Книги

Розсилка

Книга "У знятому на плівку дні" Олесь Ульяненко

Книга "У знятому на плівку дні" Олесь Ульяненко

(1)
…На зворотній обкладинці цієї книжки – летять увись великокрилі птахи. Чи то журавлі, чи лебеді, важко розпізнати, тай чи має це велике значення? Важливіше, певно, що ті мальовані звичайною ручкою птахи визначилися з напрямком, із завершальною пристанню. Туди, угору, до самісінької верхівки неба летять! Куди годна здійнятися хіба душа, – така ж незаплямована, як білий окрас цих лелек-журавлів…
Як насмілитися порівняти письменника Олеся Ульяненка з птахом? Із казковим гидким каченям, яке зуміло перетворитися на пишного лебедя, бо так велено природою? Отут, на землі, при житті, він же був «не таким», дивакуватим, геть інакшим! Нині ж кажемо, що – геній, великий митець, «який писав не душею, а духом»! Він завше був із «лебедів»… Але проблема багатьох нас, що ми цього не розуміли. Тож бодай із книжок дізнаємося правду: потроху, поволі…
Торік, до роковин смерті Олеся Ульяненка вийшла збірка його інтерв’ю під назвою «Олесь Ульяненко. Без цензури». Цьогоріч, до 50-ліття письменника, – літературно-художнє видання «У знятому на плівку дні», Олесь Ульяненко у спогадах. Впорядкувала добірку літератор Надія Степула. І вже з її передмови дізнаємося, що Ульяненко «був різним»: сильним, слабким, добродушним, покладливим, непоступливим, світлим, і що «ніхто не знав його, справжнього». Тарас Антипович творчість письменника порівнює з музикою, мовляв, якщо важкий метал і можливий у нашій літературі, то це проза Олеся Ульяненка. Фотохудожник Дмитро Клочко яскраво описує часті зустрічі з письменником у «Кулінарці», бесіди «ні про що» та «веселе» сприйняття його «верліброваної чорнухи»… Світлана Поваляєва зазначає, що з Ульяненком «неможливо було награвати», Михайло Бриних – що «музики він не любив», але любив читачів, котів і дітей… Є у книзі й спогади Сергія Грабаря, Світлани Божко, Марії Кучеренко, фрагменти програм на радіо «Свобода» за участю Ульяненка, статті «про суд» і про презентацію одразу трьох його книжок. До речі, ці дві статті про «бенефіс» Ульяненка перегукуються, деякі абзаци навіть повторюються…
Читачам-шанувальникам творчості Олеся Ульяненка у книзі презентовано уривки з його роману «Софія», в яких описує «виживання» людини у непрості 1980-ті, поезію цих років, «армійське» оповідання «Наказ», «полтавське» «Муха», «афганське» «Молитва». Вельми захопливі тут і блоги письменника – про творчість молодих, про рідний Хорол, про політику й загалом Україну, де «одним – усе, іншим – торба».
Найнесподіванішим, найбільш інформативним та новим є спогад сестри Олеся Ульяненка – Валентини Лісовської. Вона відкриває родинну завісу, розповідає, чому «ніхто з сім’ї Ульяненків ніколи не був зручним», що прабабуся письменника вміла вправно ворожити, а улюбленим місцем Олеся для ігрищ було… бомбосховище.
«Сашко був «вожаком», – розповість сестра. – Писати почав ще з першого класу…» І побачимо ми унікальні фото, на яких – «рукописна книжка, написана другокласником Олесем», де він – ще немовля, у новорічному костюмі зайчика та вродливий підліток… Чудові фото, втім, якби більші та якісніше надруковані…
Цікаво дізнатися й про те, що малим Ульяненко гарно малював, ліпив, грав на гітарі, і першим серед товаришів «назвав Леніна негідником, а Бандеру – героєм». Уже тоді казав, що «Україна колись буде окремою країною…» І хоча був хлопцем-бешкетником, та мав навдивовижу жалісливу натуру, яку проявляв навіть до …пацюків. Отака правда. Для багатьох із нас несподівана.
Завдяки книзі «У знятому на плівку дні» ми дізнаємося або пригадаємо те, що не забулося про Олеся Ульяненка, бо воно мусить залишитися в пам’яті. Маємо змогу вести «своєрідний полілог» з письменником, і тішитися, що це лише невеличка крапля із його маловідомого життя, бо далі буде… Інші люди «знімали на плівку» інші його дні, про які читатимемо у другій частині книги, яку вже готують до друку.

Нема в наявності
…На зворотній обкладинці цієї книжки – летять увись великокрилі птахи. Чи то журавлі, чи лебеді, важко розпізнати, тай чи має це велике значення? Важливіше, певно, що ті мальовані звичайною ручкою птахи визначилися з напрямком, із завершальною пристанню. Туди, угору, до самісінької верхівки неба летять! Куди годна здійнятися хіба душа, – така ж незаплямована, як білий окрас цих лелек-журавлів…
Як насмілитися порівняти письменника Олеся Ульяненка з птахом? Із казковим гидким каченям, яке зуміло перетворитися на пишного лебедя, бо так велено природою? Отут, на землі, при житті, він же був «не таким», дивакуватим, геть інакшим! Нині ж кажемо, що – геній, великий митець, «який писав не душею, а духом»! Він завше був із «лебедів»… Але проблема багатьох нас, що ми цього не розуміли. Тож бодай із книжок дізнаємося правду: потроху, поволі…
Торік, до роковин смерті Олеся Ульяненка вийшла збірка його інтерв’ю під назвою «Олесь Ульяненко. Без цензури». Цьогоріч, до 50-ліття письменника, – літературно-художнє видання «У знятому на плівку дні», Олесь Ульяненко у спогадах. Впорядкувала добірку літератор Надія Степула. І вже з її передмови дізнаємося, що Ульяненко «був різним»: сильним, слабким, добродушним, покладливим, непоступливим, світлим, і що «ніхто не знав його, справжнього». Тарас Антипович творчість письменника порівнює з музикою, мовляв, якщо важкий метал і можливий у нашій літературі, то це проза Олеся Ульяненка. Фотохудожник Дмитро Клочко яскраво описує часті зустрічі з письменником у «Кулінарці», бесіди «ні про що» та «веселе» сприйняття його «верліброваної чорнухи»… Світлана Поваляєва зазначає, що з Ульяненком «неможливо було награвати», Михайло Бриних – що «музики він не любив», але любив читачів, котів і дітей… Є у книзі й спогади Сергія Грабаря, Світлани Божко, Марії Кучеренко, фрагменти програм на радіо «Свобода» за участю Ульяненка, статті «про суд» і про презентацію одразу трьох його книжок. До речі, ці дві статті про «бенефіс» Ульяненка перегукуються, деякі абзаци навіть повторюються…
Читачам-шанувальникам творчості Олеся Ульяненка у книзі презентовано уривки з його роману «Софія», в яких описує «виживання» людини у непрості 1980-ті, поезію цих років, «армійське» оповідання «Наказ», «полтавське» «Муха», «афганське» «Молитва». Вельми захопливі тут і блоги письменника – про творчість молодих, про рідний Хорол, про політику й загалом Україну, де «одним – усе, іншим – торба».
Найнесподіванішим, найбільш інформативним та новим є спогад сестри Олеся Ульяненка – Валентини Лісовської. Вона відкриває родинну завісу, розповідає, чому «ніхто з сім’ї Ульяненків ніколи не був зручним», що прабабуся письменника вміла вправно ворожити, а улюбленим місцем Олеся для ігрищ було… бомбосховище.
«Сашко був «вожаком», – розповість сестра. – Писати почав ще з першого класу…» І побачимо ми унікальні фото, на яких – «рукописна книжка, написана другокласником Олесем», де він – ще немовля, у новорічному костюмі зайчика та вродливий підліток… Чудові фото, втім, якби більші та якісніше надруковані…
Цікаво дізнатися й про те, що малим Ульяненко гарно малював, ліпив, грав на гітарі, і першим серед товаришів «назвав Леніна негідником, а Бандеру – героєм». Уже тоді казав, що «Україна колись буде окремою країною…» І хоча був хлопцем-бешкетником, та мав навдивовижу жалісливу натуру, яку проявляв навіть до …пацюків. Отака правда. Для багатьох із нас несподівана.
Завдяки книзі «У знятому на плівку дні» ми дізнаємося або пригадаємо те, що не забулося про Олеся Ульяненка, бо воно мусить залишитися в пам’яті. Маємо змогу вести «своєрідний полілог» з письменником, і тішитися, що це лише невеличка крапля із його маловідомого життя, бо далі буде… Інші люди «знімали на плівку» інші його дні, про які читатимемо у другій частині книги, яку вже готують до друку.

61 грн

…На зворотній обкладинці цієї книжки – летять увись великокрилі птахи. Чи то журавлі, чи лебеді, важко розпізнати, тай чи має це велике значення? Важливіше, певно, що ті мальовані звичайною ручкою птахи визначилися з напрямком, із завершальною пристанню. Туди, угору, до самісінької верхівки неба летять! Куди годна здійнятися хіба душа, – така ж незаплямована, як білий окрас цих лелек-журавлів…
Як насмілитися порівняти письменника Олеся Ульяненка з птахом? Із казковим гидким каченям, яке зуміло перетворитися на пишного лебедя, бо так велено природою? Отут, на землі, при житті, він же був «не таким», дивакуватим, геть інакшим! Нині ж кажемо, що – геній, великий митець, «який писав не душею, а духом»! Він завше був із «лебедів»… Але проблема багатьох нас, що ми цього не розуміли. Тож бодай із книжок дізнаємося правду: потроху, поволі…
Торік, до роковин смерті Олеся Ульяненка вийшла збірка його інтерв’ю під назвою «Олесь Ульяненко. Без цензури». Цьогоріч, до 50-ліття письменника, – літературно-художнє видання «У знятому на плівку дні», Олесь Ульяненко у спогадах. Впорядкувала добірку літератор Надія Степула. І вже з її передмови дізнаємося, що Ульяненко «був різним»: сильним, слабким, добродушним, покладливим, непоступливим, світлим, і що «ніхто не знав його, справжнього». Тарас Антипович творчість письменника порівнює з музикою, мовляв, якщо важкий метал і можливий у нашій літературі, то це проза Олеся Ульяненка. Фотохудожник Дмитро Клочко яскраво описує часті зустрічі з письменником у «Кулінарці», бесіди «ні про що» та «веселе» сприйняття його «верліброваної чорнухи»… Світлана Поваляєва зазначає, що з Ульяненком «неможливо було награвати», Михайло Бриних – що «музики він не любив», але любив читачів, котів і дітей… Є у книзі й спогади Сергія Грабаря, Світлани Божко, Марії Кучеренко, фрагменти програм на радіо «Свобода» за участю Ульяненка, статті «про суд» і про презентацію одразу трьох його книжок. До речі, ці дві статті про «бенефіс» Ульяненка перегукуються, деякі абзаци навіть повторюються…
Читачам-шанувальникам творчості Олеся Ульяненка у книзі презентовано уривки з його роману «Софія», в яких описує «виживання» людини у непрості 1980-ті, поезію цих років, «армійське» оповідання «Наказ», «полтавське» «Муха», «афганське» «Молитва». Вельми захопливі тут і блоги письменника – про творчість молодих, про рідний Хорол, про політику й загалом Україну, де «одним – усе, іншим – торба».
Найнесподіванішим, найбільш інформативним та новим є спогад сестри Олеся Ульяненка – Валентини Лісовської. Вона відкриває родинну завісу, розповідає, чому «ніхто з сім’ї Ульяненків ніколи не був зручним», що прабабуся письменника вміла вправно ворожити, а улюбленим місцем Олеся для ігрищ було… бомбосховище.
«Сашко був «вожаком», – розповість сестра. – Писати почав ще з першого класу…» І побачимо ми унікальні фото, на яких – «рукописна книжка, написана другокласником Олесем», де він – ще немовля, у новорічному костюмі зайчика та вродливий підліток… Чудові фото, втім, якби більші та якісніше надруковані…
Цікаво дізнатися й про те, що малим Ульяненко гарно малював, ліпив, грав на гітарі, і першим серед товаришів «назвав Леніна негідником, а Бандеру – героєм». Уже тоді казав, що «Україна колись буде окремою країною…» І хоча був хлопцем-бешкетником, та мав навдивовижу жалісливу натуру, яку проявляв навіть до …пацюків. Отака правда. Для багатьох із нас несподівана.
Завдяки книзі «У знятому на плівку дні» ми дізнаємося або пригадаємо те, що не забулося про Олеся Ульяненка, бо воно мусить залишитися в пам’яті. Маємо змогу вести «своєрідний полілог» з письменником, і тішитися, що це лише невеличка крапля із його маловідомого життя, бо далі буде… Інші люди «знімали на плівку» інші його дні, про які читатимемо у другій частині книги, яку вже готують до друку.

Пожалуйста, подождите

Ваш запит обробляється...

Коментарів до цього продукту ще немає

Додати коментар

Ваше ім`я
Електронна пошта
Коментар
top