4 книжки, щоб зрозуміти Всесвіт

Як часто ви задумуєтесь над тим, як працюють речі довкола нас? Чому світ саме такий, яким він є зараз? Звідки взялися люди на цій планеті і які «маленькі звірятка» роблять сніг? А насправді майже все має власне пояснення. І те, що ми його поки не знаємо, аж ніяк не означає, що його немає.

Сьогодні ми підготували для вас добірку з кількох книжок, які допоможуть зрозуміти світ трохи краще.

«Коротка історія майже всього на світі» Білла Брайсона

 

Якось сидячи в літаку Білл Брайсон раптом усвідомив, що не знає елементарних речей про Землю. От, наприклад, чому океани солоні? Можливо, хтось інший на його місці просто загуглив би відповідь, після чого продовжив би свою подорож. Та мандрівник Білл Брайсон не такий. Захопившись цим питанням він пішов навіть далі — вирішив не лише дізнатися все, що йому не спадало на гадку раніше, а й поділитися цим з іншими. Отак і з’явилася на світ його «Коротка історія...». На все це Брайсон витратив три роки, протягом яких він читав, шукав, досліджував та розпитував «на диво терплячих фахівців, які погоджувалися відповідати на силу-силенну надзвичайно безглуздих питань».

Ця книжка — спроба пояснити кожному трохи біографічних даних про нас і нашу планету —  як з нічого виникло оте щось, яке ми зараз називаємо Землею та Сонячною системою, як тут зародилося життя та як люди відкривали для себе ці знання, і, звісно, трохи історій про людей, які зробили ці відкриття. Так, на додачу до відповідей на глобальні питання про Великий вибух і еволюцію, в книжці ви знайдете байки про вчених, які тягнули додому трупи носорогів, писали такі нудні книжки, що їх не могли розшифрувати навіть колеги та влаштовували змови з метою запроторити в найдальший куточок музею бюст якогось іншого вченого. Так, вони це робили.

Цитата на пробу:

 

Тривалий час вважали, що все, наділене такою дивовижною енергією, як радіоактивність, має бути цілющим. Виробники зубної пасти і проносних засобів упродовж багатьох років додавали до своїх продуктів радіоактивний торій, і принаймні до кінця 1920-х років готель «Ґлен спрінґс» у нью-йоркському районі Фінґер Лейкс (як, поза сумнівом, і чимало інших) з гордістю рекламував терапевтичні властивості своїх «радіоактивних мінеральних джерел».

 

Радіоактивні речовини заборонили використовувати у споживчих товарах лише 1938 року. Але для Марії Кюрі було вже занадто пізно, 1934 року вона померла від лейкемії. Насправді дія радіації є такою згубною і тривалою, що навіть нині папери Марі Кюрі, укладені 1890 року, — куховарські книжки також, — випромінюють небезпеку. Її зошити з лабораторними записами зберігають у покритих свинцем коробках, а люди, які хочуть побачити ці записи, повинні вбирати захисний одяг.

«Світ, повний демонів. Наука, як свічка у пітьмі» Карла Сагана

 

«Наука дає людині відчуття дива. Так само, як і псевдонаука. Якщо не популяризувати справжню науку, виникає порожнеча, яку миттєво захоплює псевдонаука», — починає свою розповідь американський астрофізик та популяризатор науки Карл Саган. І власне це чи не основна думка його книжки. Саган один за одним знищує псевдонаукові міфи, не шкодуючи аргументів та сарказму.

Марсіанські канали, викрадення людей інопланетянами, привиди чи навіть страхітливі змови — про все це пише Саган, пояснюючи кожному, хто готовий слухати, реальні причини тих чи інших явищ. Ви не повірите, як багато людей радше повірять в невидимого безтілесного дракона, який живе у вашому гаражі, аніж довіряться фактам — що дракона просто не існує.

Саган вчить читача критично мислити та не забувати про здоровий глузд. Книжка, за визначенням самого автора, є найкращим керівництвом зі зняття локшини з фальшивих наукових істин, яким він протиставляє справжні відкриття.

«...наука поєднує в собі дві протилежні сутності: вона відкрита для нових ідей, хай навіть дивних і контрінтуїтивних; і водночас кожну ідею, і нову, і стару, ретельно і скептично перевіряє», говорить Саган. А ця книжка ода науці. Саган не приховує свого захоплення нею та щиро намагається заразити цим усіх нас. «Популярна наука має давати відчуття дива ось що, по-моєму, головне»  пише він.

Цитата на пробу:

 

Іноді людське обличчя нагадує який-небудь овоч, візерунок на спилі дерева, пляма на шкурі корови. Якось зажив великої слави баклажан, схожий на Річарда Ніксона. Який висновок із усього цього треба зробити? Що тут не обійшлося без божественного промислу чи втручання інопланетян? Чи що республіканці встромили пальця в генетику баклажанів? Звісно, ні. У світі незліченна кількість баклажанів, тож не дивно, що рано чи пізно виросте щось схоже на людське обличчя, навіть на цілком конкретне.

 

...ми настільки звикли розпізнавати обличчя за окремими деталями, що бачимо їх навіть там, де їх нема. Люди пов’язують між собою темні й світлі плями і підсвідомо схильні бачити в них обличчя. Так і виникає місячне обличчя (обрис людського обличчя на поверхні Місяця, який видно неозброєним оком).

«Площі та вежі. Соціальні зв'язки від масонів до фейсбуку» Ніла Ферґюсона

 

«Слово «мережа» майже не вживалося до кінця ХІХ століття, нині ж тільки й чути: «мережа», «розбудовувати мережі», «нетворкінг». Амбіційній молодій людині, яка хоче бути в курсі подій, не завадить стати завсідником вечірок, і байдуже, як пізно вони починаються. І все заради «нетворкінґу» — розбудови мережі спілкування.

З іншого боку, у вічно невдоволеної, далекої від нових течій особи старого гарту слово «мережа» викликатиме геть інші асоціації. Їй воно нагадає про теорію змови, згідно з якою весь світ контролюють могутні та закриті для чужинців мережі — банкірів, влади, «Системи», євреїв, масонів, ілюмінатів», — зауважує історик Ніл Ферґюсон, який свою нову книжку присвятив мережам та ієрархіям, пояснюючи як вони працюють.

Так, традиційний опис історичних процесів подає історію людства як ієрархічну структуру, вершина якої — правителі у високих вежах. За цією концепцією, зміни відбулися з приходом технологій, які поставили на перше місце мережеве суспільство. Історик Ніл Ферґюсон переконує: мережі — не новий феномен нашого часу. Інтернет лише пришвидшив та підсилив їхню роль, ставши новим варіантом утілення громадських площ.

У цій книжці Ферґюсон аналізує роль мереж в історії людства, споконвічне протистояння між мережами та ієрархічними структурами, а також пропонує засвоїти уроки, які дає історія поширення мереж.

«Людина — це насправді соціальна тварина, і мізантропів уникають так само, як вони уникають інших людей. Загадка полягає в тому, як ми, природні творці мереж, так довго лишалися рабами вертикально структурованих і жорстко інституціалізованих ієрархій» — пише історик.

Цитата на пробу:

 

Мережа, що поєднує два вузли п’ятьма посередниками, має шість ребер. Теза про «шість ступенів відчуження» [також відома як «теорія шести рукостискань»] з’явилася не раніше 1990 р., коли вийшла однойменна п’єса Джона Ґуара, але вона, як відомо, мала довгу передісторію. Як і концепція «тісного світу» (яка стала популярною завдяки створеному в 1964 р. Діснейленду) чи більш технічна концепція близькості, вона узагальнювала відчуття дедалі більшої взаємопов’язаності, що виникло в середині ХХ ст.

 

Відтоді з’явилася величезна кількість варіацій на цю тему: шість ступенів Марлона Брандо, шість ступенів Моніки Левінскі, шість ступенів Кевіна Бейкона (що стало настільною грою), шість ступенів Лоїс Вайсберґ (матері одного з друзів Малкольма Ґладвелла), а також академічний відповідник — шість ступенів математика Пала Ердеша, який теж був піонером у теорії мереж.

 

Новіші дослідження довели, що нині ця кількість ближча до п’яти, а не до шести, а це може означати, що технічні зміни після 1970-х рр., імовірно, були не такі трансформативні, як зазвичай уважали. Проте для директорів із рейтингу 1000 найбільших компаній за версією журналу Fortune цей показник становить 4,6. Для користувачів фейсбуку в 2012 р. він дорівнював 3,74, а в 2016-му — лише 3,57.

«А що як? … Серйозні відповіді на абсурдні запитання» Ренделла Манро

 

А що, як усі люди на Землі одночасно посвітять на Місяць лазерними указками? А що, як комусь вдасться осушити всі океани? А що, як усі блискавки на світі вдарять в одне й те саме місце?

А що станеться, якщо спробувати відбити бейсбольний м’яч зі швидкістю 90% швидкості світла? Чи можна охолодити зуби до такої температури, щоб вони тріснули від горнятка гарячої кави? А якщо всі люди на планеті одночасно підстрибнуть і чи можливо сконструювати реактивний ранець з автомата?

З якої висоти треба кинути стейк, щоб він упав вже підсмаженим?

Можливо, вам у голову приходили не менш безглузді питання, але майже напевно ви забували про них так само швидко, як вони з’являлися у вашій голові. Ну а хто робив би інакше? Ну точно не Ренделл Манро. 

Ренделл Манро — художник, програміст та автор веб-коміксу xkcd, а ще фізик за освітою, який працював в НАСА. Манро вирішив написати книжку з відповідями на неймовірніші запитання, які залишили для нього на сайті шанувальники його коміксу. Отак і з’явилась ця книжка, в якій він досліджує гіпотетичні головоломки, від філософських до наукових, у яких передбачається цілковите зникнення людства чи хоча б по-справжньому великий вибух, і дає серйозні відповіді на найнеймовірніші запитання, які, можливо, ніколи не спадали вам на думку.

«Кажуть, не буває дурних запитань. Це, безсумнівно, не так. Але виявилося, що спроби вдумливо відповісти на тупе запитання можуть завести тебе до надзвичайно цікавих місць», говорить Манро.

Цитата на пробу:

 

Якою буде потужність Сили, вироблено Магістром Йодою [персонаж із «Зоряних війн»]?

 

Найкращою демонстрацією могутності Йоди в оригінальній трилогії була сцена, де він підіймає з болота зоряний винищувач Люка. Якщо оцінювати фізичне переміщення об’єктів, це, безсумнівно, було найбільш енергозатратним використанням Сили, яке нам доводилося спостерігати в трилогії.

 

Насамперед ми мусимо дізнатися вагу винищувача. І хоча його маса ніколи не називалася, відома його довжина — 12,5м. Винищувач F-22 завдожвки 19 м важить 19 700 кг, отже пропорційно його зменшуючи, можна прикинути, що винищувач Люка важив близько 5 тонн. Далі нам потрібно дізнатися, як швидко він здіймається в повітря та яка гравітація на Дагобі (планеті, де застряг винищувач). І отут я вже думав, що застряг, бо навряд чи існує каталог незначних геофізичних характеристик кожної планети, на яку навідували в Зоряних війнах… Нє-а. Я недоооцінив фендом.

 

В результаті виявилося, що пікове значення потужності дорівнюватиме 19.6 кВт. Цього достатньо для живлення цілого житлового кварталу в передмісті. А ще це приблизно дорівнює 25 кінським силам — саме така потужність електричної моделі автомобіля Smart.

 

Тож Йода, схоже, найкраще  можливих джерел енергії. Однак зважаючи, що світове споживання електроенергії досягає 2ТВт, нам знадобиться 100 млн Йод, щоб задовольнити свої потреби.

Written by

SMM-ниця та редакторка блогу «Нашого формату»