Розсилка

05.08.2014

Квоти на російські книги: за або проти

Квоти на російські книги: за або проти
Нещодавно віце-прем’єр України Олександр Сич заявив, що Україна має намір ввести ліцензування російської книги і квотувати іноземну продукцію книговидання. Така позиція, як і передбачалось, підняла хвилю обговорення у книжковій Facebook-спільноті. З одного боку, нововведення могло б вбити наповал конкурента українських видавців. З іншого боку, за рік-два вони навряд чи спроможуться заповнити майже порожні ніші навчальної чи науково-популярної літератури.Про це пише культурно-видавничий проект "Читомо".
Засновник мистецької агенції «Наш Формат» Владислав Кириченко коментуючи дану ситуацію говорить про  підтримку введення ПДВ та акцизу в розмірі 20 євро за кілограм будь-якої поліграфічної продукції з Росії. Нарахування ПДВ та мита (процентів 35-40) впровадити від мінімальної митної вартості в 100 євро за кг продукції. Відповідно, акцизу, мита і ПДВ набіжить достатньо, щоб друкувати все, що треба. в Україні. Ліцензування і квотування у роздрібній книжковій торгівлі потрібні, але це не має бути миттєвою акцією. Співвідношення книжок у книготорговельних мережах і книгарнях має бути 50/50 – імпортованих і українських книг відповідно. Але це має бути поступове нарощування відсотка, виходячи з того, наскільки видавничий сектор національної економіки буде спроможний заповнювати ці 50%. Зумисна вимога такого обсягу українських видань може призвести до банкрутства книгарень, бо українські видавці нині не спроможні забезпечити такою мірою асортиментною базою усі книгарні.

Президент Української асоціації видавців і книгорозповсюджувачів Олександр Афонін говорить про те, що  раніше система розмитнення і проходження кордону не передбачала визначення асортименту, а включала лише таку категорію як вага книжок, то сьогодні постало питання необхідності ліцензування — визначення асортименту і фіксування книжок, які перетинають кордон за змістовим наповненням. "Мені важко говорити, про що саме йдеться віце-прем’єр-міністру Сичу, коли він оголошує про квотування видань. Квотування ввезення книжок, на мою думку, є не найкращою. Власне, я не бачу механізмів, яким чином можна це квотування запровадити. Як враховувати потреби ринку? Потрібно запровадити ліцензування, однак розробка його механізмів є досить тривалою процедурою і потребує досліджень і відпрацювання бачення, як воно впливатиме на стан ринку. Сьогодні, на жаль, офіційні поставки, що фіксуються митницею, стосуються так званої поп-літератури, розважального штибу. Серйозну книгу – наукову, інженерну, технічну, як правило, постачають іншими шляхами як окреме замовлення. Тому питання ліцензування – це питання, що саме надходить до країни: на сьогодні Україна зацікавлена саме в літературі нон-фікшн, тій, яка працює на розвиток людини, на її інтелект, на її професійну майстерність. Що стосується маркування книжок важко відповісти, чи є воно необхідним. Це радше політичний момент, додатковий «ура-патріотизм», який нічого не додає, бо книга, на відміну від багатьох інших товарів, має оприлюднений напис на титулі – видавництво, місце видання. Перетворювати це на певний флеш-моб, з точки здорового глузду, не варто. Окрім цього, це є додаткові необґрунтовані витрати. Можливе квотування і ліцензування російських видань, звісно, вплине на українських видавців. Нині суттєво скоротився імпорт видань з Росії, а відтак і обсяг видань на українських полицях зменшився. Передусім, йдеться про сірий імпорт, який був можливий завдяки відкритим кордонам на південному сході України. Зменшення такого потоку російської книги спонукає українських видавців активніше працювати з літературою і авторами за тими жанровими нішами, що сьогодні звільняються через зменшення таких видань російського виробництва. Інше питання, як швидко це відбуватиметься. Адже галузь і практично всі видавці нині перебувають у надзвичайно складному фінансовому становищі. Все дедалі зменшуються обсяги продукування ринкової книги, загальнодоступної книги. Це залежить не лише від коштів, якими володіють видавці, а й від платоспроможності покупця". 
Олександра Коваль, президент Форуму видавців так коментує питання квотування іноземних книг в Україні: "Якщо ліцензування означає, що кожна книжка перед тим, як її наклад має потрапити в Україну, повинна бути проаналізована в якійсь структурі, яка, сподіваюся, ще не створена, і отримати штамп «дозволено», то я не уявляю, скільки персоналу, який нічого не виробляє і не створює доданої вартості, мав би там працювати. Така дозвільна процедура затримувала б ввезення книжок на місяці, якщо здійснювалася б ретельно. Але – наскільки я знаю наших людей, – працівники книжок не читали б, щонайбільше анотації, та приймали б рішення на їх підставі. Чи була б їх робота в такому випадку ефективною?… Оскільки значна кількість книгарень та гуртових книготорговельних компаній мають у своєму асортименті до 95% імпорту, то його різке обмеження може призвести до ліквідації цих структур. А це означає, що сотні людей залишаться без роботи. А й без того невелика книготорговельна мережа України, яка налічує не більше п’яти сотень стаціонарних книгарень, буде остаточно зруйнована. Безперечно, держава має щось робити в ситуації, коли імпорт з Росії переважає українську пропозицію в 3-4 рази. Зараз пропорція українські/російські книжки на ринку становить орієнтовно 20:80 (без шкільних підручників). Ця пропорція має бути поступово змінена. «Квотування» може бути запроваджене, але на рівні точки роздрібного продажу: хочеш торгувати російським, бо воно приносить прибуток? Тоді ти зобов’язаний взяти принаймні стільки ж українських книжок і допомагати українській державі створювати попит на українське, допомагати мешканцям України творити єдину політичну націю. Також можна ввести додатковий податок на імпортну продукцію. Позбавити українські філії російських видавництв пільг, які вони, імовірно, мають, як зареєстровані в Україні. Кожна російська книжка має приносити 10-30% від її вартості в українську скарбницю. Отримані кошти – скеровувати на розвиток українського книговидання, популяризацію українських авторів, на підтримку читання".
Цікаву думку також висловлю є і відомий український прозаїк Андрій Кокотюха: "Абсолютна неправда те, що на український книжковий ринок іде з Росії продукція лише третьосортного характеру. Навпаки, актуальні новинки насамперед європейської літератури, в тому числі — белетристики, оперативно та якісно перекладаються саме в Росії. Україна ж втратила школу перекладачів. Література для дітей, котра пишеться в Європі й виходить в Україні українською, перекладається не з оригіналу, а з російських версій. Ось де я бачу третій сорт! Моя думка: маркувати та обмежувати, раз уже така ситуація, треба насамперед російських авторів, котрі так чи інакше виступають проти України. В першу чергу, позбавити книгарні від творів Сєргєя Лукяненка, хай пробачать мені фантасти. Натомість Боріс Акунін та Дм ітрій Биков, наприклад, мусять бути позбавлені такого маркування, адже їхня позиція – проукраїнська. Нарешті, треба навести лад, вичистивши з українських книгарень літературу зі сталінізму – а такої дуже багато, вона видається за історичну й стоїть на відповідних полицях. Іноземні ж автори, особливо белетристи, перекладені та видані в Росії, нічого поганого Україні не зробили. Просто наші видавці й книготорговці мусять створити альтернативу".


Прес-служба мистецької агенції "Наш Формат"

Повернення до списку

top