Книги

Розсилка

Книга "Квіти хворому . Статті, критика, розмова" Юрій Тарнавський

Книга "Квіти хворому . Статті, критика, розмова" Юрій Тарнавський

(1)
Юрій Тарнавський – окремий авангардовий острів, що ніколи не приросте до традиційного українського літературного материка. Ні, не так! Юрвй Тарнавський – це та постать в українській літературі, котра своєю самотністю і неповторністю закриває ціле провалля, котре виформувалося в материковій українській літературі внаслідок домінування соцреалізму. Без письменників діаспори, і дор приходу нового покоління «злих вісім десятників» хіба поодинокі постаті, такі як Драч та Вінграновський, та ще Шевчук із Дроздом та Гуцалом пробували оживляти знечулену комунізмом українську мовну стихію. Фактично саме існування Юрія Тарнавського, полілінгвіста і полісемантика, розробника комп’ютерних мов для ІВМ, це те неординарне явище, коли на особистому прикладі письменник позбавляє націю цілого ряду національних комплексів. Вся творчість Тарнавського – це суціль подолання не власних – а саме національних комплексів. Тому книга «Квіти хворому» – не просто зведення літературознавчих чи культурологічних аналізів, саме культивування Тарнавським жанру розмов, фактично такої собі реалістичної драматургії на тлі нереалістичного, фантомного, витвореного авторського світу це спосіб культивування смаку і любові до сучасних форм філософії. В розмовах Тарнавський несподівано справжній, адже будь-яка спроба прорахувати справнє авторське Я в поезії чи в прозі Тарнавського наштовхується на таку кількість уявних персонажів, що постать автора починає видаватися багатоликою як Шива. В прозі і в поезії Юріїв Тарнавських багато і різних. В розмовах як жанрі– Тарнавський стриманий і справжній, він здається на відміну від Сковороди нарешті хоче, щоб світ його таки піймав. Піймав Тарнавського як американського романіста і поета, як українського поета, як іспаномовного поета. Я знавця Гоголя і Достоєвського. Як тонкого драматурга і знавця авангардного театру. По суті «Квіти хворому» це ключ, своєрідна відмичка без котрої всі коди і символи в полісемантичних текстах Юрія Тарнавського не посвяченому і непідготовленому читачеві так просто не відкриються. Тарнавський довго приховував цього ключа, він від публікації до публікації ніби бавився зі своїм читачем в квест, розкладаючи від публікації до публікації маленькі ключики від великих загадок Юрія Тарнавського. Теппер от ці «Квіти хворому» – ніби переплавлені маленькі ключики від Тарнавського в один великий ключ від непростого, але й справді великого письменника і українця Юрія Тарнавського. Він чим не з перших, тих, після котрих народилося поняття світовий українець і світове українство – той зразок людини, при спілкуванні з котрою саме слово Україна набуває поваги і захоплення. Свідченням чому – остання з розмов у книзі – розмова АД Джеймсоном – докторантом Ілінойського університету, письменником та блогером.
Отже «Квіти хворому» – більше ніж особистий творчий етап Юрія Тарнавського для української української аудиторії, скільки б автор не впадав у скепсис щодо непотрібності себе Україні, можливо без цієї книги Тарнавський і не прочитувався в Україні саме так, як хотів би того сам Юрій Тарнавський!

Нема в наявності
Юрій Тарнавський – окремий авангардовий острів, що ніколи не приросте до традиційного українського літературного материка. Ні, не так! Юрвй Тарнавський – це та постать в українській літературі, котра своєю самотністю і неповторністю закриває ціле провалля, котре виформувалося в материковій українській літературі внаслідок домінування соцреалізму. Без письменників діаспори, і дор приходу нового покоління «злих вісім десятників» хіба поодинокі постаті, такі як Драч та Вінграновський, та ще Шевчук із Дроздом та Гуцалом пробували оживляти знечулену комунізмом українську мовну стихію. Фактично саме існування Юрія Тарнавського, полілінгвіста і полісемантика, розробника комп’ютерних мов для ІВМ, це те неординарне явище, коли на особистому прикладі письменник позбавляє націю цілого ряду національних комплексів. Вся творчість Тарнавського – це суціль подолання не власних – а саме національних комплексів. Тому книга «Квіти хворому» – не просто зведення літературознавчих чи культурологічних аналізів, саме культивування Тарнавським жанру розмов, фактично такої собі реалістичної драматургії на тлі нереалістичного, фантомного, витвореного авторського світу це спосіб культивування смаку і любові до сучасних форм філософії. В розмовах Тарнавський несподівано справжній, адже будь-яка спроба прорахувати справнє авторське Я в поезії чи в прозі Тарнавського наштовхується на таку кількість уявних персонажів, що постать автора починає видаватися багатоликою як Шива. В прозі і в поезії Юріїв Тарнавських багато і різних. В розмовах як жанрі– Тарнавський стриманий і справжній, він здається на відміну від Сковороди нарешті хоче, щоб світ його таки піймав. Піймав Тарнавського як американського романіста і поета, як українського поета, як іспаномовного поета. Я знавця Гоголя і Достоєвського. Як тонкого драматурга і знавця авангардного театру. По суті «Квіти хворому» це ключ, своєрідна відмичка без котрої всі коди і символи в полісемантичних текстах Юрія Тарнавського не посвяченому і непідготовленому читачеві так просто не відкриються. Тарнавський довго приховував цього ключа, він від публікації до публікації ніби бавився зі своїм читачем в квест, розкладаючи від публікації до публікації маленькі ключики від великих загадок Юрія Тарнавського. Теппер от ці «Квіти хворому» – ніби переплавлені маленькі ключики від Тарнавського в один великий ключ від непростого, але й справді великого письменника і українця Юрія Тарнавського. Він чим не з перших, тих, після котрих народилося поняття світовий українець і світове українство – той зразок людини, при спілкуванні з котрою саме слово Україна набуває поваги і захоплення. Свідченням чому – остання з розмов у книзі – розмова АД Джеймсоном – докторантом Ілінойського університету, письменником та блогером.
Отже «Квіти хворому» – більше ніж особистий творчий етап Юрія Тарнавського для української української аудиторії, скільки б автор не впадав у скепсис щодо непотрібності себе Україні, можливо без цієї книги Тарнавський і не прочитувався в Україні саме так, як хотів би того сам Юрій Тарнавський!

76 грн

Юрій Тарнавський – окремий авангардовий острів, що ніколи не приросте до традиційного українського літературного материка. Ні, не так! Юрвй Тарнавський – це та постать в українській літературі, котра своєю самотністю і неповторністю закриває ціле провалля, котре виформувалося в материковій українській літературі внаслідок домінування соцреалізму. Без письменників діаспори, і дор приходу нового покоління «злих вісім десятників» хіба поодинокі постаті, такі як Драч та Вінграновський, та ще Шевчук із Дроздом та Гуцалом пробували оживляти знечулену комунізмом українську мовну стихію. Фактично саме існування Юрія Тарнавського, полілінгвіста і полісемантика, розробника комп’ютерних мов для ІВМ, це те неординарне явище, коли на особистому прикладі письменник позбавляє націю цілого ряду національних комплексів. Вся творчість Тарнавського – це суціль подолання не власних – а саме національних комплексів. Тому книга «Квіти хворому» – не просто зведення літературознавчих чи культурологічних аналізів, саме культивування Тарнавським жанру розмов, фактично такої собі реалістичної драматургії на тлі нереалістичного, фантомного, витвореного авторського світу це спосіб культивування смаку і любові до сучасних форм філософії. В розмовах Тарнавський несподівано справжній, адже будь-яка спроба прорахувати справнє авторське Я в поезії чи в прозі Тарнавського наштовхується на таку кількість уявних персонажів, що постать автора починає видаватися багатоликою як Шива. В прозі і в поезії Юріїв Тарнавських багато і різних. В розмовах як жанрі– Тарнавський стриманий і справжній, він здається на відміну від Сковороди нарешті хоче, щоб світ його таки піймав. Піймав Тарнавського як американського романіста і поета, як українського поета, як іспаномовного поета. Я знавця Гоголя і Достоєвського. Як тонкого драматурга і знавця авангардного театру. По суті «Квіти хворому» це ключ, своєрідна відмичка без котрої всі коди і символи в полісемантичних текстах Юрія Тарнавського не посвяченому і непідготовленому читачеві так просто не відкриються. Тарнавський довго приховував цього ключа, він від публікації до публікації ніби бавився зі своїм читачем в квест, розкладаючи від публікації до публікації маленькі ключики від великих загадок Юрія Тарнавського. Теппер от ці «Квіти хворому» – ніби переплавлені маленькі ключики від Тарнавського в один великий ключ від непростого, але й справді великого письменника і українця Юрія Тарнавського. Він чим не з перших, тих, після котрих народилося поняття світовий українець і світове українство – той зразок людини, при спілкуванні з котрою саме слово Україна набуває поваги і захоплення. Свідченням чому – остання з розмов у книзі – розмова АД Джеймсоном – докторантом Ілінойського університету, письменником та блогером.
Отже «Квіти хворому» – більше ніж особистий творчий етап Юрія Тарнавського для української української аудиторії, скільки б автор не впадав у скепсис щодо непотрібності себе Україні, можливо без цієї книги Тарнавський і не прочитувався в Україні саме так, як хотів би того сам Юрій Тарнавський!
Пожалуйста, подождите

Ваш запит обробляється...

Коментарів до цього продукту ще немає

Додати коментар

Ваше ім`я
Електронна пошта
Коментар
top