Книги

Розсилка

Книга "Прибуткові будинки Києва"

Книга "Прибуткові будинки Києва"

(1)
Книга для тих, хто любить Київ

Чи любите ви Київ? Думаю, якщо ви вже читаєте ці рядки, то на це запитання відповіли б упевнено і ствердно. Значить, книга Дмитра Малакова «Прибуткові будинки Києва» (Київ, видавництво «Кий», 2009 р.) – для вас.

Відразу зауважу, що вона не про те, про що, можливо, дехто подумав, прочитавши назву. Прибуткові будинки (російською «доходные дома») – це будинки, які споруджувалися спеціально для здавання квартир у них в найми людям, які не мали можливості побудувати або придбати власне житло, але мали статки, достатні для задоволення певних власних вимог до рівня комфорту. Тож у таких будинках мешкали в основному родини чиновників, лікарів, викладачів вищих навчальних закладів та вчителів, інженерів, журналістів, осіб «вільних професій» тощо. Одне слово, освічених людей праці, кваліфікація яких дозволяла винаймати пристойні квартири. Ну і, звісно, жили в них сім’ї, які в історичній літературі зазвичай відносять до дрібної та середньої буржуазії. Певна річ, ці будинки приносили їх власникам стабільні прибутки, звідки й пішла узагальнююча назва такого типу житла.

Зауважимо, що наприкінці ХІХ – початку ХХ століть багатоквартирні прибуткові будинки були головним інструментом вирішення житлової проблеми великих і середніх міст в усіх великих європейських містах. Київ – не виняток. Понад те, сталося так, що саме прибуткові будинки створили архітектурне середовище «справжнього» Києва, яке робить українську столицю такою витончено прекрасною і, водночас, затишною та надзвичайно зручною для життя і дружньою до людини. Точніше, робило, бо впродовж останніх десятиліть і особливо кількох років нового тисячоліття київська влада, здається, поставила собі на меті перетворити столицю України на середньостатистичний населений пункт, який відрізняється від інших міст на Землі лише значною кількістю населення, хаотичністю і несмаком нової забудови та нагромадженням проблем життєзабезпечення, які ніхто не бажає вирішувати. І в якому навіть великі статки, що дозволяють вибудувати собі житло в якому завгодно місці та керуючись лише власними примхами, не забезпечують справді затишного життя.

Цей старий Київ, тобто його центральні райони, в яких і навколо яких зосереджувалося міське життя протягом століть існування столиці, своє сьогоднішнє обличчя сформував не так уже й давно – протягом першої і другої хвиль «будівельних лихоманок», що «струшували» місто у 1895 – 1901 і в 1907 – 1914 роках. У ті періоди в Києві зросло більше тисячі нових багатоповерхових будинків, більшість з яких без капітальних ремонтів прослужили їхнім мешканцям понад сто років. Серед них знайомий, напевно, кожному громадянину України хоча б з фотографій «Будинок з химерами» на Банковій, «Будинок Мороза» на Володимирській, «Замок Річарда» на Андріївському узвозі, знищений під час Великої Вітчизняної війни найвищий на ті часи в місті «Будинок Гінзбурга» на Інститутській та багато-багато інших. Навіть те, що багатьом киянам ці споруди відомі не за адресами, а за власними назвами, свідчить про їхнє, сказати б, непересічне значення у створенні особливої атмосфери міста.

Тож праця відомого києвознавця Дмитра Малакова присвячена саме цим, назавжди пов’язаним з життям киян спорудам, без яких Київ перестав би бути Києвом. Надзвичайно пізнавальними є розділи книги, в яких автор розповідає про такі, здавалося б, сухі речі, як процедура проектування і узгодження готових проектів будинків; про те, як наприкінці ХІХ століття регламентувалися правила забудови Києва і за якими принципами здійснювалося його зонування (до речі, багато повчальних для себе речей могли б винести з цих розділів нинішні київські можновладці, але вони, здається, окрім творінь мера, жодних книжок не читають); про механізми фінансування та кредитування будівництв і таке інше. Докладно розглянуто й ланцюжок «замовник – архітектор – підрядник».

Архітекторам, чиї прізвища постійно зустрічаються в тексті, взагалі присвячено багато цікавих сторінок. Це не дивно – серед авторів проектів київських прибуткових будинків були такі широко відомі майстри, як О.Беретті, П.Спарро, В.Городецький, Е.Брадтман, В.Ніколаєв, П.Альошин, В.Риков, О.Вербицький та інші.

Не менш цікавими є й фотоілюстрації до тексту. В книзі вони відіграють дуже значну роль, адже не лише наочно демонструють те, про що написано в тексті, але й виступають як окремі змістовні блоки. Безумовно, увагу читача приверне і розповідь про побут мешканців прибуткових будинків: про обов’язкові тоді речі в квартирах; про умеблювання осель; про родинні розваги; про звичайні для більшості сімей сезонні роботи – підготовку квартири до зими чи літа, приготування варення і наливок, виїзди на приміські дачі, заготівлю дров і таке інше.

Проте, думаю, переказувати зміст книги не варто – впевнений, якщо вона потрапить до рук щиро залюбленого в Київ читача, він неодмінно знайде там те, що його зацікавить. А прочитавши її, навіть на сходжених уздовж і впоперек вулицях він знов, як у дитинстві, дивитиметься не лише собі під ноги, але й на те прекрасне, що оточує кожного, кому пощастило жити в нашому Вічному місті.

Дмитро Стефанович

Нема в наявності
Книга для тих, хто любить Київ

Чи любите ви Київ? Думаю, якщо ви вже читаєте ці рядки, то на це запитання відповіли б упевнено і ствердно. Значить, книга Дмитра Малакова «Прибуткові будинки Києва» (Київ, видавництво «Кий», 2009 р.) – для вас.

Відразу зауважу, що вона не про те, про що, можливо, дехто подумав, прочитавши назву. Прибуткові будинки (російською «доходные дома») – це будинки, які споруджувалися спеціально для здавання квартир у них в найми людям, які не мали можливості побудувати або придбати власне житло, але мали статки, достатні для задоволення певних власних вимог до рівня комфорту. Тож у таких будинках мешкали в основному родини чиновників, лікарів, викладачів вищих навчальних закладів та вчителів, інженерів, журналістів, осіб «вільних професій» тощо. Одне слово, освічених людей праці, кваліфікація яких дозволяла винаймати пристойні квартири. Ну і, звісно, жили в них сім’ї, які в історичній літературі зазвичай відносять до дрібної та середньої буржуазії. Певна річ, ці будинки приносили їх власникам стабільні прибутки, звідки й пішла узагальнююча назва такого типу житла.

Зауважимо, що наприкінці ХІХ – початку ХХ століть багатоквартирні прибуткові будинки були головним інструментом вирішення житлової проблеми великих і середніх міст в усіх великих європейських містах. Київ – не виняток. Понад те, сталося так, що саме прибуткові будинки створили архітектурне середовище «справжнього» Києва, яке робить українську столицю такою витончено прекрасною і, водночас, затишною та надзвичайно зручною для життя і дружньою до людини. Точніше, робило, бо впродовж останніх десятиліть і особливо кількох років нового тисячоліття київська влада, здається, поставила собі на меті перетворити столицю України на середньостатистичний населений пункт, який відрізняється від інших міст на Землі лише значною кількістю населення, хаотичністю і несмаком нової забудови та нагромадженням проблем життєзабезпечення, які ніхто не бажає вирішувати. І в якому навіть великі статки, що дозволяють вибудувати собі житло в якому завгодно місці та керуючись лише власними примхами, не забезпечують справді затишного життя.

Цей старий Київ, тобто його центральні райони, в яких і навколо яких зосереджувалося міське життя протягом століть існування столиці, своє сьогоднішнє обличчя сформував не так уже й давно – протягом першої і другої хвиль «будівельних лихоманок», що «струшували» місто у 1895 – 1901 і в 1907 – 1914 роках. У ті періоди в Києві зросло більше тисячі нових багатоповерхових будинків, більшість з яких без капітальних ремонтів прослужили їхнім мешканцям понад сто років. Серед них знайомий, напевно, кожному громадянину України хоча б з фотографій «Будинок з химерами» на Банковій, «Будинок Мороза» на Володимирській, «Замок Річарда» на Андріївському узвозі, знищений під час Великої Вітчизняної війни найвищий на ті часи в місті «Будинок Гінзбурга» на Інститутській та багато-багато інших. Навіть те, що багатьом киянам ці споруди відомі не за адресами, а за власними назвами, свідчить про їхнє, сказати б, непересічне значення у створенні особливої атмосфери міста.

Тож праця відомого києвознавця Дмитра Малакова присвячена саме цим, назавжди пов’язаним з життям киян спорудам, без яких Київ перестав би бути Києвом. Надзвичайно пізнавальними є розділи книги, в яких автор розповідає про такі, здавалося б, сухі речі, як процедура проектування і узгодження готових проектів будинків; про те, як наприкінці ХІХ століття регламентувалися правила забудови Києва і за якими принципами здійснювалося його зонування (до речі, багато повчальних для себе речей могли б винести з цих розділів нинішні київські можновладці, але вони, здається, окрім творінь мера, жодних книжок не читають); про механізми фінансування та кредитування будівництв і таке інше. Докладно розглянуто й ланцюжок «замовник – архітектор – підрядник».

Архітекторам, чиї прізвища постійно зустрічаються в тексті, взагалі присвячено багато цікавих сторінок. Це не дивно – серед авторів проектів київських прибуткових будинків були такі широко відомі майстри, як О.Беретті, П.Спарро, В.Городецький, Е.Брадтман, В.Ніколаєв, П.Альошин, В.Риков, О.Вербицький та інші.

Не менш цікавими є й фотоілюстрації до тексту. В книзі вони відіграють дуже значну роль, адже не лише наочно демонструють те, про що написано в тексті, але й виступають як окремі змістовні блоки. Безумовно, увагу читача приверне і розповідь про побут мешканців прибуткових будинків: про обов’язкові тоді речі в квартирах; про умеблювання осель; про родинні розваги; про звичайні для більшості сімей сезонні роботи – підготовку квартири до зими чи літа, приготування варення і наливок, виїзди на приміські дачі, заготівлю дров і таке інше.

Проте, думаю, переказувати зміст книги не варто – впевнений, якщо вона потрапить до рук щиро залюбленого в Київ читача, він неодмінно знайде там те, що його зацікавить. А прочитавши її, навіть на сходжених уздовж і впоперек вулицях він знов, як у дитинстві, дивитиметься не лише собі під ноги, але й на те прекрасне, що оточує кожного, кому пощастило жити в нашому Вічному місті.

Дмитро Стефанович

119 грн

Книга для тих, хто любить Київ

Чи любите ви Київ? Думаю, якщо ви вже читаєте ці рядки, то на це запитання відповіли б упевнено і ствердно. Значить, книга Дмитра Малакова «Прибуткові будинки Києва» (Київ, видавництво «Кий», 2009 р.) – для вас.

Відразу зауважу, що вона не про те, про що, можливо, дехто подумав, прочитавши назву. Прибуткові будинки (російською «доходные дома») – це будинки, які споруджувалися спеціально для здавання квартир у них в найми людям, які не мали можливості побудувати або придбати власне житло, але мали статки, достатні для задоволення певних власних вимог до рівня комфорту. Тож у таких будинках мешкали в основному родини чиновників, лікарів, викладачів вищих навчальних закладів та вчителів, інженерів, журналістів, осіб «вільних професій» тощо. Одне слово, освічених людей праці, кваліфікація яких дозволяла винаймати пристойні квартири. Ну і, звісно, жили в них сім’ї, які в історичній літературі зазвичай відносять до дрібної та середньої буржуазії. Певна річ, ці будинки приносили їх власникам стабільні прибутки, звідки й пішла узагальнююча назва такого типу житла.

Зауважимо, що наприкінці ХІХ – початку ХХ століть багатоквартирні прибуткові будинки були головним інструментом вирішення житлової проблеми великих і середніх міст в усіх великих європейських містах. Київ – не виняток. Понад те, сталося так, що саме прибуткові будинки створили архітектурне середовище «справжнього» Києва, яке робить українську столицю такою витончено прекрасною і, водночас, затишною та надзвичайно зручною для життя і дружньою до людини. Точніше, робило, бо впродовж останніх десятиліть і особливо кількох років нового тисячоліття київська влада, здається, поставила собі на меті перетворити столицю України на середньостатистичний населений пункт, який відрізняється від інших міст на Землі лише значною кількістю населення, хаотичністю і несмаком нової забудови та нагромадженням проблем життєзабезпечення, які ніхто не бажає вирішувати. І в якому навіть великі статки, що дозволяють вибудувати собі житло в якому завгодно місці та керуючись лише власними примхами, не забезпечують справді затишного життя.

Цей старий Київ, тобто його центральні райони, в яких і навколо яких зосереджувалося міське життя протягом століть існування столиці, своє сьогоднішнє обличчя сформував не так уже й давно – протягом першої і другої хвиль «будівельних лихоманок», що «струшували» місто у 1895 – 1901 і в 1907 – 1914 роках. У ті періоди в Києві зросло більше тисячі нових багатоповерхових будинків, більшість з яких без капітальних ремонтів прослужили їхнім мешканцям понад сто років. Серед них знайомий, напевно, кожному громадянину України хоча б з фотографій «Будинок з химерами» на Банковій, «Будинок Мороза» на Володимирській, «Замок Річарда» на Андріївському узвозі, знищений під час Великої Вітчизняної війни найвищий на ті часи в місті «Будинок Гінзбурга» на Інститутській та багато-багато інших. Навіть те, що багатьом киянам ці споруди відомі не за адресами, а за власними назвами, свідчить про їхнє, сказати б, непересічне значення у створенні особливої атмосфери міста.

Тож праця відомого києвознавця Дмитра Малакова присвячена саме цим, назавжди пов’язаним з життям киян спорудам, без яких Київ перестав би бути Києвом. Надзвичайно пізнавальними є розділи книги, в яких автор розповідає про такі, здавалося б, сухі речі, як процедура проектування і узгодження готових проектів будинків; про те, як наприкінці ХІХ століття регламентувалися правила забудови Києва і за якими принципами здійснювалося його зонування (до речі, багато повчальних для себе речей могли б винести з цих розділів нинішні київські можновладці, але вони, здається, окрім творінь мера, жодних книжок не читають); про механізми фінансування та кредитування будівництв і таке інше. Докладно розглянуто й ланцюжок «замовник – архітектор – підрядник».

Архітекторам, чиї прізвища постійно зустрічаються в тексті, взагалі присвячено багато цікавих сторінок. Це не дивно – серед авторів проектів київських прибуткових будинків були такі широко відомі майстри, як О.Беретті, П.Спарро, В.Городецький, Е.Брадтман, В.Ніколаєв, П.Альошин, В.Риков, О.Вербицький та інші.

Не менш цікавими є й фотоілюстрації до тексту. В книзі вони відіграють дуже значну роль, адже не лише наочно демонструють те, про що написано в тексті, але й виступають як окремі змістовні блоки. Безумовно, увагу читача приверне і розповідь про побут мешканців прибуткових будинків: про обов’язкові тоді речі в квартирах; про умеблювання осель; про родинні розваги; про звичайні для більшості сімей сезонні роботи – підготовку квартири до зими чи літа, приготування варення і наливок, виїзди на приміські дачі, заготівлю дров і таке інше.

Проте, думаю, переказувати зміст книги не варто – впевнений, якщо вона потрапить до рук щиро залюбленого в Київ читача, він неодмінно знайде там те, що його зацікавить. А прочитавши її, навіть на сходжених уздовж і впоперек вулицях він знов, як у дитинстві, дивитиметься не лише собі під ноги, але й на те прекрасне, що оточує кожного, кому пощастило жити в нашому Вічному місті.

Дмитро Стефанович
Пожалуйста, подождите

Ваш запит обробляється...

Коментарів до цього продукту ще немає

Додати коментар

Ваше ім`я
Електронна пошта
Коментар
top