Книги

Розсилка

Книга "Жнива скорботи" Конквест Роберт

Книга "Жнива скорботи" Конквест Роберт

(1)

Колективізація і голодомор 1929–1933 років — ця чи не найжахливіша соціальна катастрофа нашого століття призвела до більших жертв, ніж перша світова війна. То й була справжня війна радянського режиму проти власного народу, відлуння якої чутно й дотепер.

«Жнива скорботи» — переконлива спроба відтворити для широкого загалу якомога повнішу картину цієї трагедії. Автор книжки — один із найвідоміших західних дослідників радянської історії Роберт Конквест — написав її тоді, коли не тільки в колишньому СРСР, а й багатьма на Заході не визнавався навіть самий факт голодомору.

Від автора

(Передмова)

П'ятдесят років перед тим, як я почав писати ці рядки, Україна та українські, козацькі й деякі інші землі на схід від неї — територія з майже сорокамільйонним населенням — нагадувалиодин величезний Берген-Бельзен. Чверть сільського населення — чоловіків, жінок і дітей — померли або помирали, а решта були настільки виснаженими, що не мали навіть сил ховати своїх родичів і сусідів. І так само як і в Берген-Бельзені, добре вгодовані співробітники ДПУ й партійні чиновники наглядали за своїми жертвами. То був апогей «революції згори», — так Сталін називав ці події, під час яких він разом зі своїми поплічниками придушував два елементи, що вважалися запеклими ворогами тодішнього режиму: радянське селянство в цілому та український народ.

Строк у п'ятдесят років — досить тривалий у розвитку якоїсь державно-політичної системи, але не такий уже й довгий з точки зору людського життя. Я знайомий із чоловіками та жінками, котрі в дитячому або й навіть дорослому віці пережили описувані нижче події. Чимало з них відчуває «комплекс провини» — ірраціональне почуття сорому за те, що їм судилося вижити, тоді як їхні друзі, батьки, брати й сестри померли (таке почуття трапляється і в тих, хто вийшов живим із нацистських таборів смерті).

Існує й інший рівень людського виміру тогочасних подій: для багатьох членів правлячої кремлівської верхівки вони були лише частиною звичайного політичного досвіду. Так само частиною сьогоднішнього радянського устрою залишається система, запроваджена в 30-ті роки на селі, а від методів, уживаних при її створенні, не відмовляються й дотепер, — хіба що за винятком тих, потреба в котрих відпала сама по собі.

Нема в наявності

Колективізація і голодомор 1929–1933 років — ця чи не найжахливіша соціальна катастрофа нашого століття призвела до більших жертв, ніж перша світова війна. То й була справжня війна радянського режиму проти власного народу, відлуння якої чутно й дотепер.

«Жнива скорботи» — переконлива спроба відтворити для широкого загалу якомога повнішу картину цієї трагедії. Автор книжки — один із найвідоміших західних дослідників радянської історії Роберт Конквест — написав її тоді, коли не тільки в колишньому СРСР, а й багатьма на Заході не визнавався навіть самий факт голодомору.

Від автора

(Передмова)

П'ятдесят років перед тим, як я почав писати ці рядки, Україна та українські, козацькі й деякі інші землі на схід від неї — територія з майже сорокамільйонним населенням — нагадувалиодин величезний Берген-Бельзен. Чверть сільського населення — чоловіків, жінок і дітей — померли або помирали, а решта були настільки виснаженими, що не мали навіть сил ховати своїх родичів і сусідів. І так само як і в Берген-Бельзені, добре вгодовані співробітники ДПУ й партійні чиновники наглядали за своїми жертвами. То був апогей «революції згори», — так Сталін називав ці події, під час яких він разом зі своїми поплічниками придушував два елементи, що вважалися запеклими ворогами тодішнього режиму: радянське селянство в цілому та український народ.

Строк у п'ятдесят років — досить тривалий у розвитку якоїсь державно-політичної системи, але не такий уже й довгий з точки зору людського життя. Я знайомий із чоловіками та жінками, котрі в дитячому або й навіть дорослому віці пережили описувані нижче події. Чимало з них відчуває «комплекс провини» — ірраціональне почуття сорому за те, що їм судилося вижити, тоді як їхні друзі, батьки, брати й сестри померли (таке почуття трапляється і в тих, хто вийшов живим із нацистських таборів смерті).

Існує й інший рівень людського виміру тогочасних подій: для багатьох членів правлячої кремлівської верхівки вони були лише частиною звичайного політичного досвіду. Так само частиною сьогоднішнього радянського устрою залишається система, запроваджена в 30-ті роки на селі, а від методів, уживаних при її створенні, не відмовляються й дотепер, — хіба що за винятком тих, потреба в котрих відпала сама по собі.

60 грн

Колективізація і голодомор 1929–1933 років — ця чи не найжахливіша соціальна катастрофа нашого століття призвела до більших жертв, ніж перша світова війна. То й була справжня війна радянського режиму проти власного народу, відлуння якої чутно й дотепер.

«Жнива скорботи» — переконлива спроба відтворити для широкого загалу якомога повнішу картину цієї трагедії. Автор книжки — один із найвідоміших західних дослідників радянської історії Роберт Конквест — написав її тоді, коли не тільки в колишньому СРСР, а й багатьма на Заході не визнавався навіть самий факт голодомору.

Від автора

(Передмова)

П'ятдесят років перед тим, як я почав писати ці рядки, Україна та українські, козацькі й деякі інші землі на схід від неї — територія з майже сорокамільйонним населенням — нагадувалиодин величезний Берген-Бельзен. Чверть сільського населення — чоловіків, жінок і дітей — померли або помирали, а решта були настільки виснаженими, що не мали навіть сил ховати своїх родичів і сусідів. І так само як і в Берген-Бельзені, добре вгодовані співробітники ДПУ й партійні чиновники наглядали за своїми жертвами. То був апогей «революції згори», — так Сталін називав ці події, під час яких він разом зі своїми поплічниками придушував два елементи, що вважалися запеклими ворогами тодішнього режиму: радянське селянство в цілому та український народ.

Строк у п'ятдесят років — досить тривалий у розвитку якоїсь державно-політичної системи, але не такий уже й довгий з точки зору людського життя. Я знайомий із чоловіками та жінками, котрі в дитячому або й навіть дорослому віці пережили описувані нижче події. Чимало з них відчуває «комплекс провини» — ірраціональне почуття сорому за те, що їм судилося вижити, тоді як їхні друзі, батьки, брати й сестри померли (таке почуття трапляється і в тих, хто вийшов живим із нацистських таборів смерті).

Існує й інший рівень людського виміру тогочасних подій: для багатьох членів правлячої кремлівської верхівки вони були лише частиною звичайного політичного досвіду. Так само частиною сьогоднішнього радянського устрою залишається система, запроваджена в 30-ті роки на селі, а від методів, уживаних при її створенні, не відмовляються й дотепер, — хіба що за винятком тих, потреба в котрих відпала сама по собі.

Пожалуйста, подождите

Ваш запит обробляється...

Коментарів до цього продукту ще немає

Додати коментар

Ваше ім`я
Електронна пошта
Коментар
top