи в ньому.

Цитата на пробу:

 

В інформаційну епоху, що стрімко розвивається, найпростіше сховатися за невдоволене бурчання, критику сучасних технологій. Скиглії безсило скаржаться на те, що люди постійно занурені у свої смартфони, і жалкують за часами, коли можна було зосереджено працювати, нікуди не поспішаючи.

 

На іншому полюсі крайнощів — цифрові гіпстери, які завжди перебувають на зв’язку й на противагу цій ностальгії вірять, що високі технології — це початок утопічного майбутнього.

 

Я не збираюся брати участь у цій дискусії. Вибір на користь зосередженої праці не є моральною дилемою чи ідеологічною позицією. Це прагматичне усвідомлення того, що вміння зосереджуватися є навичкою, необхідною, щоб створювати щось цінне.

Поділіться своїми враженнями
в соцмережах

Що ви думаєте з цього приводу?

  Подписаться  
Уведомление о
Відгуки (0)
Топ кращих книг

Хочу отримувати
нові статті

Схожі публікації